Як змінилась діяльність громадської організації “Майстерня мрії” під час карантину.
– У нас є традиція вітатись кулачком, – усміхаючись, простягає руку Анна Іванічева, співзасновниця громадської організації Майстерня мрії.
“Майстерня мрії” – центр денного перебування для молоді з ментальними порушеннями. Це спільнота дружби і любові, яка працює задля соціалізації людей з інвалідністю (“з особливими потребами” – чому це неправильно)*, навчання їх побутових навичок, проведення праце- й арт-терапії. Особливістю цієї організації є запровадження соціального підприємництва, що дає змогу не залежати від спонсорів.
На годиннику 12:00, за прогнозом буде “ясно”. Відвідувачі Майстерні збираються на спільну прогулянку.
– Ми хочемо побачити всі парки Львова, відкрити їх для себе, бо насправді їх дуже багато і всі вони дуже класні, – каже Анна.
У червні відвідувачі встигли побувати в парку Знесіння, «Залізна Вода» та у Стрийському парку. Сьогодні вирішили піти в дендропарк Лісотехнічного університету. А по дорозі Анна погодилась відповісти на декілька запитань про діяльність ГО.
– Коли була заснована ваша громадська організація і що підштовхнуло Вас на створення соціального підприємства?
– Я закінчила Львівську політехніку, але насправді я не знала, що хочу робити. Тому почала шукати якесь волонтерство. Мені пощастило потрапити в організацію, яка працювала і зараз працює, з людьми з ментальними порушеннями, і там я зрозуміла, що я цим хочу займатися. В тій організації я працювала майже п’ять років. Досвід засвідчив, що організації, які працюють виключно на грантах, не завжди мають гроші на зарплатню. Тому іноді люди переживають через те, чи організація зможе і надалі продовжувати свою діяльність. Тобто є дуже різні моменти. На той час, це був десь 2012-2013 рік, вже були перші приклади соціального підприємництва – це був “Горіховий дім”. І вони були дуже класним прикладом, як можна працювати, не залежачи від грантових коштів. І тому ми з однодумцями вирішили створити щось таке своє для фінансово незалежного функціонування. Так виникла ідея Майстерні, яку ми заснували як організацію в 2015 році. Півтора року ми витратили на вирішення організаційних завдань: пошук приміщення, планування структури роботи. Тож відкрились тільки в 2017 році. Ну і вже більше трьох років працюємо.
– А чому ви зупинили свій вибір саме на виготовленні чаю як на способі наповнення бюджету ГО?
– Ми врахували те, що Карпати поруч, тому можна влітку їздити заготовляти трави. До того ж ми планували, що чаї власноруч виготовлятимуть відвідувачі нашого центру, і ми будемо їм платити зарплатню. Але з часом, коли ми вже почали саму роботу, ми побачили, що хтось хоче робити щось інше, комусь просто важливо прийти поспілкуватися, хтось просто не може цього робити, а комусь не цікаво. І тому в нас все виробництво чаю на волонтерах, проте відвідувачі можуть допомогти – наприклад, наклеїти етикетки. Ми їх все-таки залучаємо, пояснюємо, для чого це, і вони відчувають свою відповідальність і причетність до того, що Майстерня може працювати.
– А що найбільше подобається робити вашим відвідувачам?
– По-різному, але найбільше всі люблять готувати їсти. Одна з частин нашої програми – це приготування обіду. Кожного дня обід готує хтось інший, це група з двох-трьох людей. Наприклад, я не дуже люблю готувати їсти, але в нас у Майстерні всім це страшенно до вподоби. Та це й дуже класно, коли всі сідають їсти обід і кажуть: “Ой, як смачно”. А ще для мене дуже велике здивування, що в нас ніколи не буває проблем з миттям посуду, бо виявилось, що є люди, які це люблять робити. Понад те, у нас іноді бувають навіть суперечки, хто піде сьогодні мити посуд. А ще маємо просто святу частину програми – це післяобідні настільні ігри. Ми обов’язково кожного дня маємо пограти в “UNO”, бо без “UNO” – просто день намарно. Така вже наша традиція.
– А можете розповісти про розпорядок дня: як у вас зазвичай день проходить і що змінилось на карантині?
– Звичайно ми працювали чотири дні на тиждень: з вівторка по п’ятницю, з 10:00 до 16:00. Тобто о 10:00 всі починають збиратися, ми даємо пів годинки на розкачку: комусь треба чаю випити, комусь треба більше часу, щоб перевзутися. Опісля маємо таке спільне коло-ділення, де ми розповідаємо, хто чим займався вдома, на вихідних. Потім ми розподіляємо завдання: хто йде готувати їсти, хто залишається робити коралі з вовни чи шити якісь брошки з фетру. О 12:00 маємо зарядку, о 13:00 обід. Після обіду так само ділимося: хто йде мити посуд, хто залишається прибирати в кімнаті чи доробляти якісь вироби. І десь о 15:30 ми граємо у настільні ігри. Якщо гарна погода, то можемо просто домовитися і взяти з дому канапки і піти на цілий день кудись.
А зараз, коли карантин, то ми, напевно, десь місяць просто сиділи і чекали, щоб він швидко закінчився. А коли зрозуміли, що карантин – це така трошки затяжна штука, то ми почали робити онлайн-зустрічі. І для багатьох це було щось таке дуже нове, адже ти сидиш перед комп’ютером чи перед телефоном, всіх бачиш і треба щось говорити. Зовсім новий досвід. Але загалом, всі швидко адаптуватися. І вже коли почався третій місяць карантину, ми вирішили, що можна потрошки проводити зустрічі. Поки що ми не готові повернутися в Майстерню, хоча всі насправді цього дуже хочуть, але ми маємо такі зустрічі: раз на тиждень на три годинки ми йдемо гуляти в парк.
– Знаю, що раніше ви ходите ще й на кінопокази.
– Ми ходили багато куди. Ми ходили і в театри, і на фільми, і в музеї. Завжди стараємось урізноманітнити програму. Ми не хочемо робити якихось спеціальних кінопоказів, куди можуть прийти тільки люди з ментальними порушеннями. Нам важливо йти просто в звичайний день в звичайний кінотеатр, коли є дуже багато різних людей. У такий спосіб ми реалізуємо один з напрямків діяльності “Майстерні” – соціалізація людей з ментальними порушеннями, аби вони відчували, що поруч є решта суспільства, частиною якої вони є також.
– Що для вас найважливіше у вашій діяльності?
– Найважливіше, напевно, це допомогти нашій молоді соціалізуватися, відкрити свої таланти, щоб вони не були ізольованими. Я думаю нам це потрохи вдається. Ми створили дружнє середовище, куди вони можуть прийти. І головне, що вони йдуть сюди з радістю, батьки їх не змушують. Всі хочуть до нас іти – це дуже тішить і надихає надалі проводити свою діяльність.
– Можливо, громадська організація брала участь у якихось подіях або організовувала, або є якісь плани на інтерактивні заходи, куди можна буде прийти?
– Зараз через карантин трохи важко про плани говорити, але в нас є певні задуми. Коли організація з’явилася, ми часто робили презентації, бо ми хотіли більше розказати про свою діяльність. Та ми зрозуміли, що не всі люди люблять ходити на презентації. Насправді, коли приходить там троє-четверо людей, а ти готувався до юрби, то якось так не дуже класно. І тому цьогоріч ми зробили зовсім інший формат. Ми організували виставку-аукціон картин нашої молоді “Мій світ”. Ми готувались до цієї події десь пів року, це був довгий процес. Це була така трохи нестандартна подія – тихий аукціон, де не оголошувалися ціни, де просто лежала книжка, куди кожен міг підійти записати свою ставку. Грала дуже гарна електронна музика, наш Марко заварював чай і пропонував відвідувачам скоштувати напій, всі спілкуватися, насолоджуватися дозвіллям. Завдяки зміні формату прийшло більше людей. Були навіть ті, які просто заходили в Палац мистецтв, бачили виставку і залишились у нашій компанії. І насправді в такий спосіб ми змогли ще й отримати кошти для Майстерні.
– Як вплинув карантин на фінансове становище громадської організації?
– На жаль, зменшився продаж чаю, бо переважно у нас замовляли товар в офіси компаній та в кафе, які зараз були змушені зачинитися. Але нам пощастило. Не знаю, як в інших містах, але у Львові дуже з розумінням поставилися до громадських організацій, до підприємців, які орендують приміщення у міста. Тому нам до кінця карантину не потрібно платити оренду і комунальні послуги, що суттєво скоротило витрати. І ми змогли просто відкладені гроші інвестувати в розвиток нашого бізнесу – виготовлення чаїв.
– Чи ви плануєте відкривати ще центри денного перебування в інших локаціях Львова чи, можливо, в інших містах?
– Ми зараз над цим працюємо. Ми з самого початку хотіли мати можливість за рахунок соціального підприємництва відкривати схожі центри в маленьких містечках. Бо якщо у Львові є хоч кілька організацій, то в маленьких містечках зазвичай жодної. І зараз ми переглянули всю нашу діяльність, проаналізували її, щоб мати можливість зрозуміти, звідки ми будемо отримувати більше прибутку. Наприклад, які чаї менше продаються – їх вилучити, які більше, то, можливо, їх якось ще удосконалити. І зараз ми робимо ще нову лінійку чаїв. І після того, я думаю, за рік-два, можливо, навіть швидше, можна буде вже ділитися радістю, що ми відкрили ще щось.
Прогулявшись по дендропарку, ми спустились до Алтайських озер.
Крім Анни, в центрі працює асистентка Галина і троє постійних волонтерів.
– Он ті качки із зеленими плямками – це самці, - показує Володимир, один з волонтерів.
Після 18-ти років життя в Англії хлопець повернувся в Україну, щоб зробити свій вклад у покращення держави.
– Я звик до більш відкритого суспільства, де люди більш терплячі і добріші один до одного. Майстерня мені про то нагадує, щоб не забував, як воно має бути. А то тут з усіма проблемами, які є, досить легко можна стати таким, як багато людей зараз – злим і байдужим. У Майстерню попав випадково, купляв чай в знайомих в кафешці, вони мені розповіли, звідки він, і сказали, що там можна волонтерити. Я пішов подивитись, так і залишився. Я вважаю, що такі ініціативи треба підтримувати, – каже Володимир.
Трохи втомившись, всі сіли в затінку, щоб перекусити і, за традицією, поділитись враженнями та новинами за останній тиждень. А потім разом пограли в фрізбі.
– Де і як можна сьогодні придбати ваш чай?
– Можна замовити на сторінці у Фейсбуці, в Інстаграмі. І так само за час карантину ми запустили сайт.
– Маєте якісь акції під час карантину?
– Ще до карантину ми щомісяця обирали «чай місяця», який продавали зі знижкою. так є і дотепер.
Також Анна розповіла Гал-інфо, що зараз вони планують поїздку в Карпати. Це був би такий перший досвід самостійної поїздки для молоді “Майстерні”. Більше дізнатися про саму кампанію і підтримати ГО можна за посиланням.
Софія Яворська
