На Київщині, Поділлі та на Лівобережжі Чистий четвер — це «Навський Великдень». За стародавнім народнім віруванням Бог тричі на рік відпускає мерців з «того світу»: перший раз у Чистий четвер, другий раз, коли квітують жита, і третій раз на Спаса.
На Навський Великдень мерці відправляють своє Богослуження і каються в гріхах. У цей день вони не бояться ні хреста, ні молитви, а як побачать живого чоловіка, то душать до смерти. А щоб мерці не задушили, то треба обливатися водою: «мерці мокрого бояться».
В Чистий четвер мерці встають опівночі з своїх гробів і приходять під церкву на звук дзвонів, що б'ють тільки три рази. Зібравшись, вони стають перед церквою. Виходить священик, теж мрець, і голосно проказує якусь молитву, що від неї самі двері в церкві відчиняються. Мерці входять до церкви, і священик починає Богослуження. Перед вівтарем стоять діти і тримають у руках крашанки, наповнені клоччям. Як Богослуження скінчиться, всі мерці христосуються, а потім виходять з церкви і стають перед її дверима. Після того, як священик знову прочитає якусь молитву, двері церкви самі замикаються, а мерці йдуть на цвинтар і лягають у свої могили.
Оповідають, що один чоловік мав дві дочки. Молодша померла перед Великоднем,а старша дуже тужила за нею і вирішила побачити її на Навський Великдень. Діждалася вона цього свята і пішла на цвинтар о 12-тій годині ночі; там вона побачила двох хлопців, що стояли і трубили в труби, скликаючи мерців. Мерці встали з могил і пішли до церкви. Дівчина пішла за ними; а коли вони входили до церкви, вона зупинилася біля паперті. Останньою ввійшла в церкву її покійна сестра. Побачивши свою живу сестру, вона сказала: «Біжи додому, а то мерці тебе задушать!» Жива сестра побігла додому. Мерці погналися за нею, але не догнали. Прибігши до хати, дівчина розповіла все, що бачила, і відразу ж померла.
На Херсонщині «Мертвецький Великдень» припадає не на Чистий четвер, а на Жилавий понеділок.
Джерело: Українські традиції
