Українська дерев`яна архітектура найвищого рівня майстерності досягла у церковному будівництві. Протягом століть утворилися місцеві школи храмобудування: бойківська, лемківська, гуцульська, галицька, буковинська, волинська, придніпровська. Усі вони вирізнялися своїми регіональними відмінностями.
Гал-інфо у співпраці з Музеєм народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького продовжує розповідати про сакральну спадщину, яка зберігається в музеї просто неба.
БОЙКІВЩИНА
Бойківщина становить найбільший експозиційний сектор львівського скансену, у якому представлено дві бойківські церкви, дзвіницю і капличку. Бойківська сакральна архітектура вирізняється мальовничістю, пропорційністю, вдалим співвідношенням мас і форм, майстерністю обробки матеріалу. На цій території українських Карпат сформувався так званий тип "бойківських церков" - це тридільна і триверха церква, у якій зруби святилища, нави і бабинця (притвору) перекриті шатровими завершеннями з багатьма заломами.
Історія
Церква святого Миколая була збудована у 1763 (1761) році як парафіяльна церква для громади с. Кривка Турківського повіту.
У 1920-их роках, з огляду на значне збільшення кількості мешканців села, громада с. Кривка вирішила на місці старої святині збудувати нову і більшу, а стару церкву розібрати. Ситуацію щодо подальшої долі старенької бойківської церкви вирішив місцевий парох о. Маркелій Куновський, звернувшись по допомогу до відомого мистецтвознавця Михайла Драгана, який у свою чергу просив митрополита Андрея Шептицького порятувати давню пам`ятку бойківської сакральної архітектури, викупивши її у місцевої громади.
У липні 1930 р. за сприяння митрополита Андрея та ігумена студитів о. Климентія Шептицького, під керівництвом дослідника стародавнього українського мистецтва та відомого мистецтвознавця Михайла Драгана, церкву з с. Кривка було перевезено до Свято-Іванівської Лаври на Знесінні у Львові.
Дерев`яна бойківська церква стала монастирським храмом для ченців студитів, до якого також приходило багато людей з довколишніх місцевостей.
Через рік 7 липня 1931 р. відбулося посвячення перенесеної до Львова бойківської церкви, яке здійснював митрополит Андрей Шептицький. Ця церква дуже припала до душі львів'янам.
Проте шовіністично налаштовані поляки хотіли знищити церкву з с. Кривка у монастирі студитів. Була спроба підпалити церкву, але вона виявилася невдалою. Після цього у церкві залишили вибухівку, яка однак не вибухнула у самому храмі, бо один з братів виніс залишений пакунок після богослужіння на двір, де й відбувся вибух. У наслідок вибуху один монах загинув на місці, а інший осліп.
На щастя, спроби знищити унікальну бойківську церкву виявилися невдалими. У тому часі українська інтелігенція Львова почала пропагувати ідею створити на базі давньої бойківської церкви з с. Кривка музей просто неба. Першими з такою пропозицією виступили директор Національного музею у Львові Іларіон Свєнціцький та дослідник сакральної архітектури Михайло Драган. Польська влада, однак, не дала дозволу на організацію такого музею, який би плекав і популяризував українські національні традиції.
У 1946 р. монастир був ліквідований радянською владою. Церква стояла пусткою 20 років, а в 1966 р. стала першим експонатом новоствореного Музею народної архітектури та побуту. У 1990 р. церква Святого Миколая була повернута монахам-студитам УГКЦ, урочистим освяченням почався відлік нового життя відродженого храму Премудрості Божої.
Зараз цей храм є головним об’єктом Музею народної архітектури і побуту у Львові ім. К. Шептицького (вул. Чернеча Гора, 1).
ЦЕРКВА з с. Кривка
Церква – дерев`яна, тридільна, з квадратними зрубами бабинця, нави та апсиди. Має три верхи, увінчані маківками, кожний – з чотирма заломами. Над бабинцем розміщена галерея дзвіниці. По периметру будівлі йде широке опасання на різьблених кронштейнах, двері головного входу також оздоблені різьбою.
Інтер’єр церкви Премудрості Божої було облаштовано відповідно до літургійної традиції Греко-католицької Церкви. У інтер’єрі цього храму містяться чисельні твори іконопису з музейної колекції, частина з яких є авторства відомих іконописців та малярських осередків.
Святилище
У святилищі знаходиться велична запрестольна ікона "Богородиці Одигітрії", яка походить з майстерні Миколи Петрахновича-Мороховського (перша пол. XVII ст.). Це була найбільша іконописна майстерня у Львові у першій половині XVII ст. По обидва боки від запрестольної ікони розміщено ікони "Христос Великий Архиєрей" та ікона Богородиці з дитям Христом (тип Одигітрії).
Також у святилищі представлено на північній стіні дві ікони авторства Івана Поляховича – ікона з с. Коцурів "Благовіщення" та ікона з с. Солова "Собор арх. Михаїла", що були написані у другій половині XVII ст. На протилежній південній стіні представлено ікони "Успіння Пресвятої Богородиці" та "Собор арх. Михаїла" XVIIІ ст., які вирізняються професійним малярством у стилі бароко.
Іконостас
Святилище від нави є відділене іконостасом. У Кривківській церкві розміщено чотириярусний іконостас, увінчаний Розп`яттям з предстоячими. Іконостас цієї церкви формують ікони XVII-XVIII ст., що належали до фондової збірки Національного музею у Львові. Іконостас, який первісно містився у Миколаївській церкві залишився у селі Кривка і до Львова його не перевозили.
Намісний ряд іконостасу складають ікони "Христос Пантократор", "Богородиця Одигітрія", "Арх. Михаїл", "Перенесення мощей св. Миколая", що походять з с. Боянець Жовківського району. Дияконські двері та арка для Царських врат, датовані XVII ст., походять з Коломийщини. На цій арці можна побачити зображення святителів Івана Золотоустого та Василія Великого, які уклали тексти Божественної Літургії.
Багаті на оздобу Царські врата та дияконські двері кінця XVII ст. Царські врата прикрашені ажурною різьбою в стилі бароко та медальйонами з зображенням апостолів і події Благовіщення. Дияконські двері зроблені у формі видовженого прямокутника, верхня частина якого – решітка прикрашена позолоченими розетами.
Наступні ряди іконостасу – празниковий, апостольський та пророчий складають ікони придбані у с. Воля-Жовтанецька, Кам`янко-Буського району Львівської області. У празниковому ряді розміщено ікони з зображенням 12 найбільших свят у церковному році, по середині між якими міститься ікона "Тайна Вечеря".
Наступний ряд – це апостольський, що представляє 12 апостолів. Центральна ікона апостольського ряду "Моління" має підпис і дату, що відкриває перед нами ктитора – раб божий Михайло Курка з жінкою Раїною, та точну дату написання ікони – 1675 рік. Над апостольським йде пророчий ряд, в якому у 6 медальйонах зображено по два старозавітні пророки. Завершує іконостас Розп`яття з предстоячими.
Нава
На північній і південній стінах нави розміщені ікони "Богородиці Одигітрії", що походить з майстерні Матвія Домарацького (кін. ХVII ст.) та ікона "Старозавітна Трійця" відомого львівського іконописця Миколи Петрахновича (перша пол. – сер. ХVII ст.). Серед ікон, розміщених у наві, виділяється празникова ікона "Покров Пресвятої Богородиці", що за своєю стилістикою і манерою виконання належить до майстрів риботицького осередку (кін. ХVII ст.). Також увагу привертає ікона св. Миколая Чудотворця, яка, судячи по її величині і обрамленні, свого часу розміщувалася над бічним престолом.
Бабинець
У бабинці церкви на північній стіні розміщено чудотворну ікону "Матері Божої – Цариці Небесної", яка походить з храму с. Семенівка Пустомитівського району Львівської області. Ікону датують другою половиною XVIIІ – поч. ХІХ ст. Ця ікона раніше перебувала у церкві Архистратига Михаїла з с. Тисовець, але після реставрації у 2015 р. була перенесена до головного храму музею - Миколаївської церкви, де тепер вірні можуть її почитати, отримуючи від Бога ласку оздоровлення душі і тіла.
З протилежного боку на південній стіні міститься "Розп`яття Ісуса Христа" (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.), виконане на шкірі. Також у бабинці розміщена ікона "Св. Теодора Студита" та портретні зображення блаженного священомученика о. Климентія Шептицького – архімандрита ченців Студійського Уставу та ісповідника віри патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого.
1 червня 1939 року член редакції газети «Нова Зоря» Степан Годований відвідував церкву Святої Софії – Премудрості Божої. Ось, як про неї згадує у своєму щоденнику:
«По полудні пішов я з К[оченашом]. на прохід на Кайзервальд. При тій нагоді ми вступили до церковці отців Студитів.
Дуже гарна, маленька, деревляна ідилія, закуток прекрасний. Здається, що чоловік опинився на хвилю десь в бойківських горах».
***
Текст підготувала наукова співпробітниця Музею Уляна Франків.
Відео та монтаж – Олена Ляхович.
Ідейні натхненниці проєкту – Леся Гарасим, Анна Джунківська.
Проєкт про дерев'яні церкви створений до 150-річчя від дня народження Блаженного Климентія Шептицького у співпраці АІА "Гал-інфо" та Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Читайте також інші матеріали проєкту про дерев'яні церкви:
- Таємниці бойківської церкви Михаїла з с. Тисовець
- Історія кафедральної церкви Святої Трійці: з Чернівців до Львова
- Поділля: дерев'яна церква, яка набула свого первісного вигляду
- Гуцульщина: Хрест, що зустрічає подорожніх
- Зруйнована бурею: як з бойківської церкви постала цвинтарна каплиця
- Лемківська церква: як відродилась втрачена перлина
