11 січня 1913 року на Львівщині народився Василь Кук (псевдо «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле»,«Медвідь»), генерал-хорунжий, останній головнокомандувач УПА з 1950-го до 1954 року (після загибелі Романа Шухевича).
Василь навчався у Золочівській гімназії, з 14 років належав до юнацького куреня «Пласту» куреня імені Івана Богуна. 16-річним став членом Юнацтва ОУН. Здобув юридичну освіту у Люблінському університеті, де познайомився з майбутнім главою Організації українських націоналістів Степаном Бандерою.
Усі діти родини Куків були членами ОУН. Двох братів Василя стратила польська влада. За радянської влади всі члени його родини були засуджені до позбавлення волі, батьківське майно — конфісковано.
Василь Кук як член Проводу ОУН стає об’єктом розшуку НКВД і одним із фігурантів оперативно-розшукової справи «Берлога», заведеної на керівництво підпілля.
У 37 років він прийняв командування Українською повстанською армією. На той момент завершився процес демобілізації бойових підрозділів УПА та її перехід у мережу збройного підпілля, головним завданням якого був захист населення від репресій комуністичного режиму та пропаганда визвольних ідей.
Чекісти відзначали його надзвичайні здібності підпільника, хитрість та невловимість. Отримав розшуковий псевдонім «Борсук». Полювання на нього тривало майже десять років, доки Кука не здав «товариш».
23 травня 1954 року Василь Кук із дружиною прибули на місце зустрічі зі зв’язковим. Невдовзі прийшов «Юрко», який мав завдання переправити їх далі на схід, але перед тим запропонував перепочити у криївці неподалік. Подружжя погодилося, адже зв’язкового знали давно. В криївці швидко заснули. «Юрко» натиснув кнопку пристрою «Тривога», яким було обладнано сховок. За кілометри від цього місця у райвідділку КГБ засвітилась лампа, сигналізуючи, що пастка закрилася – «Борсук» упіймався.
Взятий у полон військами МДБ СРСР Василь Кук без вироку суду провів у тюрмах Києва й Москви шість років. У 1960-му звільнений у зв’язку з новим політичним курсом Микити Хрущова. В останні роки мешкав у Києві, де працював науковим співробітником в Центральному Державному Історичному Архіві УРСР. Закінчив екстерном Київський держуніверситет імені Тараса Шевченка.
Василь Кук є автором десятків наукових праць з історії та культури України. В 1990-2007 роках співпрацював з редакцією «Літопису УПА». Був головою наукового відділу Всеукраїнського братства ОУН і УПА. Писав спогади, виступав.
У 2002 році Кук відмовився від звання Героя України. Пояснив це тим, що його побратимів досі на державному рівні не визнали учасниками бойових дій і боротьби за незалежність України.
Василь Кук помер 9 вересня 2007 року у віці 94 років у своїй квартирі у Києві. Прощання з останнім ГК УПА проходило у Києві в Будинку вчителя, потім його тіло було перевезено до Львова, де продовжились панахидні заходи.
Поховали Василя Кука в його рідному селі Красне, нині Буського району Львівської області, як заповідав покійний.
Фрагмент із відеоспогадів Василя Кука, записаних Центром досліджень визвольного руху та наданих для Архіву усної історії УІНП.
Фото з відкритих джерел
Джерело: Український інститут національної пам'яті та Центр Досліджень Визвольного Руху
