Сто років тому у Львові мріяли про трамвайне сполучення міста з Брюховичами через Клепарів.
“У довгостроковому плані розширення трамвайної мережі, наскільки нам відомо, є сполучення з Брюховичами через Клепарів. Це питання є надзвичайно терміновим та актуальним і принесе користь як населенню, так і громаді”, - пишуть автори статті “Розбудова львівської трамвайної мережі” у одній із польськомовних газет 20-их років минулого століття. Для ознайомлення Гал-інфо її надав Центральний державний історичний архів України у Львові.
100 років тому визначальним питанням розбудови електротранспорту міста було розширення трамвайних мереж з Великого Львова саме до його околиць, де багато сімей могли б значно простіше та фінансово вигідніше утримувати житло. Окрім цього, розвиток такого виду транспорту у той час сприяв би економічному розвитку відповідних підприємств, які постраждали після Першої світової війни.
“Розширення міста без розширення трамвайної мережі для нас немислиме”, - зазначають автори. Редакція видання звертає увагу на те, що управління міста повинно ефективно використовувати кошти, які виділяє уряд, та які отримує від різних міських інвестицій. Адже розширення трамвайної мережі передбачає не тільки розташування колій, але й закупівлю вагонів, збільшення штату тощо. “На цих цілях скупитись не можна, а поспішати потрібно”, - підсумовує редакція.
У польськомовному виданні “Львівська газета” (“Gazeta Lwowska”) від 3 грудня 1924 року також читаємо статтю зі схожим заголовком - “Розширення трамвайної мережі у Львові”. Тобто тоді у місті також активно обговорювали створення зручних маршрутів електротранспорту, які мали з’єднати центральну частину Львова з усіма залізничними станціями.
Це було важливо з кількох причин. По-перше, багато пасажирів змогли би економити свій час, адже їм не доводилось шукати шляхи з міста до головної станції залізничного вокзалу, а вони могли значно швидше чекати на необхідний потяг на інших станціях. Окрім цього, нові трамвайні маршрути для мешканців були би фінансово вигідними, адже різниця у вартості квитка на потяг покривала би із залишком вартість проїзду трамваєм з міста.
Звичайно, сьогодні львів’яни вже не говорять про необхідність створення колії від вокзалу до центру міста чи інші трамвайні маршрути, яких у місті є безліч. Адже відповідно до потреб громадськості змінюється та масштабується і трамвайна мережа Львова. Згадаймо той ж трамвай на Сихів, який офіційно відкрили у листопаді 2016 року, хоча загалом реалізація якого тривала понад 8 років (ідея взагалі існувала понад 50 років). А з 2019 року вулицями міста ще й почав курсувати маршрут №4, який з’єднав найбільш заселений район міста та залізничний вокзал.
Станом на 1933 рік довжина трамвайних мереж у Львові сягала 32,8 км. А зі звичними сьогодні для львів’ян 99,1 км складно уявити, як колись могло бути по-іншому. Зазначимо, що такою де-факто є довжина маршрутної мережі трамваїв у Львівській міській територіальній громаді станом на 2022 рік. У цьому числі не враховано маршрут №7, який в той час ще не курсував через роботи з реконструкції вул. Шевченка.
За ці роки змінились трамвайні вагони, їхні номери та вартість квитків за проїзд, а також самі трамвайні маршрути. Проте питання розвитку міського електротранспорту залишалось на порядку денному журналістів, як сьогодні, так і 100 років тому.
Тем для журналістських текстів про трамвайну мережу Львова завжди є достатньо: запуск низькопідлогових трамваїв, необхідність ремонту колій та особливості оплати проїзду. Свого часу, наприклад, запровадження Леокарту у міському електротранспорті викликало хвилю активних дискусій громадян у соціальних мережах та, зрештою, аналітичних оглядів журналістів. У медіа можна було прочитати про усі етапи організації безготівкової оплати за проїзд, особливості її проведення для громадян та усі супутні проблеми, які виникали через нововведення.
Важливо, що процес оновлення електротранспорту в місті не зупинився з початком російсько-української війни. Наприклад, для розвитку транспорту у Львові сьогодні часто залучають іноземні інвестиції та допомогу міжнародних фондів. Зокрема, 22 квітня стало відомо, що швейцарське місто передасть Львову 11 трамваїв (1 з них на запчастини). А 15 квітня цього року на маршрути у місті вийшли ще 3 п’ятисекційні низькопідлогові трамваї, які придбали за кредитні кошти від Європейського інвестиційного банку у межах проекту "Міський громадський транспорт України".
Процес якісної організації роботи електротранспорту в місті передбачає проведення інфраструктурних, ландшафтних змін, реорганізації дорожнього руху тощо. Але попри це, трамвайні мрії сучасного Львова продовжують поступово розвиватися, як і 100 років тому.
У цьому контексті можна доповнити слова журналістів, які ще на початку минулого століття писали, що розширення міста без розширення трамвайної мережі є немислимим. Розширення трамвайної мережі, у свою чергу, є неможливим без системної роботи відповідних державних установ, приватних підприємств та громадських організацій, які реалізовують в місті інфраструктурні проєкти. Та й не менш важливою є активна діяльність журналістів, які значною мірою визначають обізнаність громадськості у питаннях функціонування транспорту в місті.
Публікація підготовлена за матеріалами Центрального державного історичного архіву України, місто Львів.
Підготувала Марічка Твардовська
