22 травня у Дзеркальній залі Університету відбулося засідання Всеукраїнського науково-практичного семінару «Українофобія як явище та політтехнологія», символічним початком проведення якого є відзначення 151-ої річниці перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі. Під час заходу відомі історики, науковці, громадські та політичні діячі обговорили причини й тенденції поширення українофобський настроїв у нашій країні. Повідомив прес-центр ЛНУ ім. Івана Франка.
Розпочала роботу семінару проректор з науково-педагогічної роботи Університету Звенислава Мамчур, яка наголосила на важливості відстоювання українських національних цінностей і протидії антиукраїнським тенденціям: «Ми все частіше і частіше зустрічаємо прояви українофобії у нашому повсякденному житті. Це – неприпустимо,тому ми мусимо говорити про проблеми, які у нас є. Ми не маємо права мовчати».
Із доповіддю «Українське Закарпаття поч. XXI ст. під натиском українофобії та асиміляції» виступив доктор філологічних наук, професор із Ужгорода Любомир Белей. Науковець закцентував увагу на викликах, перед якими постали українці за межами країни, та ситуаціях із численними проявами українофобії в українській частині Закарпаття.
«Західні українські етнічні терени часто вважають найсприятливішим регіоном для розвитку української культури та українства загалом. Однак упродовж ХХ-ХХІ ст. саме на крайньому заході своїх етнічних теренів українство зазнало катастрофічних втрат: його винищено на території сучасної північно-східної Угорщини та поставлено на межу цілковитої асиміляції у сучасній Східній Словаччині», – заявив професор.
За словами доповідача, зараз катастрофічно скорочується кількість людей,які ідентифікують себе українцями на території Словаччини й Угорщини. Така ситуація спричинена чіткою державно політикою сусідніх країн, спрямованою на асиміляцію корінних українців і приписування історичних заслуг українського населення власній історії.
Окрім негативних показників демографії, згідно з тезами доповіді Любомира Белея, українці зазнають суттєвих культурних втрат.
Негативні тенденції, спрямовані проти українців і всього українського,п ростежуються й на українському Закарпатті. Зокрема доповідач назвав три основні джерела, з яких усе активніше поширюється українофобія у вище згаданій області України. За словами професора, це – неорусинський рух, цілеспрямований вплив інших держав і використання церкви для розпалювання нетерпимості у регіоні.
«У Закарпатській області ще з часів розвалу СССР було активовано радикальний антиукраїнський та українофобський політичний неорусинський проект,який і нині активно підтримують Москва, Будапешт, Братислава та деякі політичні кола в Україні», –заявив професор.
«Утім, ситуація в регіоні не є критичною. Сепаратистські рухи на Закарпатті не є масовими і популярними. Їхнє існування можливе лише через бездіяльність української влади у сфері захисту національних інтересів», –зазначив доповідач.
Про антиукраїнську пропаганду у художніх і документальних фільмах російського виробництва йшлося в доповіді кандидата історичних наук Василя Расевича: «За останнє десятиліття росіяни встигли зняти цілу низку фільмів і серіалів на історичну тематику. На жаль, це не безневинна мистецька гра та спроба героїзації свого минулого, це навіть не творчість, покликана скріпити внутрішній національний дух. Майже у всіх цих фільмах чітко проглядається намагання утвердити на всьому російськомовному просторі свій, злегка відкоректований під сучасних правителів, історичний канон».
Історик також проаналізував численні випадки українофобії, як елемента російської історичної традиції і лейтмотиву більше сотні російських фільмів.
Після доповідей учасники заходу взяли участь у дискусії щодо причин виникнення українофобії, шляхів її подолання та можливості розвитку єдиної української публічної сфери.
У семінарі взяли участь близько ста представників української інтелігенції зі Львова, Ужгорода, Луганська й інших міст України.
