15 квітня 1919-го у Росії прийняли декрет "Про табори примусових робіт". Вони стали попередниками концтаборів ГУЛАГу.
Декрет передбачав створення мінімум одного табору на 300 людей у кожному губернському місті. До кінця 1919-го існував уже 21 табір, пише gazeta.ua.
Організацією та керівництвом таборами займалась Всеросійська надзвичайна комісія. На початку 1920-х функціонували 5 типів таборів: табори примусових робіт особливого призначення, загального типу, виробничі, для військовополонених і розподільники. Така класифікація була умовною. 1920-го за вказівкою голови російського уряду Володимира Леніна почали утворюватися концентраційні табори для заарештованих за контрреволюційні злочини.
До кінця 1921-го в Росії було 122 табори. У 117 таборах НКВС перебувало 60 457 ув'язнених, у таборах ВЧК — понад 25 тисяч.
У концтаборах помирали від голоду тисячі політичних в'язнів із України, Білорусі, балтійських країн та інших частин СРСР.
