Як народжують маленьких українців (про вкрадену магію народження). Таку статтю на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук опублікувала фрілансер зі Львова Наталія Горбань, яка нещодавно стала мамою.
Минув місяць як я народила в пологовому львівського медінституту своє маля - Ярему. Мені б святкувати маленьку круглу дату, але дуже хочеться розказати вам про сумне. Про те, як маленькі українці з’являються на світ в наших пологових.
Я пишу це в надії, що це прочитає якомога більше людей. І що якомога більше жінок про це заговорить. Бо тільки так можливо змусити ЇХ змінюватись. Бо, можливо, за декілька років я знову матиму шанс на магію. І я не хочу знову його втратити.
УМОВИ. ВОДА. Уявляєте, в медзакладі, де людям накладають шви, або і роблять повноцінні операції (кесарів розтин) в обід по кілька годин немає води. Принаймні ті дні, що я там була так було. В туалеті теж. Про важливість гігієни для людей, у яких свіжі шви, думаю, розказувати не варто. Про важливість гігієни, коли ти повертаєшся до дитини, якій від кількох годин до кількох днів – думаю також. Щоб ви розуміли, за ті декілька обідніх годин сморід з туалету чути навіть в коридорі. Питання: у Львові наче вже давно не відключають воду по графіку. То що це таке? Вони так економлять? А якщо в цей час хтось народжує, персонал хоч миє руки перед тим, як приймати пологи, чи так, вологими серветками?
ТУАЛЕТ і ДУШ: Може я суб’єктивна, але, здається, в медінституті вважають, що приниження – це важлива частина народження (принаймні, якщо ти не потрапив в платну палату). «Душ» в цьому пологовому на другому поверсі в правому крилі – це такий собі піддон в загальному туалеті. Без жодної ширми чи шторки. Навпроти вікна, за десять метрів від якого вікна сусіднього корпусу. Тобто, будь-хто, хто заходить в туалет, або хто працює чи проходить в сусідньому корпусі, може на тебе подивитись. І це ще не все. Душу як такого немає. Лише кран. Тож, шви, шановні жінки, обмивайте з пляшки. А коли йдеш в туалет – кабінки настільки малі, що мої коліна ( при зрості 1.65) впиралися в двері.
МАТРАЦИ І ЛІЖКА. Ви можете уявити, які там матраци і ліжка. І лише ті, хто був у схожій ситуації, зрозуміють, наскільки важко годувати грудьми дитину, коли через шви сидіти заборонено, а лежачи годувати грудьми майже неможливо – бо дитина постійно скочується в яму в ліжку, що утворюється під вагою жінки. Звісно, тут є і кращі ліжка та матраци. Та коли в палаті, де я лежала, звільнився начебто хороший матрац – прибиральниця аж стояла над жінкою, яка виписувалась, аби швидше його забрати і віднести комусь, хто, очевидно, вже «віддячив». Ніц задарма: хоч матрац - плати.
ЇЖА. Все так зле, як ви і уявляли. Аби зрозуміти весь трагікомізм, лише кажу, що замість чаю тут дають окріп. Крапка.
САМЕ НАРОДЖЕННЯ. БІЛЬ. На твій біль тут підкреслено не зважають, а при можливості не гребують тим, щоби зробити його сильнішим і показати, хто в домі господар. Перший огляд. Оглядає черговий. В мене починається перейма. Я починаю дихати – правильно, так, як навчалася два місяці перед пологами на курсах, щоби мінімізувати біль. Черговий, замість того, щоб перечекати ще кілька десяток секунд, доки закінчиться перейма гаркає: «Не дихайте так голосно, я нічого не чую». А потім, коли нас врешті оформили, вибігає пані в білім халаті і каже «віддячте, чим можете, персоналу». Вже.
Власне байдужість до твого болю підкреслена увесь час. Вони могли б перечекати ті секунди до закінчення перейми. Але ніколи не чекають. І їм байдуже, що якщо я розслабляюсь і правильно дихаю – відчуваю хіба дискомфорт, а коли відповідаю на їхні допити про – вага до вагітності-скільки набрала кг під час вагітності-адреса приписки (та в тебе в руках мій паспорт, подивись, блін!).
«ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ПЕРСОНАЛУ». Що тут скажеш. Тільки «професіонал-акушер» ( вони мають бути і психологами, бо мали б допомогти жінці розслабитись, що вкрай важливо в пологах), може почати розмову з того, що моє ім’я «Наталія» якесь неправильне, або паспортистка мене неправильно записала, бо має бути «Наталя». І кричати на мене, бо я дихаю не за її методикою, а за іншою (їх є кілька), або за те, що я поставила руку не на ту жердину на шведській стінці, на яку треба було б.
«РИТУАЛИ». Не повірити, але на початку минулого століття думали, що дитина нічого не відчуває – мовляв, її нервова система настільки нерозвинута, що мож робити з дитиною все що хоч. Звісно, наукові праці що це спростовують почали зявлятися ще в середині 1900 років ( принаймні я про такий знаю). Тепер так не вважають. Але в нас це персонал не дуже цікавить. Народження для дитини – це важко, травматично, страшно, та ще й вона потрапляє з середовища, де завжди було 36.6 туди, де приблизно 22. Її втрати тепла величезні, тому треба швиденько загорнути дитину в теплий коцик. Це величезний стрес. І от, коли врешті дитинка народилася, її швидко загортають в коцик і кладуть мамі на живіт, де вона відчуває хоч трохи заспокоєння. А тут приходить пані в білім халату, і хоче забрати в мами з живота дитину, витягти її з-під теплого коцика на холод ( бо з її тепловтратами – то ХОЛОД!), щоб «показати дитину мамі». А коли ти кажеш «не чіпайте дитину» - на тебе дивляться як на дуру. Для розуміння, це так, як ніби от ви стали жертвою авіакатастрофи, потрапили голі на мороз, тут прийшли рятувальники, дали вам теплу ковдру, ви тільки загорнулись в неї… а потім прийшла пані, і захотіла, шоб ви зняли ковдру і поять на мороз – бо на вас хочуть «поглазіти». ТО ВАМ ШО? ЕКСПОНАТ В ЗООПАРКУ? НАВІТЬ З НИМИ ТАК НЕ МОЖНА ПОВОДИТИСЬ!
«ВІДВЕРТА ХАЛАТНІСТЬ». За інструкціями МОЗ, дитинка після народження має лежати в мами на животі 2 години. Це вкрай важливо – тільки так вона отримає правильну мікрофлору - зі шкіри мами, а не мікрофлору медсестри, чи лікарняної палати… не кажучи вже про психологічний аспект. І лише тоді заміри-зважування-огляд. В мене дитина лежала не більше 15 хв. В групі на ФБ жінки, що недавно народжували ділилися враженнями від пологів. НІХТО не сказав, що мав таку можливість у Львові. 10-20 хв – в середньому. А були й такі, які розказували, що лежали на тому дибільному кріслі і ПЛАКАЛИ ТА ПРОСИЛИ, ЩОБ ЇМ ВІДДАЛИ ДИТИНУ І ПОКЛАЛИ ЇЇ НА ЖИВІТ. А нафіга. Наших сурових лікарів, акушерів та медсестр сльозами матері не торкнеш! Кажуть, на дві години дитинку в мами на животі залишають в Луцьку… щасливі!
ГРУДНЕ ГОДУВАННЯ. Знаєте, пологовому в медінституті ледь не на кожній стіні в кожному коридорі є памятка про грудне годування із загальновизнаними рекомендаціями: годуйте дитину ТАК ЧАСТО І ТАК ДОВГО як вона того просить, молоко є практично у всіх, за винятком 2% жінок, у яких є серйозні захворювання. В теорії: після того, як мамі врешті поклали дитинку на живіт, вони лежать так 2 години. Не у всіх випадках, але часто, починає діятися справжня магія – оте безпорадне, смішне, синювате створіння, керуючись інстинктами, починає повзти до материного соска! Так, до цілі доходять не всі немовлятка. Дехто з них одразу засинає, дехто доповзає лише до половини. Але яка магія! Але в мене вкрали магію народження. На ділі: коли мені повернули дитину, за декілька хвилин приперлась «професіонал-акушер», сказала, що то тільки в фільмах таке буває, і силом запхала дитині мій сосок… це під настанови про те, що дитина наїдається за 20 хвилин, і годувати її довше не треба, бо решту часу то вона просто використовує маму як дурачок… звісно, професіонали не читають рекомендацій на плакатах в коридорах.
Ну, і неонатологи. Вони всі заходять в питанням «Є молоко?». Хоча, молоко є майже у всіх, за винятком цих 2%, а решту – це проблема прикладання, вміння чи бажання. І хоча в перші три дні молока не має бути. Має бути чайна ложка молозива. Завдяки такому «професіоналізму», мама, яка того не знала і не встигла прочитати ті ж плакати на коридорі, одразу почне панікувати – бо ж молока немає! І побіжить за сумішшю.
От так народжуються нині маленькі українці.
