24 серпня, у День незалежності, у Сокалі відбулась урочиста церемонія вручення посвідчень “Почесний громадянин Сокальського району”. Саме так було посмертно пошановано пам’ять Великих Українців, уродженців цього району – відповідно до рішення Сокальської районної ради.
Отож, відповідно до рішення Сокальської районної ради та подання голови районної ради М.Паська, «враховуючи значний особистий внесок у науку, мистецтво, духовний та моральний розвиток суспільства, відстоювання конституційних засад демократії та захисту прав людини, захист незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, а також сприяння значному зростанню іміджу району на теренах України і на міжнародній арені» звання "Почесний громадянин Сокальського району" було присвоєно – Грицику Володимиру Володимировичу, Макуху Василю Омеляновичу, Романіву Олегу Миколайовичу, Сидору Василю Дмитровичу, Штикалу Дмитру Лук`яновичу.
Зокрема, посвідку “Почесний громадянин Сокальського району” для свого діда Дмитра Штикала отримав його онук Дмитро Штикало. «Насправді мене переповнюють високі почуття. Я вдячний громаді Сколівського району за пам`ять про мого діда Дмитра Штикала. Історія його життя – це ще одне свідчення того, що українці завжди прагнули вільно жити на своїй вільній землі. І сьогодні ця боротьба продовжується. Незламність духу, непідкупність, віра в остаточну перемогу – ці риси були притаманні моєму дідові і його товаришам по боротьбі. Нам є з кого брати приклад», - зазначив у коментарі Гал-інфо Дмитро Штикало
Нагадаємо, що Почесний громадянин Сокальського району Дмитро Штикало був журналістом, головою Союзу українських студентських організацій під Польщею (СУСОП, 1932 – 1933 рр.). Народився він 7 листопада 1909 року у селі Ільковичі на Сокальщині. Помер 4 листопада 1963 року у Мюнхені.
Дмитро Штикало був в'язнем концентраційного табору в Березі Картузькій (1934-1936 роки). Автор ідеологічно-програмових статей у «Студентському шляху» і «Нашому кличі», автор політичного есе «Над небом сяє хрест меча» (1937).
У «Думі про Березу Картузьку» (1938), – а цю поему знали напам'ять майже всі українські політичні в'язні, вона вийшла друком 1941-му у видавництві «Вісті», що діяло тоді в Сокалі, – яскраво змальовує ідейну та моральну стійкість своїх друзів по боротьбі у Березі Картузькій:
...У таборі за дротами,
День за ніччю, ніч за днями,
Там все лютився над нами
Скаженів-пінився кат.
Бо хоч віком гнутий, дертий,
Українець волів вмерти,
Як упасти перед катом
І в покорі прошептати:
«Ти мій пан і любий брат...»
В спеку, бурю, дощ і холод
Кидав нас на шлях, у поле,
І над річку в болота.
І душив нас чорний голод...
При тяжкім кераті, возі
По болотяній дорозі, —
Там каралася жорстоко
Україна молода!
І над нашими спинами
Не таволга вже свистала,
Лиш в'їдалась їдко в тіло
Гнучка палка гумова.
Співредактор підпільних видань і редактор радіовисильні ОУН—УПА у Карпатах «Самостійна Україна».
Після війни, з квітня 1951, керівник радіопрограм у Мадриді, співредактор газети ОУН «Українець-Час» у Парижі (1951), «Визвольний шлях» у Лондоні, «Український самостійник» і «Шлях перемоги» (з 1956) у Мюнхені.
