12 листопада у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького завідувачка відділу "Українське мистецтво ХІХ - поч. ХХ ст." Оксана Жеплинська провела тематичну екскурсію "Портрети визначних представників роду Шептицьких у збірці Національного музею у Львові". Про це інформує кореспондент Гал-інфо.
Під час екскурсії можна було побачити портрети, які є в постійній експозиції музею, а також ті, що зберігаються у фондах.
Як розповіла Оксана Жеплинська, це олійні зображення представників роду Шептицьких, які працювали у ХVІІІ ст. Винятком є портрет рідного брата Андрея Шептицького – Блаженнішого священномученика і сповідника віри Климентія Шептицького.
За словами мистецтвознавиці, чимало давніх портретів не дійшли до наших часів. Однак, у музеї зберігаються їхні копії, які виконав Дмитро Якимович у 20-30 роках ХХ ст. Їх художник малював з оригіналів спеціально для семінарії Святого Духа у Львові, яка була на вул. Дорошенка. Як зазначила Оксана Жеплинська, очевидно, що це було зроблено на замовлення Йосипа Сліпого, який тоді очолював семінарію.
"На жаль, оригінали портретів не збереглися і ніхто не знає, де вони, але збереглися копії, які дають уявлення про те, як виглядали предки Шептицького", - сказала мистецтвознавиця.
За її словами, у музеї зберігається багато портретів Андрея Шептицького, але цього разу вирішили розповісти про його предків.
"У нашій збірці є 18 портретів представників роду Шептицьких. Це переважно зображення духовенства. Надійшли вони до нас або з митрополичої консисторії у Львові, з митрополичих палат собору святого Юра, або безпосередньо з Вощанців (село, яке було у володінні Шептицьких). Також портрети передавав Митрополит Андрей Шептицький та Климентій Шептицький", - розповіла Оксана Жеплинська.
Серед представлених портретів лише три належали світським особам. Більше того, переважають зображення чоловіків. У збірці є лише один жіночий портрет.
РІД ШЕПТИЦЬКИХ
Шляхетний рід, з якого походить єпископ Станіславівський і Митрополит Галицький Андрей Шептицький є одним із найдавніших українських боярських родів, відомий із ХІІІ ст.
Шептицьких вважають найстарішою боярською родиною, грамоту на право земельного володіння у 1284 році їм надав князь Лев Данилович. Рід Шептицьких розростався і славився по всій Галичині своїми благородними і сміливими діяннями. Після захоплення в 1349 році частини українських земель польським королем Казимиром ІІІ у Галичині починається посилене насадження римо-католицизму. Саме рід Шептицьких відчайдушно чинив опір ополяченню та латинізації.
Починаючи з кінця XVII й упродовж майже всього XVIII ст., рід Шептицьких подарував цілу плеяду найвищих церковних ієрархів УГКЦ, які залишили яскравий слід в історії Церкви та України.
Серед них:
Варлаам (Василій) Шептицький - єпископ Львівський і Кам'янець-Подільський;
Атанасій (Антоній) Шептицький - єпископ Львівський, митрополит Київський й усієї Руси;
Лев (Людовик) Шептицький - єпископ Львівський, митрополит Київський й усієї Руси. Разом із Атанасієм вони є засновниками-фундаторами архикатедрального собору святого Юра у Львові;
Атанасій (Андрій) Шептицький – єпископ Перемиський.
"Шептицькі, як владики, управляли Церквою майже ціле ХVІІІ ст., починаючи від Варлаама Шептицького, який перший став на єпископський престол. Він був єпископом Львівським, Галицьким та Кам’янець-Подільським. Загалом рід Шептицьких дав нам п’ять єпископів. З них: Атанасій, Лев і Андрей Шептицькі були митрополитами Київськими і всієї Руси", - розповіла Оксана Жеплинська.
Дослідниця наголосила, що Шептицькі завжди захищали рідну віру та рідний народ.
ВАРЛААМ Шептицький
Народився 3 лютого 1647 року у с. Вощанці, нині Самбірський район. Помер у 1715 році. Єпископ Української греко-католицької церкви. Дядько Атанасія (Шептицького).
"Єпископ Варлаам відомий тим, що завжди відстоював і захищав інтереси простих людей, міщан, які були українцями за походженням", - зазначила дослідниця.
АТАНАСІЙ Шептицький
В миру Антоній Олександрович Шептицький. Народився у 1686 році у с. Вощанці. Помер 12 грудня 1746 року у Львові. З 18 серпня 1729 року став Митрополитом Київським — предстоятелем УГКЦ.
"На портреті він зображений дуже гуманістичним, натуралістичним. Автор портрету невідомий, але місцева традиція малювання портретів давала площинне зображення. Натомість тут ми бачимо детально передану кожну його рису. Художник навіть зобразив вм’ятинку на його чолі. Усі Шептицькі мали високу освіту і ширили її серед людей. Власне на цьому портреті ми бачимо, як передано його благородство", - сказала Оксана Жеплинська.
ЛЕВ Шептицький
Лев III Шептицький (в миру Лев Людовик Шептицький). Народився 23 серпня 1717 року у с. Шептичі, нині Самбірському районі Львівської області. Помер 13 травня 1779 року у м. Радомишль. Був митрополитом Київським, Галицьким та всієї Руси — предстоятелем УГКЦ.
За словами Оксани Жеплинської, його портретів у музеї зберігається найбільше, а саме – сім.
За портретами можна простежити усі головні етапи його життя. На одному - він вже єпископ, але немає нагород. На іншому – він вже зображений із нагородою - Орденом Святого Станіслава, який носили на червоній широкій стяжці та із зіркою.
"У 1775 році, незадовго до своєї смерті, Лев Шептицький був удостоєний Ордену Білого орла. У нас є парадний портрет митрополита із цим орденом, який написаний Лукою Долинським. Саме цей майстер оздоблював церкву Святого Юра та намалював цілу галерею портретів галицьких владик. Бачимо, що портрет дуже репрезентативний і, ймовірно, був намальований з нагоди якоїсь події. Також на полотні є текст в якому вказано дату смерті митрополита", - наголосила мистецтвознавиця.
Вона додала, що на портреті Лев Шептицький зображений просвітителем, який тримає в руках книжку. Це також вказувало на його високу освіту.
АТАНАСІЙ Шептицький
Атанасій Шептицький (в миру Андрій Шептицький). Народився 26 листопада 1723 року. Помер 9 червня 1779 року. Перемиський єпископ УГКЦ (1762–1779). Мав велику популярність серед духовенства.
ПОЛОНІЗОВАНА ГІЛКА РОДУ
"Наприкінці ХVІІІ - початку ХІХ ст. Шептицькі сполонізувалися, поєдналися з польськими родами. Однак, і там також були визначні представників. Ця польська гілка дала двох єпископів, але вже Римо-католицької церкви", - розповіла вона.
Зі сполонізованого роду Шептицьких були два відомих латинських духівники Римо-католицької церкви: Єронім Шептицький та Мартин Шептицький, які були єпископами Полоцькими. Портрет Єроніма зберігається у Львові.
ЄРОНІМ Шептицький
Єронім Антоній Шептицький власного гербу. Народився 17 травня 1700 року у с. Погорільці, нині Золочівського району Львівської області. Помер 9 серпня 1773 року у Варшаві. Римо-католицький релігійний діяч, єпископ-помічник Луцький у 1739—1759 роках, єпископ Плоцької дієцезії від 24 вересня 1759 до 9 серпня 1773 року.
У Львові експонують унікальні речі Митрополита Андрея Шептицького
Портрети світських осіб
В експозиції можна побачити портрети подружжя – СИМОНА Шептицького (рідного брата митрополита Лева), і його дружини АННИ Шептицької з Трембінських.
"Вони були каштельянами Перемишльськими. Їхні портрети надійшли до музею у 1912 році. Очевидно із Унівського монастиря, з яким були пов’язані брати Шептицькі. Подружжя було благодійниками. Анна Шептицька виступала фундаторкою церкви у с. Мшана. Вона була дуже знатною дамою у суспільстві та нагороджена жіночим орденом Зіркового хреста. Давали його лише тим шляхтянкам, які до сьомого покоління по батьківській лінії належали до шляхти", - зазначила Оксана Жеплинська.
Окрім того Анна Шептицька була поетесою і влаштовувала літературні салони, де читали поезію.
"Після смерті була похована у Мшані. До речі, церква, яку вона фундувала, цього року святкує свої 220 років", - наголосив Оксана Жеплинська.
Ще один світський портрет належить ЙОСИФУ Шептицькому - старості Станіславівському.
"Він також був удостоєний Ордену білого орла. Його батько був львівським стольником. На портреті ми бачимо Йосифа вбраним на зразок європейської моди. Це середина ХVІІІ - початок ХІХ ст. Він був двічі одруженим, але не мав дітей. Помер у Львові", - розповіла дослідниця.
За словами Оксани Жеплинської, усі ці люди, а особливо представники духовенства, мали значний вплив на формування свідомості Андрея Шептицького. Згадки про них ми зустрічаємо у листах до матері, де митрополит Андрей ділиться спогадами про поклик предків, який він почув ще будучи дитиною.
ЗОВ ПРЕДКІВ
Моя Найдорожча Мамо!
Ти пригадуєш собі, коли то – мені, мабуть, було тоді 9 років – ми поїхали верхи й я сказав Тобі, що хочу бути священиком, а Ти, усміхаючися, відповіла, що священики на конях не їздять. Сьогодні я хочу перед тобою оправдатися, Мамо, чи, радше, зрадити мій секрет: це не були мої слова, це були слова моїх предків. І так же ж само, коли згодом кілька років пізніше я заявив Тобі й Татові, що я буду уніатським священиком – це теж не були мої слова, це були слова моїх предків.
А було це так, Моя Кохана Мамо: Ти пригадуєш, що Тато нам, дітям, часто пояснював і згадував наших предків, портрети яких висіли в його робітні, чи, як ми його кімнату звали, в канцелярії. З усіх портретів вбилися в моїй пам'яті три портрети: єпископа Варлаама й митрополитів Атанасія і Лева. Усі вони були ченцями-василіанами, але всі вони були якісь інакші: Варлаам чомусь мені здався тихим, покірним ченцем, повним любові до Бога, милосердя до людей і наче б закоханим у вічність, для якого світ не існував. Іншим знову був Атанас: цей мав щось лицарського у собі, своїми чорними, гострими очима він пронизував наскрізь людину, з цих очей ї високого чола била воля, сміливість, а враз із ним відвага й повсякчасна готовність боронити Бога й Його чесноти перед злом світу, а слабим людям давати помічну руку.
Знову ж зовсім іншим здавався мені митр. Лев, чи як Тато звав його світським ім'ям, дядько Людвик. Аристократ із куртуазійною усмішкою на устах, свідомий зручності слова й закоханий у мистецтві (адже ж це він докінчив будову собору св. Юра у Львові), робив на мене враження дипломата, в якому сплелося людське із божеським, ця багатогранність людини, для якої ніщо людське не є чуже.
І ось одного вечора, коли Ти, Мамо, сказала мені, що виїжджаєте враз із Татом до Львова, до діда Олександра і вернетеся через день-два, я довго не міг заснути. Годинник в їдальні вибив другу годину, я перекидався на своїм ліжку й завжди здавалося мені, що мене хтось кличе. Коли ж цей поклик став настирливий, я встав, пождав хвилину, щоб переконатися, чи всі сплять, засвітив свічку, накинув халатик на себе й тихенько на пальцях пішов до робітні Тата.
Уважно й поволі я відхилив двері й побачив очі портрета дядька Атанаса, я зразу заспокоївся і зрозумів: це він мене кликав! Уже зовсім спокійний я підійшов близько до портрета, а світло свічі впало на руку дядька, яка лежала, як біла пляма на чорній рясі. Дуже чомусь мені хотілося, Мамо, поцілувати цю руку, щоб подякувати дядькові за те, що він мене покликав, і привітатися з ним. Але портрет висів високо, й я його не міг досягнути устами.
А очі дядька Атанаса говорили до мене, так, Мамо, говорили Я просто чув не ухом, а цілою своєю істотою, як вони наказували мені, щоб я ішов слідами своїх предків, що всі вони молять і просять Бога, щоб Він дозволив мені йти їхніми слідами, що всі ті ченці, ігумени, єпископи й митрополити Шептицькі по батькові й усі священики й ченці Фредри по матері обстоюють перед Богом моє покликання. Ще сьогодні, Мамо, по стількох роках я чую виразно голос дядька Атанасія, а може, радше, голос моїх предків... І досьогодні пригадую одне тоді для мене неясне слово, яке просто цвяхом вбилося у мою пам'ять і як незагоєна рана досьогодні дзвенить мені у вухах:
– Ти є позичений, сину, – казали очі митрополита Атанасія, – ти є позичений! Пам'ятай про це!
Довго-довго я стояв перед портретом дядька Атанасія і щойно гаряча крапля воску із свічки, що впала на мою руку, наче пробудила мене...
Я перехрестився, підійшов до бюрка Тата, на якому стояло вирізьблене в дереві Розп'яття Христа (Тато привіз його з якогось паломництва, пригадуєш, Мамо?), поцілував скривавлені ноги Розп'ятого й сказав уголос:
– Добре!
І зразу налякався свого голосу, бо в хаті царювала тиша. А знову нишком вернувся до свого ліжка, погасив свічку й ліг спати. І ще ніколи не було мені так приємно й лагідно на душі, як тоді. Тоді, цієї ночі, дядько Атанас відкрив мені догму Спільноти Всіх Святих і я найшов у ній безцінний скарб. І дивує мене, Мамо, що так мало людей користає із цього безцінного скарбу. Я вже давно у своїх місійних проповідях підкреслював важливість і – по-світському кажучи – користь із цієї догми Спільноти Всіх Святих: що ж бо може бути більш успішне, як молитися про поміч до тих, які колись молилися і любили нас за життя, а тепер мають можливість молитися і допомагати нам, будучи безпосередньо у стіп Бога? Зрозумів цю глибоку Божу Мудрість наш український нарід, коли створив приповідку, що «материна молитва із дна моря вирятовує». А ми так рідко, а то майже ніколи, у важних і складних обставинах нашого туземного життя у молитвах не звертаємося про поміч чи до батька, який нас виховав і дбав по своїй силі про нас, чи до матері, яка плекала і обслуговувала чи навчала нас, чи до дідуня, який впроваджував нас в люди, чи до бабуні, яка обдаровувала нас усім, що мала найдорожчим. Чи ж можливе, щоб ті, які опікувалися нами в туземному житті відмовили б нам у помочі «на тому світі?». «На тому світі», в який вони за життя могли лише вірити, а тепер у «тому світі» у присутності Бога перебувають?!
Завдяки моїм дядькам і Тобі, Дорога Мамо, я зрозумів, чим я є та чим повинен бути: як чернець, я прошу помочі у дядьки Варлаама, як архиєрей прошу помочі у дядька Атанаса, а перед авдієнціями на цісарському дворі чи в Апост. Столиці в Римі звертаюся про поміч до дядька Лева. Коли ж приходять хвилини безсилля і я стаю дитиною, тоді я звертаюся до Тебе, Мамо, й зразу почуваюся дужим і сильним, таким, як тоді, коли я, не вміючи ще як слід писати, мазав на папері олівцем.
Твій Ама
У день св. Апостола Андрея
Із збірки "12 листів до матері"
Нагадаємо, як раніше повідомляло Гал-інфо, 1 листопада, минуло 75 роки з дня смерті предстоятеля Української Греко-католицької Церкви Андрея Шептицького.
Також нагадаємо, що 17 листопада минає 150 років від дня народження рідного брата митрополита - Блаженного Климентія Шептицького.
