Гал-інфо продовжує цикл інтерв’ю про Івана Турша, приурочений до 150-ліття від дня народження видатного українського художника, мистецького критика, редактора, видавця, організатора й активного учасника культурно-громадського життя Львова зламу ХІХ–ХХ століть.
Завдяки мистецькому проекту Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького - «Відомий і невідомий Труш» (який триватиме до 24 лютого), журналістка Гал-інфо мала нагоду познайомитись з творчістю Івана Труша. Цього разу разом з мистецтвознавицею Оксаною Білою ми говорили про серію творів львівського художника об’єднаних під назвою «Народне життя», які він написав про Гуцульщину.
"Гуцульщина на зламі століть стала Меккою та улюбленим місцем відпочинку і праці для української мистецької та інтелектуальної еліти. У цьому краї, багатому на культуру й традиції, черпали творчу наснагу та джерела нових сюжетів і прототипів героїв майбутніх творів І. Франко, М. Коцюбинський, В. Гнатюк, М. Грушевський, Леся Українка, Г. Хоткевич та ін.
Упродовж 1890–1900-х років Карпатськими теренами щороку подорожував Іван Труш. Його знайомство з культурою і побутом верховинців відбулося ще в роки навчання у Школі образотворчих мистецтв у Кракові (1891–1897). Художник уважав Гуцульщину «однією із найпринадніших тем для малярів». Особливе зацікавлення в молодого митця викликали мешканці цього краю – гуцули «у незвичайно мальовничій одежі».
Відомий і невідомий Труш: подорожував від Дніпра до Йордану
1898 року І. Труш створив перші жанрові композиції, присвячені Гуцульщині, та започаткував серію «Наше життя». Ці твори художник виконував здебільшого на пленері. За допомогою пленерного малярства він вдосконалював свої навики, вдавався до пошуку нових засобів художньо-образної мови, вивчав ефекти передання світлоповітряного простору. І. Труш ретельно обдумував композиційну структуру кожного підготовчого етюду, з якого відтак компонував викінчений твір.
Львівський художник присвятив Дніпру майже 200 картин
Темою одного з перших пленерних етюдів цієї серії стала народна обрядова гра в «жучка», що символізує безкінечний рух і вічне відродження життя. Працюючи над твором, художник виконав десятки начерків та етюдів, у яких акумулював свої враження. Митець зосереджувався на розробці лише перших планів, здавалося б, нехтував лінійним рисунком, експериментував у царині колоризму.
В експозиції виставки показано два етюди під назвою «Гагілки». Свою працю над цією малярською темою І. Труш описав у статті «З малярської робітні. Як постає образ»: «Ні, це не квіти. То перший проєкт образу “Гагілки”. То ті барвні плями – то лиця, руки людські, запаски, киптарці гуцульські та вишиванки на рукавах. Кажу, перший проєкт, бо маю намір зробити таких кілька, як не кільканадцять, заким прийду до малювання образу…».
У «Гагілках» (1902) художник, не вдаючись до деталізації образів, зосередив увагу на найхарактерніших моментах народного обряду, що відбувається на церковному подвір’ї. Його персонажів вільно скомпоновано, а саму сцену сповнено життя і руху.
На другому етюді (1905) постаті першого плану передають відчуття композиційної свободи, митець сприймає їх немовби в нероздільній єдності з природою, з весняним краєвидом. Неперевершений колорист, він активізує звучання теплих тонів на кептарях, вишитих сорочках і барвистих спідницях гуцулок завдяки введенню колористичного акценту – золотистого проміння весняного сонця. Тема великодніх забав на Гуцульщині дістала продовження в низці етюдів «Весна на Гуцульщині» (1910-ті рр.).
У своїх «гуцульських» роботах І. Труш творив оспіваний у поетичних метафорах образ України. Жанрові композиції митця пронизані життєствердними інтонаціями, почуттям гармонії з природою. Вони переважно багатофігурні, дво- або трипланові за просторовим вирішенням, а головним ідейно-змістовим акордом у них є динамічні постаті верховинців, зображених у повсякденні чи під час свят.
Помітно, що маляр переживав особливу естетичну насолоду, спостерігаючи за життям і звичаями сповнених невичерпного життєвого оптимізму своїх творчих прототипів. Однак така художня концепція аж ніяк не зводиться до етнографізму чи до надмірної ідеалізації малярського образу, а передає передусім самобутність і національний колорит горян.
Твори 1910–1920-х років – «Йордан на Гуцульщині», «Гуцулки біля церкви», «Гуцули» – ілюструють дещо інший підхід у трактуванні художнього образу. Художник удається до малювання вільним, широким мазком, нехтує докладністю рисунка, ледь схематизовано компонує групи людей. Пластично вирішує лише постаті першого плану та більш ескізно, за допомогою узагальнених кольорових плям – фігури в перспективі. Його живописна манера тяжіє до пленерного малярства. Сцена загалом набуває динаміки, особливої напруги та сили художнього вислову.
Портрети для НТШ варто зачислити до його ліпших праць, - Франко про Труша
У цей період з’явилися жанрові портрети «Дві гуцулки», «Сільський хлопчина», «Сільський господар». Ці полотна І. Труш виконав у дещо відмінній стилістиці. Її можна простежити в підкресленому лаконізмі художньої мови, в певній ситуативній драматургії, в основі якої буденний, на перший погляд, непоказний сюжет із життя гуцулів.
Своєрідним підсумком праці в цьому тематичному спектрі є одна з найбільших монументальних робіт І. Труша – «Трембітарі». Розпрацьовуючи гуцульську тематику, художник зібрав багатий етнографічний матеріал і зробив чимало світлин, які доповнюють творення узагальненого малярського образу Гуцульщини.
Мандрівки Гуцульщиною (1890–1900-ті рр.) істотно розширили ідейно-жанрову палітру І. Труша. Модерний погляд художника на мальовничу природу карпатського краю, на його багату культурну спадщину, на колоритний життєвий уклад місцевих жителів можемо дослідити в низці гуцульських композицій із серії «Наше життя».
Спостереження за побутом і звичаями сповнених невичерпного життєвого оптимізму горян, котрі стали творчими прототипами хрестоматійних робіт митця, надали багате тематичне тло для жанрових композицій із цієї серії", - розповіла Оксана Біла.
