«Савченко — це український військовослужбовець, яка боролася на території України проти незаконних збройних формувань, що зазіхають на цілісність української держави. З якого дива і за що судити її на території Росії?» - пише журналіст Юлія Латиніна в колонці для Нової газети.
Якщо ми визнаємо, що люди, проти яких боролася Савченко, наші агенти, — то не можна судити противника за участь у війні. Якщо ми не визнаємо цих людей своїми агентами, то це означає, що вони — терористи. Неможливо судити людину за боротьбу з тероризмом.
В принципі справа Савченко впирається в одну просту проблему. Якщо ти посилаєш бойовиків на територію суміжної держави, ти не можеш судити тих, хто бореться проти них, як вбивць мирних громадян.
Щоб обійти цю заковику, Савченко висунули конкретне звинувачення. Її звинувачують не в тому, що вона, український військовослужбовець, боролася проти засланих на територію її країни бойовиків. Її звинувачують у тому, що 17 червня 2014 року вона вбила двох російських журналістів — Ігоря Корнелюка і Антона Волошина. Оскільки журналісти були вбиті при мінометному обстрілі, то обвинувачі, щоб якось прив'язати до справи Савченко, заявили, що вона залізла на вежу стільникового зв'язку, з якої і коректувала обстріл.
Проблема в тому, що це конкретне звинувачення висмоктане з пальця. Савченко була захоплена в полон за годину до загибелі Волошина і Корнелюка. Це підтверджується білінгами обох її телефонів, які суд відмовився взяти до уваги. Це також підтверджується розташуванням сонця і тіней на відеозаписах, зроблених при взятті Савченко в полон. (...)
Modus operandi Кремля полягає в тому, що він ніколи не курирує спецоперацію до кінця, щоб потім мати можливість заперечення: «Я? Та я тут ні при чому!»
Коли слідчий Дмитро Маньшин допитував Савченко в Ростові, він, очевидно, не припускав, що допитує жінку, яку буде обрано депутатом Верховної ради та Європарламенту. Жінку, яку напередодні винесення вироку зажадає без будь-яких умов звільнити держсекретар США. Жінку, завдяки якій депутати Європарламенту створять «список Савченко».
Слідчий Маньшин не знав, що допитує українську Жанну д'Арк. Жанна д'Арк не входила в інтелектуальний і розумовий горизонту слідчого Маньшина.
Друга проблема справи Савченко полягає в тому, що в області зовнішньої політики московські стратеги повторили дипломатичні досягнення покійного Муамара Каддафі. Ну, пам'ятаєте, коли у Каддафі через повну антисанітарію в госпіталях вибухнула епідемія СНІДу?
І Каддафі, не будь дурнем, заарештував болгарських медсестер, які приїхали по лінії Червоного Хреста лікувати лівійців, тортурами вибив з них свідчення, що вони навмисне заражали СНІДом лівійських дітей, і домігся-таки свого: змусив Захід поважати себе. Сам Саркозі приїхав до Лівії, щоб обміняти звільнення заручниць на зняття санкцій проти Лівії.
Тому все, що відбувається з Надією Савченко досі, з точки зору московських стратегів, було безсумнівною удачею. Її героїчна поведінка, її голодування, її обрання в Європарламент — все це тільки набивало їй ціну. Ви думаєте, Савченко будуть міняти на військовослужбовців Єрофєєва і Александрова? Ха!
Нав'язливою ідеєю є скасування санкцій. Савченко обміняють тільки на санкції. Хочете Савченко — знімайте санкції.
І дуже можливо, що Москва доб’ється свого. Але, як вчить історія, у тактичних переваг можуть бути деякі стратегічні недоліки...
