У фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. Івана Франка зберігається п’ять видань творів Петрарки XVI століття. Майже всі вони вийшли друком у Венеції, за винятком одного – виданого в Ліоні. Про це повідомили на Facebook-сторінці Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені І. Франка.
До 715-річчя від народження Франческо Петрарки про ці книги розповіли у бібліотеці ЛНУ.
За хронологією першим виданням Петрарки XVI століття у збірці Наукової бібліотеки є “Bucolicum carmen” (Венеція, не пізніше 1503) із коментарем Бенвенуто Рамбальді (Бенвенуто з Імоли, бл. 1331–1380). Саме друки “Буколічної пісні” та “Африки”, формуючи “обличчя” петраркізму в XV столітті, виказували перші, ще доволі слабкі, прояви наслідування латинськомовної поезії Петрарки.
Активно друкували твори Петрарки такі венеційські типографи, як Франческо Біндоні та його вітчим Маффео Пазіні, зокрема згадані друкарі опублікували також “Chronica delle vite de Pontefici et Imperatori Romani” (1534), авторство якої приписували Петрарці.
Три інші видання, про які мова далі, є продуктом пізньоренесансного етапу петраркізму. Усі видання об’єднує однакова назва “Il Petrarca/Il Petrarcha”, яку запровадив до обігу венеційський видавець і гуманіст Альд Мануцій 1514 р. Спільним є їхня стереотипна змістова композиція: життєписи поета та Лаури, коментоване “Канцоньєре” (дві частини), “Тріумфи”. Новацією у цих виданнях стають різноманітні словнички, індекси, таблиці, в яких кодифіковано рими, метафори, епітети, різні художні звороти й цілісні вирази. Першого Петрарку видав у Ліоні 1551 року відомий видавець і книготорговець Гільомо Ровілло (1518–1589). Текст отримав “нові та короткі коментарі” з таблицями “всіх слів, виразів і зворотів”. Книга малого кишенькового формату (12°), оздоблена численними декоративними елементами.
Книга 1560 року з фондів Наукової бібліотеки є четвертим перевиданням у видавничому репертуарі флорентійця Ґабріеля Джоліто У передмові до читача Джоліто згадує про попередні друки Алессандро Велутелло та Джованні Джезуальдо. Культ Петрарки ілюструє також його портрет в медальйоні, обрамлений леґендою “Il divino poeta Francesco Petrarcha”.
Третє видання з фондів університетської книгозбірні відображає пізню фазу петраркізму, який поволі згасав до кінця XVI століття. Мова про сьоме перевидання Джованні Джезуальдо 1574 року. Гуманіст і коментатор Дж. Джезуальдо (1496–?) вважається автором одного з найкращих і найґрунтовніших коментарів до “Канцоньєре” XVI століття. Сонети й канцоньєре присвячені італійській аристократці, покровительці митців і літераторів Марії ді Кардона (1509–1563), а “Тріумфи” – Сюзанні ді Гонзага (? – 1540), графині Колезано.
Видання відкриває чимала передмова від коментатора, що завершується спільним портретом Петрарки й Лаури в оздобній рамці. Після життєпису Лаури вміщено повносторінкову карту Воклюза та його околиць. Очевидно, що останні компоненти відображають вплив А. Велутелло (карта Воклюза вперше з’явилася у його виданні 1525 року). Книга щедро оздоблена різнотипними заставками, віньєтками, ініціалами та гравюрами до “Тріумфів”
Франческо Петрарка (1304–1374) як явище в літературі, філософії, історії та культурі загалом належить до транскордонних феноменів. Поезія Петрарки, його мова і стиль стали взірцем для всієї італійської ліричної традиції. Ідейна, поетично-словесна довершеність викликала захоплення, а разом із тим і наслідування, що отримало своє термінологічне окреслення за прізвищем поета – “петраркізм”.
Наукова бібліотека Львівського національного університету імені І. Франка
