Один з лідерів львівської «Галичанки» Наталя Савчин перебуває поза грою уже три з половиною місяці. Її відсутність у складі відзначають не тільки тренери команди Тетяна Штефан та Анджела Савченко, а ще й усі гравці «Галичанки».
Кажуть, що без Наталі «Галичанка» не така сильна, а відтак усі їй бажають повернутися якнайшвидше на майданчик після серйозної травми. І тим більше сьогодні, 18 січня, коли Наталя святкує свій День народження.
Наталю, приєднуюся також до усіх привітань. Побажання у День народження якомога швидше повернутися на майданчик для тебе найоригінальніше?
Правильніше буде сказати найпотрібніше. Приємно, що вітали усі: команда, близькі і далекі родичі, одногрупники і взагалі не знайомі люди. Серед них чимало викладачів. Вони бачать мої милиці і, мабуть, так мене жаліють (сміється).
Чи пам’ятаєш ти момент, коли зазнала цієї неприємної травми?
Було це 30 вересня у матчі проти київського «Спартака». Травма виявилася більш, ніж серйозною – паталогічна перебудова п’ятої плюснової кістки. На хлопський розум це складний перелом. Планувалося, що без ігор буду трішки більше двох місяців, однак не сталося як гадалося. Зараз почуваюся уже краще. Гіпс уже зняли, однак ходжу ще за допомогою милиць. Мрію, коли настане той час, коли зможу з ними попрощатися.
Чи почала уже займатися індивідуально?
У мене зараз проходить процес реабілітації. Окрім цього, регулярно відвідую тренажерний зал разом з командою. Ногу поступово розходжую, однак без милиць ходити наразі не можу.
Коли можна очікувати на твоє повернення на майданчик у формі «Галичанки»?
Наперед загадувати не хочеться, але, думаю, що у березні. Зараз дівчата готуються до четвертого туру Балтійської ліги. На нього я не поїду. Ймовірно, зіграю уже у березні у матчах чемпіонату України.
Чимало матчів «Галичанки» у минулому році ти спостерігала з трибун. Що важче: грати чи вболівати?
Мабуть, вболівати. Брати участь у матчі завжди легше. З трибун ти команді мало чим можеш допомогти. Якщо напружена гра, то сидіти на трибунах і хвилюватися за команді є справді непросто. Інколи є такі моменти, що хочеш в когось запустити тими милицями (сміється). Але то емоції, вони вщухають (сміється). Коли дивишся матчі «Галичанки» на трибунах, тоді починаєш більше розуміти людей, які приходять на гандбол та підтримують свою команду. Особливо своїх родичів, які, як і ти, хвилюються під час ігор. Зараз я вже настільки засумувала за гандболом, що почала ходити на тренування «Галичанки» і спостерігати за їхніми діями.
