Сьогодні, 5 травня, під час засідання урочистої сесії Львівської міської ради з нагоди Дня міста Львова звання "Почесний громадянин міста Львова" присвоєно правозахиснику, колишньому політв’язеню, релігієзнавецю та публіцисту Мирославу Мариновичу. Про це повідомив кореспондент Гал-інфо з сесійної зали.
Нагадаємо, як повідомляло Гал-інфо, 27 квітня, під час засідання сесії Львівської міської ради депутати внесли зміни до Положення про почесні відзнаки територіальної громади Львова.
Враховуючи вагомий внесок осіб, яким присвоєно звання «Почесний громадянин міста Львова», у розвиток економіки, науки, культури, соціальної сфери, а також у підвищенні авторитету Львова на державному і міжнародному рівнях, вважаємо за необхідне передбачити можливість встановлення додаткової соціальної гарантії для окремих Почесних громадян міста Львова у вигляді щомісячної виплати у розмірі 5 000 грн. відповідно до розпоряджень Львівського міського голови.
Діяльність.
Віце-ректор з питань призначення і місії університету (УКУ). Президент Інституту релігії та суспільства у Львівській богословській академії. Нагороди: «За інтелектуальну відвагу» (2004), «За мужність» I ст. (2006), орден Свободи (2008), Орден Лева Львівської міської ради (2015), орден Князя Ярослава Мудрого V ст. (2017); Кавалерський хрест «За заслуги (Польща, 2006), нагороди ім. Ігнація Падеревського (Польща, 2012), Єжи Гедройця (Польща, 2016); Медаль Свободи ім.Трумена-Рейгана (США, 2014); Почесний громадянин Дрогобича (2010).
Маринович М.Ф. народився 4 січня 1949р. в с.Комаровичі Старосамбірського району Львівської області. 1955р. сім’я переїхала до м.Дрогобича, де Мирослав закінчив школу. 1972р. закінчив навчання у Львівській політехніці.
Під час навчання потрапив під нагляд КДБ за вільнодумство. У 1975р. М.Маринович переїхав до Києва, а з 1976р. став одним з 10 членів-засновників створеної Миколою Руденком правозахисної Української Гельсінської групи. У 1977р. був заарештований і засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду» до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Концтабір відбув в Пермській обл., а заслання в Казахстані, де через 3 роки був «помилуваний» генсеком СРСР М.Горбачовим разом з іншими 200 радянськими політв’язнями.
Після ув’язнення 1987 р. повернувся до м.Дрогобича. В 1991р. організував Українську асоціацію Міжнародної Амністії, яку очолював до 1997р.; був членом Громадської ради Українсько-американського бюро захисту прав людини. У 1996-1997 рр. навчався за програмою «Релігія, права людини і релігійна свобода» в Колумбійському університеті (Нью-Йорк) і проходив стажування в Університеті Еморі (Атланта) та Всесвітній Раді Церков (Женева).
Восени 1997р. створив та очолив Інститут релігії та суспільства у Львівській богословській академії, президентом якого є досі. 2000р. після запрошення ректора ЛБА (пізніше УКУ) о.Бориса Гудзяка обійняти також посаду віце-ректора Маринович із родиною переїхав до Львова на постійне проживання.
Друга його посада в УКУ сьогодні – віце-ректор з питань призначення і місії університету. Крім праці в УКУ, М.Маринович веде велику громадську, наукову й мирянську роботу; виступає не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу; є членом Ініціативної групи «Перше грудня», Несторівської групи.
Має численні публікації у періодичній вітчизняній та закордонній пресі. Головні напрями його інтересів: права людини, релігієзнавство, екуменізм, міжнаціональні, міжрелігійні та міжконфесійні стосунки, проблеми державотворення, соціокультурні проблеми. За свою невтомну працю отримав різні державні та громадські нагороди.
