З квітня львівський Меморіальний Музей тоталітарних режимів “Територія Терору” спільно з чеською громадською організацією Post Bellum розпочав проєкт “Втрачене дитинство”. Його підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.
Команда оприлюднить історії людей, які дітьми стали свідками й жертвами насильства та репресій.
Головним напрацюванням стане онлайн-платформа "Втрачене дитинство", де візуалізують 30 усноісторичних інтерв'ю, а також супровідні матеріали: фото та документи, лекції від дослідників і дослідниць, мистецькі рефлексії про цю травматичну пам'ять. У такий інклюзивний спосіб, незважаючи на світову пандемію, усі зацікавлені зможуть ознайомитися з колекціями інституцій, дізнатися про складну історію та берегти пам’ять.
“У цьому проєкті ми спробуємо представити дитячий досвід радянського насильства. У повоєнний період комуністичний режим використовував примусові виселення цивільного населення як одне зі знарядь антиповстанської боротьби. Сім’ї членів підпілля та їх симпатиків, зокрема діти, ставали заручниками радянського режиму і за принципом колективної відповідальності піддавалися репресіям. Після жінок діти становили другу найбільшу категорію депортованих із Західної України у 1944-1952-му роках. Їхній досвід відмінний від досвіду дорослих і слабо представлений у наукових дослідження та ширшому дискурсі про комуністичні репресії. Ми спробуємо поставити дитину в центрі нашої розповіді та поглянути на те, як тоталітарний режим позбавив десятки тисяч дітлахів із Західної України їхнього «щасливого радянського дитинства», – розповідає старший науковий співробітник Музею Олександр Пагіря.
Проєкт триватиме впродовж року. Основою для опрацювання стане усноісторичний проєкт #непочуті Музею “Територія Терору” та усноісторичні ініціативи ГО Post Bellum. Запишуть також 10 нових інтерв’ю, які, до слова, диджиталізують та оприлюднять на міжнародному архіві "Memory of Nations".
"Ми робимо цей проєкт з нашим надійним партнером ГО Post Bellum, які мають цінний досвід у сфері усної історії та включення цього методу у шкільну систему. Минулого року ми зробили пробну версію такої співпраці із педагогами і цього року продовжимо та поглибимо. Разом із вчителями/ками та учнями/ницями ми будемо записувати нові інтерв'ю з літніми людьми, які пригадуватимуть себе у часі дитинства, розказуватимуть момент зустрічі з іншими та чужими, згадають, як вони проводили дозвілля та вчились на спецпоселеннях після довгої подорожі...на Сибір. Метод усної історії допомагає учням/ницям по-іншому подивитись на складну травматичну історію та розвиває у них почуття емпатії", – ділиться дослідниця студій пам'яті та координаторка проєкту “Втрачене дитинство” Христина Рутар.
Директорка музею "Територія Терору" Ольга Гончар пояснює: формат проєкту – це відповідь на нові умови пандемії COVID-19.
“Є багато музеїв, установ культури, яким довелося призупинити роботу, адже вони повністю залежать від відвідувачів їхніх приміщень. Ми ж продовжуємо наукову роботу та комунікацію зі зацікавленими безпечному онлайн-форматі. Науковці та експерти працюють завдяки інструментам ZOOM а Googleконференції, обмін фото та документами, написання і вичитка текстів тощо, деякі інтерв'ю із оповідачами пишуться через Skype. Результати нашої роботи також вдасться оприлюднити у віртуальному режимі.
Довгостроковим результатом проєкту стане використання напрацювань для розвитку нашої філії – Музею малолітніх політичних в'язнів і репресованих”, – додає Ольга Гончар.
Для команди основним мотто цього проєкту стали слова оповідачки #непочутих Лесі Крип'якевич, яку депортували зі сім'єю у 5-річному віці:
“І тому оцей страх, ота травма, оті стреси, які зазнавали ми діти, вони лягали на наше життя і фактично позбавляли нас дитинства. Тому що батька забрала і всі роки забав, які ми мали з батьками, не існували”.
Ще однією частиною проєкту “Втрачене дитинство” стане виставка у просторі просто неба, яку презентують львів’янам та гостям міста. Презентація напрацювань проєкту запланована восени у Львові та у Празі.
Формат і масштаб залежатимуть від актуальної епідемічної ситуації.
