10 років тому 23 травня 2012 року, перестало битися серце Героя України Бориса Возницького. Він до останньої хвилини працював, щоб вберегти і примножити скарби неперевершеної історико-культурної спадщини українського народу.
Борис Возницький – український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, Герой України (2005), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1990), заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM), був Почесним громадянином п’яти міст.
Мистецтвознавець належить до тої плеяди музейних працівників, діяльність яких помітною сторінкою увійшла в історію культури. За 50 років діяльності Бориса Возницького, музей став одним з найбагатших музеїв України. Колекція збільшилася в одинадцять разів творами світового та національного мистецтва, від найдавніших до наших днів.
Нагадаємо, 8 років тому 23 травня Герой України і директор Львівської картинної галереї Борис Возницький пішов із життя. Він помер за кермом автомобіля поблизу села Печенія Золочівського району на Львівщині. На той час Борису Возницькому було 86 років.
Бориса Возницького називали ангелом-охоронцем, патріархом музейництва, збирачем скарбів, Українцем з великої літери. Був вільною людиною не лише за зовнішніми ознаками, а передовсім за внутрішнім духовним світом. Борис Возницький не був недоступним, легко йшов на контакт, вмів вислухати, зрозуміти. В ньому відчувалася духовна сила, внутрішня зібраність, постійна робота думки. Створив найбільший музей на Україні, який складався з сімнадцяти окремих музейних відділів та заповідників.
Герой України, Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка, Заслужений працівник культури України та Польщі, мав Відзнаки Президентів, Ордени за заслуги, був Почесним громадянином п’яти міст, почесним доктором наук та Академіком, першим Президентом IKOMу від України і далі.
Це були не просто нагороди та відзнаки – це маленька часточка того, чим могла віддячити Батьківщина за ту титанічно віддану, безкорисну працю Бориса Возницького та його колективу. Працю по врятуванню та відродженню десятків тисяч творів вітчизняного мистецтва, пам’яток архітектури.
Ось тільки невеликий перелік діяльності Бориса Возницького:
- реставрація та концепція експозиції Олеського, Золочівського, Жовківського (відділу галереї) замків. Концепція експозиції Підгорецького замку з представленням оригіналів, відкриттям відділу археологічних знахідок Давнього городища Пліснесько, розпочав формувати театральну залу, власноруч демонтував усі пізні простінки у залах що були встановлені при перебуванні у санаторій.
- відтворив старе планування залів. Продумав та створив паркову систему в Олеському та Золочівському замках. Відродив садибу Маркіяна Шашкевича в Підлиссі та створив з Романом Лубківським музей «Русалка Дністрова».
- у с.Руда створив музей Гетьмана Івана Виговського. В Олеському замку експозицію гаварецької кераміки. В монастирських приміщеннях Капуцинів унікальні в Україні, єдині студійні фондосховища. В підвальних приміщеннях зібрав по фрагментах кам’яні надгробки 16-18ст., які є також винятковою експозицією.
- добився передачі під музей Палацу Потоцьких, що у Львові та разом з Галиною Дергачовою створив експозицію творів Європейського мистецтва 14-18ст., там же відкрив Каплицю, яку присвятив «Львівській Богородиці», іконі 14 ст. У 1965 році з Володимиром Овсійчуком відкрив сміливу на той час виставку «Львівський портрет», і хоча цензура заборонила показ цієї виставки, спустили її у напівпідвальні приміщення Галереї та продовжували експонування. Відродив П’ятничанську вежу – 14ст., музеєфікував Каплицю Боїмів. Зібрав з нуля стародруки , українські книжки та створив Музей книги. Врятував частину античних скульптур з палацу Лянскоронських у Старому Роздолі.
- Борисом Возницьким були врятовані скульптури Іоана Пінзеля та створений музей. Творчість Пінзеля досліджував протягом п’ятдесяти років, надрукував декілька монографій , вважався одним з фахових дослідників скульптури 16-18ст.
На могильній плиті Бориса Возницького викарбувані його слова: «Рятування національної спадщини для мого життя – це призначення з вище».
