Слухай онлайн
Cуспільство

Сьогодні Церква вшановує пам’ять священномученика Йосафата Коциловського

25 листопада Католицькі Церкви, які дотримуються юліанського календаря, зокрема Українська Греко-Католицька Церква в Україні, Польщі та інших країнах, вшановують пам’ять святого священномученика Йосафата, Архиєпископа Полоцького, апостола єдності Церков.

Про це інформує Духовна велич Львова.

Родичі маленького хлопця  старалися якнайкраще виховати дитину, а він з дитячих літ показував у собі духа надзвичайної побожности. Одного разу малий Іван разом з матір’ю пішов до церкви святої Параскеви. Тут здивував його один великий хрест, а мати сказала йому, що це є образ Богочоловіка, Ісуса Христа, який з неба зійшов на землю, щоб спокутувати за наші гріхи і спасти нас. “В ту хвилю, – розповідав згодом святий Йосафат, а це він був тим Іванком, – я відчув немовби палаюча іскра впала в серце і запалила в мені таку любов до святої Церкви і її обрядів, що впродовж тридцяти років я жодного разу не пропустив богослуження”.

З часом батьки віддали його до міської школи, де він усіх дивував своєю обдарованістю в читані і вивченні напам’ять церковних книг. Невдовзі він знав напам’ять ціле церковне правило: утреню, часи, вечірню, повечір’я і всеношну.

Іван усією душею був прив’язаний до свого обряду, він кожну вільну хвилю перебував у Святотроїцькій церкві. Купець Попович, у котрого жив і трудився Іван, хотів його повінчати зі своєю донькою, але Бог вибрав для юнака інше покликання. В душі Івана вже дозрівало рішення зректися світу і цілковито віддатися служінню Богові задля спасіння свого і своїх ближніх.

Молився так, як колись молилися в пустелях відлюдники. Крім щоденного правила, він, годинами клячучи, повторював цю коротку і сильну молитву: “Господи, помилуй!” Святий Йосафат кожної ночі кілька разів вставав на молитву; часто серед зими поспішав на цвинтар і там, стоячи босими ногами або клячучи на снігу, молився. Коли вістка про молодого затворника поширилася містом і до нього стали горнутися люди; тому він покинув свою келію і перебрався до каплиці святого Луки, що була при монастирі, де продовжував провадити самотнє і строге життя.

Коли він почав виголошувати проповіді, то виявилося, що цей самоук – скарбниця мудрости. До нього горнулися люди зі всіх сторін. Число навернених було таке велике, що супротивники стали називати його “душехватом”, і кричали, що він чарівник. А він проповідував слово Боже, де і коли тільки міг. Одного разу під час подорожі, чекаючи на пором, зібрав усіх, що були там, і висповідав. Не було хворого, убогого, сироти, яким би святий Йосафат не допоміг.

У таборі противників зростало занепокоєння, бо число тих, що приймали унію, зростало. Противники унії знали, що всіх вражає святе життя Йосафата. Тому стали вони обіцяти Йосафатові найбільші гідності, щоб той лиш покинув унію і пристав до них, навіть падали до його ніг. Однак чули дуже коротку відповідь: “Блажен муж, що не йде на раду нечестивих”. Тепер вони зрозуміли, що нема сили, яка могла б відірвати Йосафата від святої єдности, і вся їх ненависть впала на нього.

Перед самим від’їздом зайшов до церкви і сказав своїм слугам і священникам: “Знаю, чого їду, знаю, що смерть чекає мене, але радісно йду їй назустріч. Не бійтеся, бо якщо нещастя й трапиться у Вітебську, то тільки зі мною”. Ще раз оглянув він побіч престолу приготовлений для себе гріб і попросив, щоб гріб цей закінчили робити якнайшвидше.

Усі кинулися знущатися з мертвого вже тіла. Тоді пес, якого Йосафат любив і не раз годував, – ця німа звірина – заступив собою тіла святого і став кусати злочинців. Вони забили пса, порубали його на шматки і поклали на тіло святого. Тим часом решта грабували палати.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ