Гал-інфо провело день у Шевченківському гаю у Львові та розповідає читачам про унікальність цього музею просто неба.
Попри дощовий вересень та вже холодні жовтневі ночі, цьогорічна львівська осінь ще дарує мешканцям міста та його гостям можливість впіймати теплі дні “бабиного літа”. Ліниве сонце виграє золотими барвами та встеляє листям бруковані шляхи, які ведуть нас до неметушливого львівського скансену. За кілька хвилин прогулянки вуличками Ніжинською та Чернечої Гори опиняємось у тихому місці гармонії та атмосфері давнини.
Журналістка Гал-інфо відвідала Шевченківський гай у Львові (Музей народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького) та поспілкувалась із керівницею музейного відділу промоції Ганною Яковенко, яка розповіла детальніше про унікальність музею просто неба, представлені експонати, а також поділилась планами розвитку скансену.
Новий вхід до Музею просто неба
Серед осяяних ранковим сонцем паркових алей звикло прямуємо до пам’ятника Тарасові Шевченку. Саме поруч із ним розміщено вхід до Музею народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького. Проте ще за кілька десятків метрів бачимо вже новий вхід у Шевченківський гай, який відкрили лише кілька тижнів тому – 29 вересня. Цей інформаційно-освітній центр повинен стати новою “візитівкою” Музею, зазначає керівництво. Натомість ворота колишньої каси працюватимуть як вихід з Музею.
Ганна Яковенко розповіла, що вперше нові ворота до скансену випробували під час “Ярмарку на Покрови в Гаю”. За два дні святкування (12-13 жовтня), до музею завітали понад 5000 відвідувачів, яких, власне, і вдалось прийняти через новий вхід. Тут вже почали працювати квиткові каси та інформаційна стійка, а також сувенірна крамниця та кав’ярня.
Окрім цього, у повністю інклюзивному та доступному інформаційно-освітньому центрі облаштували два конференц-зали для проведення тематичних музейних подій, освітніх презентацій, лекторіїв тощо. Сьогодні тут метушаться працівники у процесі підготовки до майбутньої конференції з нагоди відкриття першої поліської хати в скансені.
Поруч із конференц-залами бачимо сходи до укриття. Понад 130 кв. м., за словами пані Ганни, вміщують понад 200 відвідувачів. Зараз тут триває виставка художньо-мистецьких постерів на військову та воєнну тематику.
Також у центрі відкрили дитячу кімнату, у якій для малечі проводитимуть майстер-класи, освітні табори, зустрічі та інше.
– Цей простір для дітей працюватиме на постійній основі, тобто будуть зустрічі для дітей як у гуртку, але з прив'язкою до історії, народознавства, етнографії, традицій. У такий креативний та інтерактивний спосіб діти зможуть займатись у зручному, облаштованому і безпечному просторі, - розповідає Ганна Яковенко.
Пані Ганна також пояснює, що сам центр важливо також ідентифікувати як частину Музею, і коли людина до нього потрапляє, то одразу може відчути себе частиною історичного тла.
За панорамними вікнами центру помічаємо працівників, які ретельно змітають листя з брукованих алей скансенсу, а також невеликі групи відвідувачів, які попри ранню годину (надворі лишень 11 ранку), завітали до гаю. Тому ми без вагань вирушаємо за ними, до давніх сором’язливих хатин, які ховаються у тінях дерев.
36 гектарів історії
За стінами інформаційно-освітнього центру одразу розпочинається маршрут Музеєм просто неба. Спершу відвідувачі можуть ознайомитись із картою, на якій представлено усі 128 об’єктів, розміщені на понад 36 гектарах, які займає скансен.
Від Львівщини (як географічного регіону) до восьми етнографічних регіонів сьогодні ведуть всіяні золотогарячим листям алеї та стежини. Від Полісся до Поділля та Бойківщини, від Покуття до Буковини та Гуцульщини – відвідувач може поступово знайомитись із об’єктами етнокультурної спадщини та порівняти особливості розміщення, побудови та оформлення хат, комор, стодол та інших будівель, які були притаманні для певних регіонів України.
Ганна Яковенко поділилась, що зараз команда працює над навігацією у Музеї, адже через перенесення головного входу в скансен та оформлення нових об’єктів змінилась логіка прокладання маршруту. Спершу відвідувач потрапляє до об’єктів Львівщини, які раніше часто залишались без відвідувачів.
– Нам було важливо цей сектор Музею оновити, впорядкувати, адже раніше люди часто до нього не доходили, бо він є трохи на підвищенні. Але тепер саме з нього розпочинатиметься туристичний маршрут. У майбутньому тут планується реалізація доволі амбітного проєкту: створення містечка, типового для західної регіону України. Ми працюємо над тим, щоб серед українців, зокрема львів'ян, не було стереотипу, закладено ще в радянський час, що коли ми говоримо про все українське, то йдеться про безпросвітне, занехаяне село чи місто. Були українські містечка, і нам хотілося б показати цю культуру та цінність українського села та міста, їхню ремісничу культуру, – розповідає Ганна Яковенко.
Перший об’єкт, який виринає перед нами серед дерев – гончарня з села Потелич. До її реставрації та відновлення залучили людей у межах толоки: відвідувачі місили глину, заліплювали стіни. Сьогодні там вже стоять гончарні кола, піч для випікання, проте через погодні умови активно гончарня працюватиме вже навесні. Як розповіла пані Ганна, команда Музею планує розвивати концепцію “живого музею”, коли відвідувачі зможуть торкатись експонатів, відчувати “музейний дотик і смак”. “Практика — це те, що найбільше запам'ятовується з мандрівок та різних відвідин. І нам дуже хотілося б, щоб відвідувачі отримували цей позитивний досвід від взаємодії з історією”, - відзначила керівниця.
Територію Львівського скансену поділено на 9 музейних секторів. Окрім Львівщини, інші частин представляють етнографічні регіони: Бойківщина, Буковина, Гуцульщина, Західне Поділля, Лемківщина, Покуття, Полісся, Рівнинне Закарпаття. Незабаром, як розповідає пані Ганна, на території скансену проведуть входи до поліської хати, яка знаменує собою відкриття нового відповідного етнорегіону. До повномасштабного вторгнення її вдалось забрати майже з прикордонної території України та Білорусі.
– Тобто у Музеї є вісім мікросіл, які представляють конкретні регіони. Поліська хата – це один з останніх вже змонтованих об’єктів. Триває зараз також процес облаштування гуцульського обійстя, гражди. Процес перевезення цього об’єкта ускладнений через те, що до цього району в горах транспорту складно доїжджати. Тому науковці та дослідники з реставраторами все виконували ще влітку, коли погодні умови були сприятливі, - пояснює пані Ганна.
Процес перевезення та облаштування у скансені архітектурних об’єктів – унікальний процес. Кожен елемент дерев’яної хати, яку планують перевезти, спершу розбирають та нумерують. А тоді у скансені за цими номерами будівлю знову складають. Тривалість перевезення та зведення хати залежить від її розмірів, особливостей побудови, а також стану деревини. Науковці її перевіряють, аби визначити, чи вона переживе переїзд, чи потребує консервації та обробки. Адже, розповідає пані Ганна, головне завдання скансену – зберегти ці історичні об'єкти та передати їх майбутнім поколінням.
Сакральне, побутове, унікальне
Протягом розмови помічаємо також один із семи дерев’яних храмів, розміщених на території Музею. Він єдиний є римо-католицьким. За словами Ганни Яковенко, у скансені розміщено найбільшу колекцію дерев'яних сакральних об'єктів в Європі. Зрештою саме із одного із храмів і розпочалась історія Шевченківського гаю.
– У 1920-их роках мешканці села Кривки розпочали будувати собі нову церкву, натомість старішу вирішили комусь віддати чи продати. Це була типова практика, коли церкви викуповували у якогось села. І саме Церква Премудрості Божої зі села Кривки, збудована ще у 1763 році, стала першим експонатом нашого музею. У 30-их роках минулого століття тут заснували свій монастир монахи Свято-Іванівської Лаври. Їхнім настоятелем був брат Андрея Шептицького – Климентій, який підтримав перевезення церкви до Львова. Трохи далі ми до неї підійдемо, - зазначає пані Ганна.
Загалом Музей просто неба постав тут не одразу. Спершу 1960-их роках при Музеї етнографії та художнього промислу був створений відділ народного будівництва, який фактично розпочав організацію сучасного Львівського скансену. А вже у 1971 році за ініціативи українського вченого Іларіона Свєнціцького тут постав сучасний Музей просто неба.
– Згодом одна зі спільнот подарувала Музею пам'ятник Шевченку, який розмістили на вході. Так, фактично і виникла народна назва скансенсу, яка присутня і до сьогодні – Шевченківський гай. Вона нам, звісно, імпонує, але трохи вводить відвідувачів в оману. Дуже часто, коли приїжджають відвідувачі, то буває, що запитують: “Де тут хата Шевченка?”. А його ж тут насправді навіть ніколи не було! – усміхається пані Ганна.
Історія Музею просто неба також є унікальною, як і кожного перевезеного об’єкта. Поволі прямуючи з одного етнографічного регіону в інший помічаємо зміну хатин та інших дерев’яних будівель. Найбільша кількість об’єктів у скансені – з Бойківщини. Пані Ганна звертає увагу, що інтер’єр кожної хати майстри намагались відтворити так, аби він міг одразу дати відвідувачу уявлення по побут тих людей, які там проживали.
Оліярня, гончарня, сукновальня, кузня, майстерні для випікання хліба, обробки дерева та соломоплетіння – давні ремесла оживуть у руках сучасних майстрів, дозволять відчути відвідувачам себе частиною українського села, пізнати глибину його давніх традицій.
Давнє унікальне село у центрі Львова
У далині скансену чуємо шум водяного млина. Нещодавно майстри завершили перекривати його дах, а сьогодні він вже став одним з елементів скансену, ділиться пані Ганна. Тим часом з невеликої хатини на ґанок виходить один із ремісників. Вже через мить помічаємо, як з димаря починає йти дим, – то ґазда розпалює піч для майбутньої роботи. У такі миті усвідомлюєш – у центрі Львова й справді розміщено унікальне, давнє українське село, зі своїми мешканцями і традиціями.
– Ми маємо своє населення у скансені. Наш колектив – це понад 120 людей. Кожен зі своїм характером, власними вміннями та ідеями. Та все ж це одна сім’я, – усміхається пані Ганна та вкотре впродовж розмови вітається з іншими працівниками Музею, які впорядковують скансен, працюють доглядачами хатин, проводять екскурсії, реставрують давні предмети хатнього вжитку, елементи інтер’єру, організовують виставки та багато іншого.
Тим часом серед дерев бачимо галявину та церкву. Так, ту саму, з якої і розпочалась історія Львівського скансену. Жовтневе сонце зігріває столітні дерев’яні стіни храму, тим часом як листя поволі опадає на його тихе, святе подвір’я. А поруч із церквою помічаємо розніжену кицю, яка зосереджено вмивається та не має жодних намірів хоч на мить звернути увагу на об’єктив фотоапарата.
– Мура, Мура, Муруня! – гукає до пухнастої фахівчині Музею одна із працівниць, яка саме наводить лад на подвір’ї церкви. На заклики журналістки киця не реагувала, а от на перший ж клич рідного голосу – одразу починає виніжуватись та позувати для світлин.
– Кожен господар має тут ще й своїх улюбленців, - усміхається Ганна Яковенко та додає, що у скансені, завжди багато білок, яких підгодовують доглядачі хатин. А колись тут навіть оселився єнот – ймовірно, втікач з Домівки врятованих тварин.
На території Шевченківського гаю є відділ флори і фауни, у якому мешкають різні свійські тварини. Влітку вівці хмаринками блукають територією скансену у вільному випасі. Вони пощипують травичку для свого задоволення, але так і допомагають тримати в гарному стані газони, головні галявини скансену. Це оживляє простір, наповнює його колоритною та затишною атмосферою. Також у Музеї запровадили ініціативу, що за донат можна взяти для тварин смаколики та погодувати їх у музейному зоокутку.
На завершення розмови пані Ганна поділилась, що праця у Музеї просто неба надихає. Вона відкриває можливості для втілення нових ідей, які єднають у собі вікові традиції, автентичні звичаї та свіже сучасне бачення української культури.
– Попри ключову тему збереження традицій, традиційного побуту і архітектури, тут [у Музеї, - ред.] є великий простір для того, щоб створювати нові проєкти. Йдеться про те, аби якісно різні аудиторії (молодь, дітей, дорослих) знайомити зі спадком так, аби це не викликало у них позіхання, а так аби вони хотіли бути частиною цієї історії, черпати з неї натхнення, - поділилась Ганна Яковенко.
Марічка Твардовська
