На Гуцульщині збереглися одні з найдавніших традицій пов’язаних з колядуванням.
Зокрема тут колядують виключно чоловіки, а жінки на свята мають дім «тримати». Колядувати починають від церкви, а потім вже йдуть по дворах. Кожна ватага має свій «куток» села. Бути колядником – це почесна справа, яку треба заслужити. Старші чоловіки мають бути добрими ґаздами, а парубки скромними та працьовитими.
З когорти колядників вибирають головних – «вибірця» («виверця»), що є організатором, слідкує за порядком та дотриманням традицій, та «березу», який керує творчою частиною. Саме «береза» і починає колядувати, часто під супровід скрипки.
Далі колядники йдуть хата в хату з різними колядами. На Верховинщині розповідають, що колядки відрізняються залежно від того, хто живе в домі. Для хати де є дівка «на виданню» - одна колядка, для господаря і господині – друга, а там де цього року хтось помер – третя. Колядують навіть в хатах, де господарі не живуть, аби добро не минало дому.
Як писав Володимир Шухевич: «Колядки, як взагалі пісні обрядові, належать до найдавніших формацій наших народних пісень і заховали старинний характер і в формі, себто в будові стиха і характері мельодії».
Проект Локальна Історія.
