В Україні проведуть дерадянізацію територіального устрою. Відповідний закон президент підписав наприкінці жовтня.
З назви закону можна подумати, що Дніпропетровська область нарешті стане Дніпровською, а Кіровоградська — Кропивницькою. Насправді ж це рішення змінює не назви, а сам підхід до територіального устрою. Адже він досі регулюється указом, який ухвалили в часи радянського союзу — у 1981 році. Аналітики Центру спільних дій пояснили, чому це рішення важливе, куди з карти України зникнуть селища міського типу та які недоліки є в законі.
Досі населені пункти України поділялися на міста, села та селища міського типу. Останні — це ноу-хау радянського адміністративного устрою. Цим терміном у країнах радянського табору називали населені пункти, які були чимось середнім між містом і селом. У більшості країн світу схожі населені пункти називають містечками. До речі, так було і в Україні до приходу радянської влади.
У Польщі, Болгарії, Вірменії, Естонії, Латвії, Литві та Молдові від селищ міського типу вже відмовилися і перетворили їх на міста, селища або села. Завдяки ухваленому закону до цієї компанії долучилася й Україна. Наші селища міського типу перетворяться на селища.
Однак закон також оновлює підхід до того, які населені пункти вважати селами, селищами й містами. Згідно з ним, містами є населені пункти з переважно компактною забудовою та чисельністю мешканців не менше 10 000 осіб. У селищах має бути переважно садибна забудова та не менше 5 тисяч мешканців. Якщо населення є меншим, населений пункт вважатиметься селом.
Мешканців невеличких містечок на Львівщині чи Франківщині ця норма може щонайменше здивувати. Справді, в західних областях є чимало населених пунктів, які від перших днів свого заснування виконували функції міст — були центрами торгівлі та освіти. Хоча й не мають зараз великої кількості населення.
Наприклад, Рава-Руська на Львівщині офіційно станом на 2020-й рік налічує лише 8,5 тисяч мешканців. За новими правилами вона ризикує стати селищем, хоча з точки зору логіки це було би дуже дивно. Рава-Руська практично завжди була містом і виконувала відповідні функції.
Так само Чигирин на Черкащині, який теж не дотягує до позначки 10 тисяч населення. Утім, це місто має величезне історичне значення, адже воно було гетьманською столицею. Ці історичні, а також соціально-економічні, культурні, природні, географічні та етнічні фактори теж необхідно враховувати, визначаючи, який населений пункт має стати селищем чи містом.
Гарна новина в тому, що ухвалення закону ще не означає, що від завтра всі населені пункти змінять свій статус автоматично. Щоб це сталося, місцева влада має проконсультуватися з мешканцями і звернутися до Кабміну, а він у свою чергу до Верховної Ради. Парламентарі проголосують за зміну статусу населеного пункту, і тоді селище зможе змінити статус на місто і навпаки. Із перетворенням села на селище дещо простіше — це може зробити Кабмін без участі парламенту.
Закон передбачає існування поселень. Це місця компактного проживання людей за межами населеного пункту, які не мають сталого складу населення.
Також Верховна Рада отримала повноваження утворювати та ліквідовувати райони, змінювати їхні межі та визначати їхні адміністративні центри. Врегульовується й питання ліквідації населених пунктів. Зробити це можна, якщо в ньому офіційно три роки ніхто не живе або якщо його включено до складу іншого населеного пункту.
Є ще один момент, який нардепи забули врегулювати. Закон не заповнює правову прогалину щодо зміни адміністративних центрів областей. Це актуально з огляду на тривалу тимчасову окупацію Донецька та Луганська.
Про недоліки закону в Центрі спільних дій писали ще влітку. Добре, що народні обранці взялися за дерадянізацію територіального устрою та актуалізували його до наших реалій. Але варто звернути увагу на всі неточності, аби через деякий час не довелося повертатися до цього рішення і виправляти його.
