Меланхолія - хвороба Середньовіччя. Як її зображеннями у мистецтві.
У статті історика Ілля Левченко йдеться про те, як і чому зображали цю найпопулярнішу та найпрестижнішу хворобу середньовіччя та Ренесансу. Стаття опублікована на сторінці Центр середньовічних та ранньомодерних студій. Symbolon на Facebook.
Античні мислителі вважали, що Меланхолія - одна з хвороб, які слід лікувати. Давні греки запідозрили й дещо інше: усі (чи майже всі) винятково обдаровані люди - меланхоліки, хоч і дещо емоційно надмірні (περιττοι). Арістотель указує, що деколи гумор чорної жовчі має ухил у бік тепла (eukraiosanomalia). Такий дефект може спричинити сплеск енергії, а сам меланхолік здатний проявляти риси інших темпераментів.
Пізніше мислителі намагалися пояснити, чому саме меланхоліки удостоєні ореолу геніями. Культ “Меланхолії” в XV ст. відроджує Марсіліо Фічіно. Еukraiosanomalia, звісно, наближає людину до несамовитості, але не може спричинити серйозну хворобу, стверджував Фічіно. Навпаки, така схильність до коливань температури може стати причиною обдарованості й таланту. У добу середньовіччя Меланхолію (Acedia) подеколи зображали у вигляді немічного старого з косою. Згодом класичною позою для зображення Меланхолії стає гравюра Альбрехта Дюрера (1514) (Іл. 1). Дюрер зображує тяжкі роздуми над плинністю буття з усвідомленням марності всіх діянь людських рук та потуг розуму.
У XV - XVI ст. багато образів змінюються і іноді вони “зростаються”. Прикладом слугує мініатюра наведена мініатюра (Іл. 2), де в образі старого чоловіка втілено і Час, і Кронос, що, за античним міфом, поїдає своїх дітей (Іл. 3). Кронос серпом кастрував свого батька Урана і сам боявся бути кастрованим власною дитиною, тому поїдав їх. Зевс однак вижив - і, за однією з версій, таки кастрував Кроноса.
Попри те, що в римській міфології Сатурна пов’язували з землеробством (лат. satus - посів), згодом його почали сприймати як персоніфікацію часу. Тож римському Сатурнові відповідав грецький бог землеволодіння й часу Кронос. Разом із тим, Сатура вважали покровителем Меланхолії, а самих меланхоліків - “дітьми Сатурна”. Уже в XV ст. німецький гуманіст Агріппа Неттесгеймский стверджував: “Ознаки предметів Сатурна наділяються смутком і меланхолією…”.
Таким чином, на початку XVII ст. під “Меланхолією” йшлося про декілька образів одразу: і Часу, що невпинно минає; і Сатурн, що покровительствує меланхолікам; і Смерть. Взаємодію цих образів, їх смислову єдність простежуємо на полотні невідомого художника, який зобразив Єлизавету І Тюдор у позі Acedia (Іл. 4). Полотно посмертне, написане 1610 р., тобто вже за часів правління її наступника Якова І Стюарта. Королева із точністю відтворює позу Сатурна, a Сатурн у свою чергу зображений у позі Acedia. Крім цього, у руках він тримає косу - атрибут Кроноса-Сатурна (χρόνος), але й смерті водночас. На уже в середині XVI ст. Час надбав атрибут Смерті (косу), а Коса - атрибут Часу (годинник). Це ми бачимо ще з гравюри А. Дюрера “Смерть і Ландскнехт” 1510 р. (Іл. 5). Замість коси в Сатурна-Кроноса має бути серп, яким був кастрований Уран. На столі, що на нього спирається Єлизавета І, - розламаний пісковий годинник. Цілий годинник, що символізує неминучість смерті, тримає сама Смерть, зображена ліворуч від королеви.
Повідомлення художника цілком зрозуміле: попри всю велич, славу, титули, попри владу, що походить від Бога (на це вказують ангелики, які коронують Єлизавету І), королева помре, як і інші люди. Адже “коли ти – мрець, усі Королівські Регалії щезають”.
Нагадаємо, раніше Гал-інфо розповідало, як люди мандрували в Середньовіччі.
Нагадаємо, що на Львівщині із підозрою COVID-19 звернулося 94 особи. Яка ситуація в Україні та у світі?
