Я не був у Мостиськах дуже давно. Так давно, що й не пам’ятаю, як тоді виглядав. Ще безвусим студентом відпрацьовував практику в місцевій районній ґазеті. Прожив у Мостиськах десь з місяць. Поселили мене у місцевому інтернаті, де не було жодної душі. Лиш мухи і я.
Тогочасні Мостиська були зовсім тихі: в парку посеред міста паслися кози, в кінотеатрі мені відмовили в показі фільму, бо я був єдиним глядачем. Тож самотньою розвагою для мене була порція салату “Дністер” і гальба пива на місцевій автостанції.
Цікаво було порівняти свої спогади із сьогоденням цього затишного галицького міста. І відверто зізнаюсь - у мене склалось враження, що я ніколи в Мостиськах не був. Бо з відкриттям кордону (усього 14 км до Польщі) у містечку завирувало життя: жвавий рух, багатолюдно, відреставровані величні храми, багацько торгових крамниць і закладів харчування, охайні садиби мешканців.
Я навіть розубився. Але взяв себе в руки і попрошкував вузенькими вуличками, наспівуючи пісню “Приїдь до мене у Мостиська” легендарних “Братів Гадюкіних”. До речі, іменем лідера “Братів” Сергія Кузьмінського названо одну з вулиць міста.
Найперше навідався до Санктуарію Матері Божої Неустанної Помочі. Він чимось нагадує норманські храми на півночі Франції. У часи моєї юності костел був зачинений. Тепер велична споруда храму, що налічує понад чотири століття, відреставрована, на вежі встановлено велетенські дзиґарі, до костелу повернулась чудотворна ікона. У 2001-му році її коронував пана Іван Павло ІІ. Таким чином костел оголосили Санктуарієм Матері Божої Неустанної Помочі.
Трохи вище неподалік знаходиться старовинна церква Покрови Пресвятої Богородиці. Висока, потужна, з могутньою дзвіницею - церква справляє враження оборонної. Виглядає наче щойно збудована. Видно, що містяни люблять свій храм і дбають про нього.
Перетнувши жваву вулицю Галицьку, за кілька кварталів потрапив до костелу Івана Хрестителя, освяченого ще у 1604-му році. Зубчатий профіль храму видно здалеку. Цікаво, що за совєтів костел був діючим. Храм у чудовому стані, вражає пропорціями і стильністю.
До слова - у Мостиськах велика польська громада, в місті можна часто почути польську мову.
Якщо зупинитись на узвишші дорогою на Львів, то місто буде видко, як на долоні: шпилі храмів, в’язанка вузеньких вулиць, охайні садиби містян - цілком європейське містечко. Щоправда, ще є чимало буднків, до яких треба докласти рук. Загалом Мостиська справили враження. Інколи варто повертатись в місця, де молодим і зухвалим починав відкривати життя. Принаймні, щоб згадати все. Або себе.
Богдан Волошин, проект Локальна Історія.
