У самому центрі Львова на вул. Жижки, 6 для справжніх поціновувачів давнього українського одягу відкрито унікальну виставку «Стрих». Атмосфера старого горища, де зібрані безцінні речі, виконані народними майстрами, переносить відвідувача крізь століття.
Маленьке приміщення, темряву розсікає промінь світла ліхтарика, який ви отримуєте на вході. Найперше – це сприйняття на слух. Запах сіна і його шурхіт під ногами. Промінь ліхтарика ковзає по барвистих вишивках. Густі розсипи квітів, геометричні фігури, чудернацькі янголи, кольорові переливи та розкіш бісеру. Все це викликає захоплення працею людей, які створили ці дивовижні та унікальні речі. На якийсь час відвідувач виставки стає дослідником і шукає близьке для свого серця.
Цю дивовижну виставку організувала відома у Львові колекціонера давнього українського одягу Уляна Явна. На «Стриху» вона виставила найцінніші та унікальні речі своєї приватної родинної збірки.
«Збирати ці речі та віддавати їх на реставрацію – це моя робота за останні п’ять років. Перед вами збірка зібрана за цей час. Насправді виставлено не все, бо тут дуже маленьке приміщення», - розповіла вона.
За її словами, саме через це і виникла ідея мандрівки «стрихом» із вимкненим світлом, але з ліхтариком у руках.
«Через малу площу приміщення і насиченість барв вирішили дати людям ліхтарики, адже коли ти світиш одним променем світла, то маєш шанс зосередити увагу на чомусь одному. Відвідувачі навіть мають можливість пройти своєрідний квест. Для них ми підготували цікаві завдання - шукати з ліхтариком цікаві речі на вишиванках. Наприклад, порахувати пташок вишитих чи витканих, знайти чудернацьких ангелів. Варто зауважити, що деякі роботи дійсно цікаво виконані. Наприклад, на рушнику 1939 рік вишитий у дзеркальному відображенні», - зазначила Уляна Явна.
Вона додала, що багато людей, які це вишивали, могли насправді бути не писемними, але цифри та букви були чимось красивим та вартим того, щоб їх перенести на вишивку.
«Можливо, таке дзеркальне відображення робили не дуже свідомо, а можливо, рушник просто десь так висів, що саме так потрібно було зробити вишивку», - підкреслила вона.
Усі експонати збірки практично одного віку і мають від 90 до 120 років, датуються кін. ХІХ ст. – початком 30-х років ХХ ст.
«Я хочу закінчити цей етап мого життя. Збірку я вже зібрала. Це наша сімейна збірка. Ми вже зібрали все, що хотіли зібрати. Оскільки це речі створені народом, то я не вважаю, що приватні збірки повинні бути закритими для людей. Я вважаю, що якщо ти це зібрав, то маєш показати його людям. Музеї у нас хороші, але вони ще досить радянські та старомодні, а тому мало приваблюють молодь. Я сподіваюсь, що це зміниться, бо ж бачимо позитивну тенденцію, коли приходять молоді люди», - зазначила Уляна Явна.
На виставці представлені зразки давнього одягу переважно із Західної України: Буковини, Покуття, Гуцульщина, Борщівщина, Львівщина, Полісся. Ще кілька сорочок з центральної та східної України.
Крім сорочок, тут можна побачити цілу стіну крайок.
«Моя мама збирає багато тканих речей, адже її цікавить ткацтво. Є дуже цікава крайка із Снятинського району (Івано-Франківська область) на якій зображені тризуби. Цікавою є національною символікою на давніх речах. Зазвичай, це було заборонено в Австро-Угорській імперії, а також було заборонено і тоді, коли ми були частиною Польщі, але люди однаково намагалися проявити себе. Часто на сорочках можна побачити синьо-жовті листочки чи квіточки. Це захоплює. Ось, наприклад, на тканому килимі зображені листочки у поєднанні синього та жовтого кольорів, які утворюють такий мініатюрний прапорець України. На сорочці з Львівщини є вишитий тризуб з короною», - демонструє Уляна Явна.
Поруч із сорочкою з вишитими тризубами розміщена барвиста сорочка з коміром із Яворівського району.
«Були регіони, в яких ремесла процвітали. Важко зрозуміти, чи це тяглість традицій, чи родини майстрів, чи то географічно так сталося. Наприклад, села попри Дністер - і з Тернопільської області, і з Франківської області, і з боку Чернівецької області – вони дуже активно вишивали. Мали специфічну, складну і трудомістку вишивку», - наголосила Уляна Явна.
Окрім сорочок, на виставці можна побачити розкішні буковинські перемітки (головний убір одруженої жінки), є також рушники, фартухи, маленькі дитячі борщівські сорочки.
«Також є цікаві зразки чоловічих борщівських сорочок. Це західне Поділля, Тернопільська область, Борщівський район, тут чоловічі сорочки були з розшитими рукавами. Усі думають, що це жіноча сорочка, бо ж не у всіх регіонах чоловічі сорочки мали рясно вишиті рукави. Це складна і клопітка робота», - зазначила Уляна Явна.
Вона переконана, що давній українській одяг зберігся завдяки тому, що отримав свою високу ціну та визнання.
«У 80-90-х роках це стало популярним у Львові. Ці речі почали купувати у селах, і вони дістали свою ціну. Якби ці речі не дістали свою ціну, то їх би просто викинули б, воно б просто знищилося б на стрихах, або усе б спалили. От що б з ним відбулося. Особливо популярними ці речі стали протягом останніх років. Завдяки цьому вони отримали ще більшу ціну. Наприклад, борщівські сорочки є достатньо дорогими. Сьогодні вже у Борщівському районі практично нічого не лишилося, щоб купити. Дякуючи тому, що ця традиція відродилася у місті, речі збереглися, бо у селі вона, на жаль, завмерла», - зазначила Уляна Явна.
Вона додала: «До нас щодня хтось приходить у крамницю і каже: «Ой, а я все спалила». Таке трапляється щодня. Якби людина знала його вартість, то воно б мало шанс на порятунок».
Відвідувачі виставки можуть побачити вишиванки із с. Колодрібка (Заліщецький район, Тернопільська область). Сорочки рясно вкриті детальною вишивкою. На рукавах – цілі композиції квітів.
Цікавимось, скільки часу знадобилося б, щоб створити таку сорочку.
«Дуже по-різному. Дуже складні сорочки рідко вишивали самі дівчата. Це вишивали професійні вишивальниці. Деякі з них є художньо досконалі. Неможливо, щоб кожна дівчина в селі так вміла вишивати. Вишивати день в день було не можливо. Вони мали лише сезон для вишивання, коли не було сільськогосподарських робіт. Окрім того, була й обмеженість у світлі, бо не завжди при світлі свічки будеш вишивати. Таку сорочку могли вишивати десь два сезони. На сьогодні сорочки такого типу вишивальниці вишивають близько восьми місяців», - розповіла Уляна Явна.
Також вона звернула увагу на вербовецьку сорочка (Гуцульщина).
«Таких сорочок дуже мало. Тут кільканадцять тисяч «кулок» вишито на рукаві», - наголосила Уляна Явна.
За її словами, таке захоплення давнім українським одягом та його колекціонування вимагає значних фінансових ресурсів.
«Деякі речі дуже багато коштують на ринку і сприймаються вже не як одяг, а як витвори мистецтва. Хтось колекціонує картини, хтось колекціонує прикраси чи артефакти. Сьогодні з’явилася течія колекціонування народного одягу. Це добре, бо колекціонер, який вкладає у це купу грошей, часу та зусиль, звісно ж, буде дбати про це і перейматися його збереженістю. Коли ти маєш у збірці навіть 30 речей і ти знаєш, які зусилля ти вклав, то, безумовно, їхнє подальше збереження буде пріоритетом для тебе», - додала Уляна Явна.
Вона зазначила, що ці речі потребують постійного догляду і великих зусиль.
«Більшість сорочок, які вишиті вовною, можна прати лише у певний специфічний спосіб, бо вони дуже линяють і, звичайно, що колекційні сорочки, мають лежати гарно складені, перекладені різними засобами від молі, їх потрібно постійно пильнувати», - підкреслила вона.
Уляна Явна додала, що часто отримує сорочки у плачевному стані: подертими, з втратами від молі, з плямами та у бруді.
«Якби вони далі залишалися в такому бруді, то він би їх знищив. Часто нам доводиться і зусилля, і кошти вкладати в реставрацію, але коли сорочка доведена до ладу, то її життя може бути довгим», - наголосила вона.
Інша справа – брак майстрів, які можуть провести реставрацію цих унікальних речей.
«Таким можуть займатися одиниці. Одну сорочку може робити п’ять людей, бо кожен здатний робити лише якийсь один етап. На жаль, в Україні є проблеми з реставраторами таких речей. Раніше ніхто цього не реставрував, а реставрація для музею - вона інша. Там не обов’язково зашивати діру так, щоб вона була геть непомітною. Достатньо того, щоб вона нормально виглядала на манекені. Реставрація займає багато часу і дуже багато коштує», - сказала Уляна Явна.
Цікавимось, як вона ставиться до того, що дизайнери часто ріжуть давні сорочки та використовують елементи вишивок для створенні свого вбрання.
«Сорочка, яка є сама по собі хорошим і довершеним виробом, не потребує вдосконалення. Для чого перекроювати чужі речі, адже дизайнеру краще створювати щось своє. Хоча трапляється матеріал, з яким не знаєш, що робити. Є клапті вишивки, недошиті сорочки, або лише один рукав, бо інший миша з’їла. В такому випадку з ним можна щось зробити, бо інакше воно не має шансів на життя. Але спеціально різати цілу сорочку… я не розумію доцільності цього. Зараз є вишивальниці, і все це можна зробити на замовлення. Я нікого не засуджую. Це їхня справа. Моя думка, що сорочка сама по собі досконала! Чим її можна ще прикрасити, китайськими мереживом?», - сказала Уляна Явна.
Загалом на виставці представлено десь 30 сорочок, кілька обгорток, чотири килими, п’ять переміток, кілька рушників і дуже багато крайок.
Отож, якщо ви любите досліджувати, розмірковувати та цінуєте справді гарні речі, тоді обов’язково відвідайте виставку «Стрих».
Виставка працюватиме з 13 по 27 листопада 2017 року (понеділок-п‘ятниця: з 14.00 до 20.00 год. Субота: з 12.00 до 17.00 год.)
Вхід вільний!
Підготувала Анна Джунківська.
