Слухай онлайн
Політика  |  Економіка  |  Cуспільство

Повний крах "Львівсільмашу": на підприємстві, яке займає 52 га землі, працює 41 особа

Перший заступник голови Львівської обласної ради Петро Колодій, який відповідно до розпорядження голови Львівської обласної ради Олега Панькевича очолює робочу групу з підготовки пропозицій щодо шляхів вирішення основних проблемних питань на підприємстві ВАТ "Завод "Львівсільмаш", зазначив, що основна вимога до власників підприємства - відновити виробництво, збільшивши суттєво кількість працюючих, і зареєструвати підприємство у Львові. Про це повідомила прес-служба Львівської обласної ради.

Таку позицію робочої групи Львівської обласної ради очолив Петро Колодій на нараді у Львівській міській раді стосовно ситуації на ВАТ "Завод "Львівсільмаш". На нараді також були присутні представники заводу "Львівсільмаш" і профспілки "Воля".

Зараз на "Львівсільмаші", яке займає близько 52 га землі міста, працює 41 особа (Раніше на заводі працювало до 4 тис. працівників, - Ред. ).

Як зазначив перший заступник голови Львівської обласної ради, звичайно ж, ми за те, щоб у нас працювали інвестори, незалежно чи вони зі Львова, чи з Запоріжжя, чи з-за кордону, головне - щоб вони дотримуватися законодавства України.

Представники Львівської обласної ради також рекомендували Львівській міській раді не змінювати цільового призначення земель, на яких розташований "Львівсільмаш"; здійснити грошову оцінку цих земель, наслідком якого стане збільшення надходжень до міського бюджету. Також слід провести екологічну експертизу земель, на яких розташоване підприємство.

Довідка.

ВАТ „Завод «Львівсільмаш»“ — єдине в Україні та СНД спеціалізоване підприємство з випуску машин для хімічного захисту рослин та внесенню в ґрунт рідких мінеральних добрив. Це обприскувачі штангові і вентиляторні, причіпні і навісні.

Крім цього завод виготовляє ґрунтообробну техніку, машини для картоплярства, кормозбиральну техніку, запасні частини для машин власного виробництва та іншої сільськогосподарської техніки, забезпечує їх сервісне обслуговування.

На базі площ колишніх авторемонтних майстерень, а також шляхом додаткового будівництва цехів і споруд в 1945—1946 роках було введено в експлуатацію завод, який почав виготовляти машини і апарати для боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур та рослин. Основна частина корпусів заводу знаходиться на вулиці Городоцькій, 207; між вулицями Сулими й Любінською.[1]

ВАТ „Завод «Львівсільмаш»“ створене у 1996 році. У 2003 році розпочато процес санації підприємства, але протягом наступних років його борг лише зріс. Зокрема, 25 травня 2009 року сайт corpravo.com написав: «Насправді ж санація ставала черговою можливістю щось собі «відірвати». Судіть самі: до початку санації завод мав 7,8 мільйона боргу, опісля — 10,3. Активи зменшилися з 96 до 25 мільйонів. Площа — з 88 до 15 гектарів. До того ж ця земля, мало не в центрі міста, — ласий шматок. Вона і стала основним предметом розбрату, а не старі стіни і обладнання, яке дороге лише тим, хто хоче виробляти сільгосптехніку, і зовсім не потрібна тим, хто просто прагне «робити гроші». Напередодні Євро-2012 тут можна легко вибудувати готельний комплекс. До речі, у Львові вже існують приклади, коли на місці колишнього заводу, продукція якого вкрай потрібна не лише Львівщині, а й Україні, вже починають рости елітні житлові комплекси. Один з прикладів — склозавод. Другий — кераміко-скульптурна фабрика, яка, щоправда, відбивається, та наразі з перемінним успіхом. Ті ж, хто виношував подібні плани щодо «Львівсільмашу», ніяк не могли передбачити шалений опір колективу і підтримку громадськості регіону».

Останні роки «Львівсільмаш» потерпає від атак рейдерів і суперечок у керівництві заводу.

З цього приводу той же http://corpravo.com  написав: «Петро Онищак, який віддав підприємству 27 років життя і в останні роки був головою правління, а нині помічник голови правління з фінансових та юридичних питань (веде усю претензійно-позовну роботу, адже існує близько 50 судових справ по заводу) каже:

— У декого постає питання: як виник такий інвестор, як «НВО «БілоцерківМАЗ»? Це — виробник грунтообробної і зернозбиральної техніки обсягами 50 мільйонів на місяць. Його двохтисячний колектив — на підйомі. Техніку закуповує Словаччина, Польща, Болгарія, Румунія, Білорусь, Росія, Казахстан, Молдова. Тому ми і об’єдналися в товариство, яке під одним дахом зібрало НВП «БілоцерківМАЗ», «Херсонський машинобудівний завод» і «Львівсільмаш». Спільні за духом і метою ми швидко зрозуміли одне одного. Якщо до вступу в об’єднання Херсонський завод випустив 60 комбайнів «Славутич», то до кінця 2008 року з конвеєра зійде вже 350, а наступного року в планах компанії збільшити виробництво до 800 машин.

Сьогодні ні для кого не таємниця, що перед Україною відкриваються нові можливості. Вона може стати справжньою європейською житницею. В умовах продовольчої кризи саме цього, до речі, ЄС від нас і очікує. Як і можливості впоратися із енергетичною кризою до деякої міри самотужки, розвиваючи нові технології, зокрема, — біопаливо, яке без розвинутого сільського господарства знову ж таки виробляти неможливо. Все зав’язано в коло. І житницею так просто не станеш, маючи лише чорноземи. Інакше так і плентатимося у хвості — з поганенької землі німці збирають врожаї втричі більші. Досягти ж європейських показників за українських реалій складно. Технічне забезпечення господарств машинами становить близько 45—60 відсотків. І яка це техніка — самі знаєте. Комбайнів в рік продається близько 1,5 тисячі, а щорічна потреба — 4 тис. Не встигають наші виробники задовольняти попит, а закордонні машини задорогі! Тобто для повного оновлення парку комбайнів потрібно 35 років. (Щось подібне можна говорити і про іншу техніку.) А якщо ще й існуючі заводи перепрофільовуватимуть, процес затягнеться на піввіку. Тоді ми приречені від інших країн за темпами розвитку сільського господарства відстати назавжди. Якщо, звичайно, не змінимо політику щодо працюючих підприємств. Зокрема, «Львівсільмаш» цікавий і корисний тим, що без обприскувачів неможливо мати нормальні врожаї. Величезний плюс підприємства — його фахівці, які вже втомились від очікування, вони хочуть і можуть працювати, і за ці два місяці приходу нового інвестора підтвердили це. У травні випускали продукцію усього на 500 тисяч гривень. Таким, до речі, був і фонд заробітної плати. Тобто до приходу інвестора підприємство працювало на самознищення. В червні —вже на 1,5 мільйона гривень, цього місяця планують на 3,5 мільйона. Отже, коли все це безглуздя, нарешті, припинилося, людей знову почали трясти і викручувати. Виявилося, що є вже знову новий власник — володар пакета 50 відсотків плюс одна акція, — такий, що може зробити з вами все, що забажає.

Були ваші — стали наші

До цього часу «Львівсільмаш» вважав, що власником заводу на 50 відсотків є держава, однак, виявляється, помилився? Невже держава вже віддала його в чужі руки?

Нещодавно з Києва на «Львівсільмаш» із 30 молодиками в касках та бронежилетах прийшов громадянин Мельников, який стверджує, що загальні збори акціонерів, що нібито вібулися 30 червня, доручили йому керувати підприємством. Цього ж дня, як на мене, за дуже спірними документами керівник управління державної реєстрації Львівської міськради вніс зміни до єдиного державного реєстру про керівника «Львівсільмашу».

Треба сказати, що прибуття на «Львівсільмаш» Дениса Мельникова заводчани сприйняли вельми неохоче, особливо супроводжуючих його осіб у камуфляжній формі, і розцінили це як рейдерську інвазію.

Отже, де ж правда? І хто насправді володіє акціями «Львівсільмашу»? До речі, це питання цікавить не лише простих працівників заводу, а і деяких закордонних інвесторів. Кілька днів тому в Україну прибув інвестор з Чехії, який володіє 16 відсотками акцій, він теж, наївний чолов’яга, хотів дізнатися, що ж відбувається з його майном? Походив-походив в Україні кабінетами, однак, нічого не з’ясувавши і в задумі почесавши потилицю, наразі сумирно поїхав додому... Чудовий приклад для закордонних інвесторів, які в роздумах — вкладати гроші в Україну чи поберегтися?!

Саме із таким питанням — чи існує ще державна частка акцій «Львівсільмашу» — ми звернулися до Наталії Горлач, начальника регіонального відділення Фонду держмайна України у Львівській області, голови спостережної ради ВАТ «Львівсільмаш»?

— На жаль, наше законодавство, — сказала вона, — дозволяє державу, як акціонера, усунути від вирішення будь-яких питань, через це так активно і штовхають заводи в банкрутство. І, за великим рахунком, коли завершилася справа про банкрутство у 2006-му, тільки завдяки Фонду держмайна України і його принциповій позиції вдалося провести збори акціонерів, і у червні 2006-го обрати легітимні органи управління. Вдалося провести збори і у липні 2006 року і знову підтвердити легітимність цих акціонерів. Вдалося, до речі, нам також, із допомогою львівських обласних силових структур, забрати печатку і установчі документи.

Але, розуміючи, що не можуть люди запровадити нові справи про банкрутство (це ми відбили), почалися рейдерські атаки. Тепер вже пішли фальшування з акціями. Тобто оцей пакет акцій, 50 відсотків плюс одна акція, представляють як недержавний пакет. Проголошуються заяви по телебаченню, що вже особисто я є рейдером і щодо мене треба вживати певних заходів. Пішли погрози і мені: якщо нові власники проведуть аналіз «Львівсільмашу» і виявлять якісь недостачі, претензії будуть до мене, щодо мого особистого майна, квартири, зокрема, і майна моїх дітей... Іде перешкоджання діяльності, намагання усунути державу від усіх цих процесів, адже так набагато простіше впоратися з підприємством. Через це і робляться прес-конференції, про які ми не знаємо, і збори акціонерів за адресою Бориспільська, 9. До речі, я, нещодавно купуючи сіль в «Арсені», цікавлюся, де ж вона фасується? Виявляється, на Бориспільській, 9. А це, як відомо, також адреса «машинобудівного заводу», де планувалося проводити збори акціонерів по заводу «Львівсільмаш».

Тобто держава все ж таки відстоює інтереси простих виробників, і ми зацікавлені, щоб підприємство працювало як чинний платник податків. До слова, з цього приводу у нас ведуться дискусії, наприклад з податковою адміністрацією, завдання якої — наповнити бюджет. Однак наповнити бюджет сьогодні, а завтра отримати «лежаче» підприємство, яке ніколи вже не заплатить жодної гривні? Це певний конфлікт інтересів. А потрібно, щоб і податки платилися, і підприємство працювало.

— А яку позицію обстоює Лізингова компанія «Украгромашінвест», яка, власне, й об’єднала 38 українських заводів під своїм дахом?

— Завдяки діям одного з керівників лізингової компанії «Львівсільмаш» і має проблеми. У 2004 році цей керівник підписав з брокерським домом угоду про продаж пакета акцій заводу «Львівсільмаш». Однак коли держава передавала пакет акцій до статутного фонду лізингової компанії «Укрмашінвест», то окремим реченням в акті приймання-передання було записано, що даний пакет акцій залишається в державній власності до прийняття рішення про приватизацію лізингової компанії. Такого рішення на сьогоднішній день не існує.

Сумнівність відчуження частини державних пакетів акцій підтвердили Генеральна прокуратура і Служба безпеки України. Тобто станом на 2006 рік, коли ми завершували санацію і виходили на перші збори акціонерів, залишилися нереалізовані пакети акцій. І якщо зараз і були вчинені якісь кроки щодо продажу пакета акцій, то це зроблено в порушення законодавства України, якимись маніпуляціями. Що ж відбувається по реєстратору? Добитися якоїсь інформації від реєстратора ми не можемо, навіть представник чеського акціонера був присутній 11 липня, ми були в реєстратора, хотіли отримати виписку, принаймі по акціях чеської фірми, і не змогли цього зробити. Отже, реєстратор, маючи угоду на обслуговування емітента, диктує своє і робить, що хоче. Вносить зміни в реєстр на підставі факсових копій. (А це є право власності!) Тут є над чим попрацювати і правоохоронним органам, і, відповідно, комісії з цінних паперів».

При підготовці довідки також використано матеріали http:////uk.wikipedia.org

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...