Слухай онлайн
Культура  |  Історія

Великодня ніч: чому не можна спати і як святкували українці

Микола Пимоненко. Великодня утреня. 1891.
Микола Пимоненко. Великодня утреня. 1891.
Микола Пимоненко, Великодня утреня, 1891. Фрагмент.
Микола Пимоненко, Великодня утреня, 1891. Фрагмент.
Великодня утреня. Микола Пимоненко, Фрагмент. Діти граються крашанками, 1891 р.
Великодня утреня. Микола Пимоненко, Фрагмент. Діти граються крашанками, 1891 р.
1/3
За народнім віруванням великодня ніч — це ніч чарівна, чудодійна. Як і в різдвяну ніч та купальську, у великодню ніч не можна спати.

А якщо й спати, то де-небудь притулившись, бо розстелювати ліжка не годиться — «щоб нечиста сила не приснилась». Лихі сили шугають по селах, хатах, полях, лісах, луках та над водою. По-перше, лихі сили можуть заподіяти якесь зло (хоч за іншим віруванням лихі сили в цю ніч безсилі). По-друге, в цю ніч усі відьми, чародії, вовкулаки, мольфари різних мастей — збираються біля церкви, щоб під час першого співу Христос Воскрес, вхопитися за ризи священник, чи доторкнутися до них.

Вогнем у цю ніч очищають землю, село, луки, ліси, ріки, гори й доли, води й поля, — від злого очиститься усе, куди лише досягне сяйво від цих вогнів. Де горять і світять весняні-великодні вогні — не підступить туди лиха сила та дідьки.

В глибоку давнину на весні, був цільний ряд весняних свят, але найголовніше свято на думку істориків-етнографів — це „свято весняного сонця", яке з приходом християнства „християнізувалось" і злилось з святом Великодня - Воскресіння Христа. Інші свята та звичаї або забуті, або злилися з святами великоднього та жильного тижнів і виявляються у звичаях тих днів.

У давнину біля цих священних весняних вогнів на честь сонця та богині, весни й кохання Лади — провадились грища, співи, водили веснянок-гаївок, чаклували і словом, і рухами — сонце, весну та богиню Ладу:

"Ой, Лада, Лада, всім на світі рада..."

Довший час ці вогні вважали „поганськими", як і купальські. Християнська церква оголосила їм рішучу боротьбу. .. Але те, що творилось і установлювалось віками та тисячоліттями — тяжко було віддразу заборонити. Тому православна церква дозволила „Весняні вогні" тільки біля церкви й лише у велику суботу, але без співів та ігрищ. Вогні прийняли назву „Великодні", а замість очисні — надано їм інше значення: вогні на спогад тих, що сторожа клала при розп'ятому Христі на Голгофі.

У великодню суботу, коли лише починало смеркати, сходились з усіх сторін парубки на великодні вогні. Вогонь розпалювали десь на горбі за селом або на майдані під церквою, щоб вогнище було видно на все село, а ще краще — щоб його можна було бачити та в сусідніх селах. Для цього вогню вважалося добрим зрізати в лісі або в леваді сухий дуб чи суху вербу — «бо в сухому дереві нечиста сила ховається».

На Київщині звичай велів украсти в жида-шинкаря стару бочку, діжу або колесо від старого воза — «щоб було чим розпалити вогнище». На Поділлі парубки випрошували або теж крали якусь дерев'яну річ, але не в жида, а в попа — «бо то святий вогонь».

В давнину був звичай, який де-не-де затримався до початку XX ст., обгортати соломою колеса та, запаливши їх, пускати на весняний вогонь (також пізніше й на купальський). Коли колесо вцілить у середину вогнища — це добра ознака і для весни й для літа: ознака здоров'я, врожаю, приплоду худоби, — бо колесо це символізувало сонце — воно, сонце, вцілить у поля, луки, ліси та ріки.

В хатах перед Великоднем мусів усю ніч горіти вогонь — лямпадка, чи свічка; це, звичайно, пізніше, а в давнину — вогонь палав у челюстах печі, чи в кутку курної хати на „вогнищі-очагу".

Ось таке значення та символіка весняних — великодніх вогнів. На жаль, цей звичай почав відмирати ще з кінця XIX ст.; в останні часи ці вогні запалювали лише в поодиноких селах, а раніше по всіх українських землях.

Джерело: Українські традиції.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ