На найзахіднішій околиці України всі ці роки зберігався цінний скарб – багатошарове поселення давніх людей. Найдавніший матеріал, який вдалося тут виявити археологам, походить ще з ІІ тисячоліття до н. е. Це поселення відоме науковцям, як «Грушів-ІІ» і розміщено біля села Грушів Яворівського району Львівської області.
Тут працюють експерти Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба», Інституту археології НАН України. Саме вони проводять дослідження пам’ятки археології, якій понад чотири тисячі років.
Археологічна романтика
Усі ми звикли уявляти археологічні розкопки, як знахідки цінних монет та дивовижних фундаментів. Однак у прикордонній смузі розкопки виглядають дещо своєрідно, особливо для звиклих до міської археології журналістів. Те, що для звичайної людини - плями на піску та камінці, для археологів – цінна знахідка житлового приміщення із залишками кераміки.
«Всі думають, що на розкопках ми знаходимо цілі будинки, ще й з накритим дахом. Насправді господарські та житлові приміщення – це плями на піску. От стояла стінка з очерету, прогнила, а у піску залишаються рештки органіки. Тут археологія нагадує сюрреалізм, адже потрібно добре знатись на ґрунтах, рельєфах, працювати у напівтонах, навіть, вивчити геологію», - пояснила керівник археологічної експедиції, молодший науковий співробітник «Рятівної археологічної служби» Наталя Войцещук.
Поселення «Грушів-ІІ» лежить на польсько-українському кордоні, на території кар’єру, з якого вибирають пісок для будівництва дороги до нового митного переходу «Грушів-Будомєж».
«Територія пам'ятки нагадує мисоподібної підпрямокутної форми виступ, видовжений по лінії захід-схід. З південної, західної та північної сторін виступ омивається непостійним водотоком. Поверхня піднята на висоту 3-4 м та підвищується у східному напрямку. Приблизна площа поселення становить близько 4 га», - розповіла археолог.
Місцевість, відверто кажучи, просто зачаровує: ліс, тиша, чисте повітря. Спокій археологічної романтики порушують тільки турки, які працюють над будівництвом дороги і приїздять своєю технікою до кар’єру брати пісок.
Наталія Войцещук жартує, що закладені археологами траншеї нагадують їй 1941 рік, коли на кордоні так само очікували, хто займе територію першим.
Археологам усіляко сприяють прикордонники. Наталія Войцещук каже, що якби поселення не було у прикордонній смузі, доступ до якої є обмеженим, то його б вже давно поруйнували та розорили б скарбошукачі. Так, завдяки пильності українських прикордонників Грушівської застави, цінне для науковців поселення давніх людей дочекалося шансу, щоб розповісти свою історію.
Тут закінчується Україна.
"В радянські часи кордон відділяла нейтральна смуга. Тут фактично ніхто ніколи не ходив. Є один дивний нюанс – у 70-80-х роках, напевне, людям забракло землі і тут була оранка. Намагалися щось на цьому піску вирощувати. Спершу саджали жито, але не вдалося, потім ще якісь культури, зрештою, зрозуміли, що сенсу тут щось вирощувати нема. Однак, орали кілька років важкою технікою і 60 см оранки знищили деякі об’єкти поселення», - розповіла Наталія Войцещук.
Важко, звісно, повірити, що колись тут вирувало життя. Однак, насправді, для тих, хто має добру уяву та бачив колись підручник з Історії України, не складе жодної проблеми уявити, як саме на цих схилах жили люди, які лишили по собі таку згадку.
Ювелірна робота археологів.
Працюють археологи дуже ретельно: міліметр за міліметром вони знімають шари піску.
Часом, щоб нічого не пропустити, ще й пересіюють пісок через сито.
Наталія Войцещук розповідала, що дослідження археологам даються складно, бо пісок тут дуже рухливий. Об'єкт, розміщений на схилах, на нерівній поверхні із перепадами до 5 метрів. Залежно від того, як проходили змиви, об’єкти можуть бути під змивним чи над змивним шаром, відповідно до того, яким часом вони датуються.
Яма для зберігання продуктів. Первинно вона мала форму прямокутника, але через змивні процеси деформувалася.
Також Наталія Войцещук розповідає, що грушівська земля багата на цінні знахідки, які вже дали археологам перші уявлення про те, хто ж були ті люди, які багато тисяч років до нашої ери заселяли цю землю.
Дослідження пам’ятки археологи почали ще 2008 року. Тоді ж експедиція «Рятівної археологічної служби» під керівництвом Наталії Войцещук провела археологічні розкопки загальною площею 2875 м.кв. Археологам вдалося виявити 252 об'єкти, серед них наземні житлові, або господарські споруди, відкриті вогнища, стовпові та господарські ями тощо.
«На пам’ятці можна виділити два культурно-хронологічні етапи функціонування. Перший етап – ранньобронзовий (друга половина ХХ –перша чверть ХІХ ст. до н. е.) і відповідає межановіцькій культурі. Другий – ранньозалізний, що датується періодом кінцем ІХ –VII ст. до н. е.
Керамічний комплекс ранньозалізного часу - це в основному фрагменти вінець, боковин горщиків та фрагменти мисок. Горщики в основному тюльпановидної, біконічної з плавним переломом ребра та частково банкоподібної форм, миски конічної та напівсферичної форм. До межановіцької культури належить незначна кількість керамічного матеріалу, серед якого в основному фрагменти вінець та боковин горщиків різної величини. Крем’яні знаряддя обох культур виготовлені з місцевої сировини. Це вістря стріл, відщепи, пластини, фрагменти ножів, серпів тощо», - пояснила археолог.
Уламок крем'яного знаряддя праці ще й досі гострий.
За її словами, найбільше археологам трапляється матеріалів лужицької культур ранньозалізного часу.
Праукраїнці чи польські мігранти?
«Лужицькі племена, які тут зупинялися, могли бути своєрідними мігрантами з Польщі та Селезії. Носії культури чи нащадки – це питання дискусійне», - зазначила Наталія Войцещук.
Уламки кераміки, які вдалося виявити на об'єкті. Ці "пазли" розчистять та складуть у цілісні вибори.
За словами Наталії Войцещук, археологам в основному трапляється кераміка. Пісок на об’єкті окислений, тому металу тут майже немає, окрім шпильки, яка залягала достатньо глибоко. Так само майже немає кісток, особливо зооморфних.
Однак, на рештки археологи таки натрапили. Біля самого польського кордону виявили, за словами археологів «щось». Наразі не беруться зробити висновок, чи належали вони людині чи ні.
«Ми виявили кальциновані кістки, але сказати чиї вони, не можемо без додаткових досліджень. Людські кістки мають більшу кількість фосфору і краще зберігаються, тому у такому ґрунті могли б залишитись тазові кістки, або ж череп», - зазначила Наталія Войцещук.
У 2008 році, коли археологи заклали 10 траншей, вони розкрили третину поселення, яке належало до ранньозалізного часу. Тепер археологам потрапляє до рук інший матеріал, не характерний для ранньозалізного. Тому, дослідники припускають, що поселення тут були різночасові.
Археологи сподіваються на відкриття
Очевидно, що працюючи на такій пам’ятці, археологи сподіваються зробити якесь історичне відкриття. В коментарі Гал-інфо Наталія Войцещук розповіла, що оскільки виявлене поселення було достатньо великим, то археологи дуже хочуть знайти могильник.
«Я дуже хочу знайти тут могильник, адже поселення велике, то мусить бути місце захоронення. Ми схиляємось до думки, що це було сезонне поселення. Люди мешкали тут не цілий рік, а враховуючи специфіку ведення господарства, вони приходили сюди на сезон, очевидно приводили худобу на пасовище, адже вся кераміка, яка знайдена на об’єкті, характерна для скотарів. Поширеними знахідками є горщики-цідила для молока і сиру», - розповіла Наталія Войцещук.
Вона зауважила, що на території поселення дуже мало знайдено опалювальних пристроїв, а це означає, що люди тут не зимували.
«Хоч це і не кочові племена, але тваринницький напрямок господарства говорить про те, що вони кочували. Якщо ж є таке велике поселення, адже на території України ще нічого подібного не розкопували, то мав би бути і могильник. Це кремаційні захоронення, є й інгумаційні. Звісно, інгумаційні поховання такого часу - рідкість», - розповіла археолог.
Вона пояснила, що характерними для того часу били поховання, коли тіло людини спалювали, а попіл клали у горщик та закопували.
«Люди швидко набувають навичок нового, а могильники несуть інформацію про традицію, яка передавалася з покоління у покоління та була частинкою культури. Виявивши таке поховання, можна говорити про етнічну належність цих людей. Та й загалом, можна буде точно зрозуміти, хто ж були ці люди», - пояснила Наталія Войцещук.
Вона додала, що в Україні такі поховання майже не досліджували і їх результат - це наукова перспектива на сотні років.
Не виключають археологи й того, що десь у цій прикордонній смузі можуть бути і кургани. Однак для досліджень території потрібні роки. Наразі на археологів тиснуть обставини. Для будівництва дороги до пункту пропуску працівникам «Онуру» конче потрібен саме той пісок, де нині вивчають пам’ятку археологи.
Учасники експедиції на об'єкті "Грушів ІІ": Євген Плеханов, Наталія Войцещук та Тарас Остапик.
Хоч археологи кажуть, що воювати з турками у прикордонній смузі не хочуть, однак пам’ятку готові відстоювати. Місцеві мешканці ж налаштовані радикальніше, адже ця знахідка не лише стала частиною історії їхнього села, але й зробила його відомим.
Анна Новик.
Фото - Анна Новик, Мирослава Іваник.
