У Національному музеї у Львові імені митрополита Андрея Шептицького зберігається велика колекція ікон Страстей Христових XV – XVIII ст., з яких кожна є унікальною і має свою особливу іконографію. У страсний тиждень Гал-інфо підготувало розповідь про сім знакових ікон, які можна побачити у виставкових залах Національного музею.
Старший науковий працівник музею, кандидат мистецтвознавства Роксолана Косів в інтерв’ю Гал-інфо розповіла про найцінніші пам’ятки, а також про те, як змінювалися страсні ікони з плином часу.
Страсті Христові ХV ст.
(Ікона зі с. Здвижень, що на межі Західною Бойківщини та Лемківщини (тепер – Польща). Виконана на липовій дошці).
«Великі ікони страстей Христових відомі в українському мистецтві від ХV ст. Ми не знаємо точно, можливо, вони були поширені і давніше, але давніших пам’яток до нас не дійшло. З точки зору візантійської традиції, або ж давньоукраїнської княжої традиції, то цикли страстей розвиваються в мистецтві орієнтовно від ХІ ст. В той час вони ще були не повні і були поєднані разом з іншими празниковими євангельськими сюжетами. Їх малювали на стінах нави», - розповіла Роксолана Косів.
За її словами, традиція великих ікон страстей Христових розвинулася на основі монументальних зображень. Зокрема, коли церкви не мали стінопису, то ці ікони його заміняли. Відтак, на одній площині був відтворений весь страсний цикл.
«Наприклад, найбільше страстей, а саме 39 сцен, у нас є на одній іконі, котра зберігається у фондах і походить з Долини. Водночас може бути зображено зовсім мало таких сцен – вісім чи десять. Як правило, число сцен сягає близько двадцяти, які розташовані клеймами, що можуть бути відділені одні від одних. Також сцени можуть бути виконані фризами. Домінує центральна сцена, де зображене розп’яття Христове з пристоячими – це Богородиця, жінки-мироносиці та Іван Богослов», - зазначила дослідниця.
Вона додала, що на іконі зі с. Здвижень у сцені розп’яття видно і двох розбійників.
«Часто малювали розширений варіант розп’яття з двома розбійниками. Ми бачимо це і тут. Один розбійник покаявся на хресті, а тому ангел забирає його душу у вигляді сповитого немовляти. Інший розбійник злословив, проклинав і його душу забирає чорт», – підкреслила вона.
Роксолана Косів звернула увагу, що всі сцени на давніх іконах страстей підписані: «Бачимо, як сотник Лонгин пробив бік Ісусу. Тут же, поруч, ділять одяг Спасителя. На цій давній пам’ятці знову ж таки підкреслюється євхаристійна жертва Спаса, бо є ангел, який забирає кров у чашу. Внизу намальований череп Адама. Це теж має свою символіку. Кров з Христових ран падає на череп Адама і змиває первородний гріх. Таким чином люди отримали відкуп».
Сцени, за словами мистецтвознавця, на давніх іконах завжди починаються з Квітної неділі, зі в’їзду Господнього у Єрусалим.
«Цікаво, що на цій іконі ми бачимо сцену преображення. Була така теорія церковного вчення, що преображення відбулося після в’їзду до Єрусалиму. Тому воно з’являється на давніх іконах. Але вже від ХVІ ст. цієї сцени не зображали і було прийнято вважати, що це відбулося за 40 днів перед страстями», - наголосила вона.
Також на іконі зобразили сцену Тайної вечері, омивання ніг, моління про чашу (молитва в Гетсиманському саді, поцілунок Юди. Особливої уваги потребує сюжет зречення Петра: іконописець підкреслив характерну деталь – зображення півня. Пам’ятаємо, що Христос передбачив зречення Петра до того, як заспіває півень.
«Далі розміщений сюжет суду над Христом. Він відбувається так, як описано в Євангелії. Спершу у первосвящеників, потім у Пилата, а на пізніших іконах є ще суд в Ірода. Тоді йде бичування Христа. Сцена, де Йосип Ариматейський прийшов до Пилата і попросив тіло. Цікаво, що Пилата тут зображали в одязі візантійського імператора. На жаль, на цій іконі втрачені сюжети глузування. Вже далі йде поставлення хреста і дорога на Голготу, яка розгортається знизу до гори, до центральної частини ікони. Також є сцени розп’яття, зняття з хреста, оплакування і обов’язкові сюжети воскресіння Господнього. Завжди страсті завершуються воскресінням, бо у тій давній традиції всі ті сумні події переживалися крізь призму Христового воскресіння. Це характерно для східно-християнської традиції, яка не акцентувала на муках, а на Воскресінні», - сказала Роксолана Косів.
Дослідниця зазначила, що на іконі зображені кілька сцен теми воскресіння. Це зішесття Христа в ад: «Бачимо, що Христос виводить старозавітних праведників. Завжди тут малюють Адама та Єву. Ще один сюжет - Христос являється двом жінкам-мироносицям. Тут також є цікава сцена вставання з гробу. Гріб зображений, як саркофаг, але ми знаємо, що юдеї так не ховали померлих. Ми бачимо воскреслого Христа, а біля нього два ангели. Поруч – змертвіла чи то поснула сторожа. Пам’ятаємо, що розіп’явши Христа, первосвященики, які знали про передбачення, що він воскресне, попросили, аби Пилат поставив сторожу біля гробу, бо боялися, що учні Христа вкрадуть його тіло».
Страсті Христові кінець ХV – початок ХVІ ст.
(Ікона зі с. Жогатин, Надсяння (тепер – Польща). Липова дошка із золоченням та срібленням).
Як зазначила Роксолана Косів, ця ікона виділяється з поміж інших червоним кольором тла, який робить акцент на Страстях.
«У нас не так багато ікон, які мають червоне тло. Ця пам’ятка завдяки колористиці підкреслює страстний контекст. Маємо тут дуже цікаво вирішену сцену покладення Христа до гробу. За юдейською традицією, Христос повністю замотаний у саван. Буквально кілька ікон страстей мають саме таку іконографію», - зазначила вона.
Роксолана Косів додала, що на деяких пам’ятках відчувається вплив пізньої візантійської традиції, коли жінок зображали з піднятими і розведеними руками, що символізує жест оплакування, підкреслює їхні переживання та розпач. Образи прописані досить детально і навіть видно, як волосся вибивається з-під мафорію. Це також, за словами дослідниці, античний жест оплакування, коли у розпачі рвуть на собі волосся.
«На цій іконі маємо ще один цікавий сюжет, коли Юда бере гроші від первосвящеників. Тут зображені чотири первосвященики, один із них дає Юді срібняки. На попередній іконі цього не було. Виділяється великий середник із розп’яттям», - сказала Роксолана Косів.
«Тут вже добре видно зображення черепа Адама. За давнім юдейським переданням, череп Адама дійсно був похований на Голгофі, а саме це слово перекладається, як «череп-місце», - пояснила мистецтвознавець.
Страсті Христові кінець ХV – початок ХVІ ст.
(Ікона зі с. Трушевичі, Старосамбірщина, Львівська обл. Липова дошка, золочення).
Як зазначила Роксолана Косів, ця ікона виділяється з поміж інших малою кількістю клейм.
«Ми маємо дуже мало сюжетів. Починається вона не з в’їзду в Єрусалим, а одразу зі сюжету, про знущання з Христа. Показано, як Пилат вивів Христа на суд юдеїв, тоді глузування, коли Христос у багряниці.
Наступною іде велика сцена розп’яття. Вона багатофігурна. Ми бачимо чималу кількість жінок-мироносиць, а також Івана Богослова. Тут є епізод, коли первосвященики прийшли до Пилата просити, аби він поставив сторожу до гробу Господнього. Тоді зображено зняття з хреста», - сказала вона.
Дослідниця звернула увагу на те, як іконописець намалював тіло Спаса, яке знімають з хреста.
«На давніх іконах тіло має Г-подібний ракурс, коли руки вже зняті, а ноги ще прибиті, і Никодим виймає кліщами цвяхи. Тут не видно черепа Адама, бо підніжжя закриває сюжет розділення одежі Христа.
Натомість сюжет оплакування дуже емоційний. Жінка-мироносиця у розпачі тримається за щоки, що передає її горе. Інша здіймає руки до неба. Маємо тут лише одну сцену воскресіння, коли Христос являється жінкам-мироносицям», - сказала дослідниця.
Роксолана Косів звернула увагу на те, що на верхній поперечині ікона має давній напис «Цар Слави».
«Це не є звична для теперішніх розп’ять абревіатура «ІНЦІ». Напис «Цар Слави» акцентує на тому, що хоч Христос мертвий на хресті, але він смерть переміг воскресінням». – зазначила вона.
Страсті Христові початок ХVІ ст.
(Ікона з с. Угерці, Лемківщина (тепер – Польща). Липова дошка, золочення).
«Це ікона зламу ХV-ХVІ ст. має золоте тло. Тут є сюжет, де Христос на суді в Ірода. З наших давніх ікон саме на цій першій зображена така сцена. Ірод був юдейським царем, а Пилат – намісником римського імператора. Є передання, що з часу суду над Христом Пилат та Ірод помирилися між собою, бо до цього часу вони ворогували», - зазначила дослідниця.
Роксолана Косів зазначила, що подано дуже своєрідне трактування моменту глузування над Христом.
«Ми бачимо гіперболізовану злобу тих, хто глузує з Ісуса. Їх зобразили із виряченими очима та висунутими язиками. Тіло Христове тут зранене. На старіших іконах навіть на сценах бичування нема ран. Тут вже з’являються сцени реалізму», - пояснила Роксолана Косів.
Водночас в сюжеті поцілунку Юди його зобразили у профіль.
«Варто додати, що у старій традиції у профіль зображали негативних персонажів. Тут майстер, власне, хотів це підкреслити. Поруч є сцена, де первосвященики тримають гроші. Майстер поєднав ці два сюжети. Наступний сюжет окремо виведений - історія про те, як Петро відрізав вухо слузі первосвященика, і Христос зцілив його. Далі сюжет, де Каяфа роздирає шати. З’являється також сцена, де Христос у первосвященика Анни. Показано, що слуга Анни вдаряє Христа під час суду. Потім суд у Пилата, коли він умиває руки. Згодом – суд в Ірода, глузування, бичування та дорога на Голготу», – зазначила вона.
Мистецтвознавець звернула увагу на те, як розгортається на іконі дорога на Голготу: «Процесія ніби йде знизу до гори. Тут ми бачимо і воїнів, і двох розбійників, які несуть свої хрести, а от хрест Господній несе Симон з Киринеї. Христос іде позаду, а поруч його мати та Іван Богослов, за ними – велика група жінок. Процесія виходить з міста, бо не можна було розпинати злочинців у місті».
Також на іконі зображено три сюжети Воскресіння.
«Показано просто порожній гріб. Це характерно для давньої візантійської традиції. У ранньовізантійському мистецтві V-VІ ст, коли лише розвивається іконографія, ці два сюжети були тими, які позначали воскресіння: Христос і жінки-мироносиці, і ангели біля порожнього гробу Господнього», - пояснила Роксолана Косів.
Страсті Господні 1593 р.
(Ікона зі с. Велике, Львівська область. Липова дошка, сріблення, рельєф).
«Маємо одну із небагатьох у нашій збірці датовану ікону ХVІ ст. Дата за старою традицією написана літерами внизу ікони. Вона представляє історію страстей Господніх, але оскільки це новіша пам’ятка, то з’являються і нові елементи. Зокрема, вони проявляються у тому, як трактовано краєвид. Ми бачимо, що він досить реалістичний, ніби зображено Підкарпатські гори з маленькими ялинками. Тут помітні елементи на вбранні персонажів, які нагадують вишивку», - розповіла Роксолана Косів.
Стосовно самої іконографії страстей, як зазначила мистецтвознавець, то тут також видно більш реалістичні сюжети.
«Тут є в’їзд в Єрусалим, Тайна вечеря, омивання ніг, де Христос показаний ніби у такому фартушку з елементами вишивки. Моління про чашу також зображено на тлі досить реального краєвиду. Ще один цікавий сюжет – так зване пострашення воїнів. Коли воїни прийшли разом з Юдою (він тут зображений на передньому плані), щоб ув’язнити Христа, то запитали: «Чи ти цар юдейський?». Він сказав: «Я є». У Старому Завіті це стосувалося Єдиного Бога. Ніхто не міг сказати цих слів, бо це вважалося святотатством. Євангелісти описують, що коли Христос сказав ці слова, то воїни попадали наче мертві зі страху. Саме цей епізод і зображений тут. Ми бачимо, що вони нажахані, і два воїни наче відкинуті і летять у повітрі. Потім зображено поцілунок Юди і ув’язнення. Цікаво, що первосвященики, які задумали це ув’язнення, наче спостерігають за цим», – наголосила дослідниця.
Вона також додала, що на епізод про зречення Петра знову вказує півень. Також на іконі є сюжети глузування і суду, бичування.
«Тут є сюжет, котрий у старих іконах не трапляється, а саме коронування терновим вінком. Це одна з тих ранніх ікон, де зустрічаємо цей епізод. Сюжет бичування передано через зображення Пилата зі своєю дружиною.
Дружина Пилата мала страшний сон напередодні Христового бичування. Вона прийшла до Пилата та просила не страчувати Христа, бо вночі багато за Христа перетерпіла. Пилата ця звістка налякала, і ми знаємо, що він хотів відпустити Христа. Коли ж він вивів його на суд юдеїв, то сподівався, що вони його помилують, але ті обрали розбійника Вараву», – зазначила Роксолана Косів.
За словами дослідниці, кожна ікона має свої сюжети і чимось відрізняється від іншої: «Навіть ті ікони, які мальовані за одними схемами, а це старші пам’ятки, вони однаково відрізняються одна від одної. Усі давні ікони є видовжені по вертикалі. Вже пізніша традиція - це коли ікони будуть видовжені по горизонталі і, навіть, змінюється форма дошки. Згодом їх почали малювати на полотні».
Розп’яття. Іван Руткович 1697-1699 рр.
(Розп’яття з с. Скварява Нова, Львівська область. Липова дошка, золочення гравіювання).
«На іконостасах кінця ХVІІ ст. починають малювати страсті Господні на завершення іконостасу обабіч розп’яття. Прийнято вважати, що ця традиція започаткована майстрами Жовківської школи іконопису. Саме так виконав Іван Руткович завершення жовківського іконостасу для церкви Різдва Христового. Ми бачимо тут сім страсних сцен, закомпонованих у картуші видовженої овальної форми. Вони акцентують на страстях Христа та знущанні над ним. Вважають, що у період бароко в українському мистецтві більше почали малювати ті страсні сцени, в яких описані муки Христові. Це сталось під впливом латинського богослов’я, бо у Західній Європі були поширені такі театральні містерії переживання страстей», - сказала Роксолана Косів.
Два перших клейма на названій іконі – це моління про чашу та Христос перед первосвящеником.
«Бичування Господнє доволі реалістичне. Христос зігнутий, два жорстокі воїни зображені непривабливими. Далі сцена коронування терновим вінком. Прибивання до Христа – це взагалі новий сюжет, який з’являється в українській іконографії лише з ХVІІ ст. Якщо придивитися ближче, то ми бачимо реалістичне трактування, як прибивають руки та ноги Ісуса. За цим усім спостерігають первосвященики на конях. Вони у глибині сцени. Приїхали, щоб подивитися, чи справді Христа розіпнуть. Є така версія, що вони всі чекали чуда, що він не помре.
Далі бачимо ще один новий епізод. Христос і Вероніка. Це та жінка, яка йшла на Голгофу, і коли Христос впав, то саме вона дала йому свою хустку. Ісус витер лице і там відбилося його обличчя в терновому вінку. Плат Вероніки - дуже поширений у західному мистецтві сюжет, у нас же його починають малювати лише наприкінці ХVІІ ст», – пояснила Роксолана Косів.
Вона також додала, що за гравюрою нідерландського гравера виконана сцена зняття з хреста: «Якщо придивитися, то змінилася іконографія. До хреста приставлені дві драбини, Богородиця стоїть навколішки, поруч жінки-мироносиці, Никодим виймає цвяхи. Ми бачимо тут вже більше чоловіків».
На розп’ятті з предстоячими зображений і сотник Лонгин.
«Його намалювали за портретом тодішнього короля Яна ІІІ Собеського, бо він був частково меценатом Василіянського монастиря у Жовкві, куди і малювали цей іконостас. Зверніть увагу, що Богородиця плаче, добре видно, як у неї з очей течуть сльози».
Страсті Христові початку ХVІІІ ст.
(Ікона зі с. Красів, Львівська обл. Полотно, темпера).
«Це зразок ікони, яка намальована на полотні. Колись такі полотна просто набивали в церкві на стіну замість розпису. Маємо композицію, видовжену по горизонталі, що домінує у пам’ятках страстей XVIII ст. З’являється новий сюжет – воскресіння Лазаря, що передував Квітній неділі. Цей сюжет присутній в іконах від ХVІІ ст.
Бачимо також трохи антисемітські настрої художника, адже юдеїв зображено дещо гіперболізовано. Вони мають великі руки, які вказують на Христа. Окремо виведена сцена, коли первосвященики дають Юді гроші, але тут же є й смерть Юди, коли він повісився. Це також нова деталь.
Інколи смерть Юди може бути показана, як антитеза, протиставлення, до відречення Петра. Власне, часто малювали так, що з другого боку було зображене покаяння Петра, який плаче та кається у печері, адже він відрікся від Христа», – пояснила Роксолана Косів.
Вона звернула увагу й на те, що Христа зобразили в одному із епізодів із заплющеними очима.
«Коли над ним глузували та знущалися, йому заплющували очі і казали: «Пророкуй, хто тебе вдарив». На попередніх пам’ятках такого нема. Також цікаво, що центральна сцена закомпонована у коло, нема додаткових епізодів з розбійниками. Досить стримане вирішення», - сказала вона.
Як зазначила Роксолана Косів, ікони на полотні мають багато втрат малярства, їх складніше зберігати, ніж ікони на дошці. Власне, ікона зі с. Красів хоч і реставрована, однак має часткову втрату зображення.
Скарби митрополита Андрея Шептицького
Нагадаємо, що на сьогодні Національний музей у Львові налічує понад 140 тис. експонатів. Він славиться найбільшою збіркою українських ікон не лише в Україні, але й у цілому світі. Тут налічується понад 4 тис. ікон.
Історія музею починається із 1905 року, коли з ініціатива митрополита Андрея Шептицького був заснований «Церковний музей». Основу збірки становлять твори сакрального мистецтва, тобто освячені речі, які використовували під час Літургії. Коли такі речі виходили з ужитку, їх спалювали, адже не можна було, щоб вони лежали без застосування. Митрополит Андрей Шептицький задумав заснувати музей, де б ці ікони зберігалися не лише як предмети культу, а як такі, що мають мистецьке значення.
Унікальні пам’ятки українського саркального мистецтва можна побачити у Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького, що проспект Свободи, 20.
Анна Джунківська.
