Як повідомили у прес-службі Жовківської РДА, сьогодні, 20 лютого, у Дублянах вшанували пам’ять Героя Небесної Сотні Анатолія Жаловаги. 6 років тому в цей день хлопець загинув на Майдані.
Захід відбувся у Дублянській загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів імені Героя України Анатолія Жаловаги, де навчався хлопець.
Пам’яті мужнього українця вклонилися учні школи, рідні та близькі люди Анатолія, голова Жовківської РДА Роман Черніховський та громадськість. Опісля присутні вирушили до меморіальної дошки Небесної Сотні, де віддали шану усім Героям, які загинули під час подій на Майдані.
Опісля процесією прибули на міський цвинтар, де похований Анатолій Жаловага. Хвилиною мовчання та запаленими лампадками віддали шану Герою України.
Довідково:
Анатолій Григорович Жаловага народився13 березня 1980 року в м.Львові. В піврічному віці родина переїхали в м.Дубляни Жовківського району. З дитячого віку захоплювався спортом і після 8 класу вступив на навчання до Львівського училища фізичної культури за спеціалізацією гандбол. У 1997 році продовжив навчання у Львівському державному університеті фізичної культури (закінчив у 2002 році), де продовжував своє спортивне покликання. Виступав за чоловічу гандбольну команду ʺСКА-Львівʺ, виконав норматив кандидата у майстри спорту. Деякий час викладав на кафедрі фізкультури Львівського аграрного університету. Згодом працював у будівельній галузі, в т.ч. за кордоном. Завжди повертався додому впевненим, що настане час, коли й на батьківщині буде змога гідно заробляти й жити у вільній країні без Януковича.
Саме тому без вагань поїхав на Майдан, знову, подібно як це було у 2004 році. 18 лютого 2014 року вирішив їхати до Києва. В першому автобусі з активістами для Анатолія не виявилося місця, потім виявилося, що забув паспорт. Тільки з третьої спроби о 21 годині ввечері виїхав зі Львова. Встиг попрощатися з мамою, батько і брат займалися справами.
ʺТут справжня війнаʺ – сказав братові телефоном 19 лютого з київського Майдану. 20 лютого рідні не змогли додзвонитися до Анатолія, а ввечері побачили його ім’я в списках загиблих. До останнього сподівалися, що це помилка. Вже потім дізналися – Анатолія вбили на вулиці Інститутській. Смерть настала відразу. Хтось із побратимів відніс тіло до Михайлівського собору.
Коли батько приїхав до Києва забирати сина, побачив багато тіл. Всі обгорілі, з чорними обличчями та руками. В Анатолія кулею снайпера було розтрощено голову. Смерть була миттєвою, снайпер не залишив жодного шансу на порятунок. Лікарі рекомендували ховати хлопця у закритій труні, але батьки не погодилися. Щоб довезти тіло додому, голову забинтували. З особистих речей батькові віддали тільки дерев’яний хрестик, який мав при собі хлопець.
На свій останній день народження 13 березня 2013-го – Анатолію тоді виповнилося 33 роки – він сказав: ʺУ цьому році щось мусить змінитисяʺ. А восени, ще до початку Майдану, Анатолій пообіцяв батькові: ʺТату, ти ще пишатимешся мною…ʺ
О першій годині ночі 21 лютого 2014 року на київській трасі мешканці Дублян, понад 600 осіб, із запаленими лампадками зустрічали свого земляка, Героя України. Поховали Героя 22 лютого на цвинтарі рідного міста Дубляни під залпи самооборонців та мелодію Гімну України.
21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Анатолієві посмертно присвоєно звання Героя України із врученням ордена ʺЗолота Зіркаʺ.
У червні 2015 року посмертно нагороджений також медаллю ʺЗа жертовність і любов до Україниʺ (УПЦ КП).
13 березня 2015 року на фасаді Львівського училища фізичної культури урочисто відкрито пам’ятну дошку в пам’ять випускника училища, активіста Євромайдану, Героя Небесної Сотні та Героя України Анатолія Жаловаги.
