На останню четверть ХІХ ст. припадає початок масової еміграції українців за кордон. В пошуках кращої долі люди найчастіше відправлялися до США, Канади, Аргентини та Бразилії. Натхненні мріями про багате і безтурботне життя, все більше молоді вирушало в незвідані далі. Вважається, що найшвидше, а саме у 1877 р., почалася еміграція до США. Тоді сюди прибули селяни з Закарпаття, щоб видобувати вугілля в шахтах.
7 вересня 1891 р. прибули перші галицькі емігранти до Канади. Це були вихідці з прикарпатського с. Небилів – Іван Пилипів та Василь Єлиняк. Через декілька років еміграція населення галицьких та буковинських сіл до Канади набула масового характеру. Найбільше українців поселялися в провінціях Манітоба, Альберта, Саскачеван. Переселенцям надавалася земельна ділянка в залісненій території. Взамін українці забов’язувалися внести 10 доларів попередньої оплати та прожити на цій території мінімум три роки і побудувати житло.
У 1895 р. почалася масова еміграція до Бразилії, хоча перші українці сюди приїхали раніше, а саме у 1872 р. А у 1897 р. селяни з Косівщини розпочали еміграцію до Аргентини. Життя в Аргентині та Бразилії було важким для українців, незвичні кліматичні умови та відсутність медичної допомоги, часто призводили до гибелі людей.
Загалом еміграція в кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. стала масовим явищем. Зокрема на початку XX століття лише зі Східної Галичини емігрувало понад 302 тисячі українців. На нових землях українцям доводилося працювати на різноманітних роботах - на шахтах, в каменоломнях, пекарнях і ін. Щоб заробити гроші доводилося жити за кордоном кілька років, часто покинувши сім’ю вдома. Нам не раз доводилося чути історії наших ркспондентів, про те як їх батьки важкою працею заробляли гроші, поверталися додому і купляли землю, яку потім конфіскувала радянська влада. Часто колишніх емігрантів вивозили на Сибір, як “куркулів”, а сім’ї, в яких хтось з родичів жив за кордоном, знаходилися під пильним наглядом.
Проект Локальна Історія
