У першій половині 6-го століття Європа, Близький Схід і велика частина Азії на півтора року поринули в морок. Хмара закрила сонце: впала температура, пропали посіви, почався голод. Про це пише видання WAS.MEDIA.
Візантійський історик Прокопій Кесарійський, який був свідком катаклізму, писав: «Сонце світило без яскравості, неначе Місяць, протягом усього року». За його словами, це скидалося на постійне затемнення, а людей добивали мор і війни.
Що це було? Відповідь знайшли 2018 року.
У статті в кембриджському журналі Antiquity йдеться, що на початку 536 року в Ісландії відбулося потужне виверження вулкана. В атмосферу викинуло величезну кількість попелу, що поширився над всією Північною півкулею і спричинив глобальні кліматичні зміни.
Один з авторів гіпотези, професор історії Гарвардського університету Майкл Маккормік в інтерв’ю журналу Science нагадує, що раніше вчені ставилися до таких свідчень скептично. Але нові дослідження деревних кілець показали, що близько 536 року справді сталася кліматична катастрофа: в Європі та в частині Азії літо стало холоднішим на 19,5°–20,5° С. Деякі письмові джерела стверджують, що подекуди влітку йшов сніг.
«Такі зміни були вельми різкими, це сталося раптово. Стародавні свідки справді зафіксували щось надзвичайне. Вони не були істеричними, не передрікали кінець світу», — наголошує Маккормік.
До породженої холодом і неврожаєм економічної кризи 541 року в Європі додався вибух першої епідемії бубонної чуми. За деякими оцінками, від хвороби тоді загинуло до половини населення Візантії.
За припущенням вчених, ефект виверження 536 року був посилений виверженнями 540 і 547 років. Разом вони зумовили початок так званого Пізньоантичного малого льодовикового періоду, що тривав до 660 року в Європі та до 680-го в Центральній Азії.
Період з 536 до 660 року — можливо, найгірший час в історії європейської цивілізації.
