13 жовтня в Одесі його нагородили орденом "Народний герой України". Ігор - один з командирів "Правого сектора", загинув смертю хоробрих 2 травня 2014. Познайомився з прекрасною сім'єю героя, мамою Любов'ю, батьком Володимиром, сестрою, товаришами по службі і дізнався раніше невідомі мені деталі.
Про це у блозі на Цензор.НЕТ написав Юрій Бутусов.
І далі:
"Ігор Іванов був юристом і після вишу пішов на роботу в Апеляційний суд Одеси. Він родом з міста Білгород-Дністровський Одеської області, жив в Одесі. Строкову службу пройшов у 25-й повітряно-десантній бригаді. У нього була спокійна робота, але корупція і несправедливість в суді його глибоко обурювала.
Ігор став активістом Євромайдану в Києві.
Як розповів командир "Правого сектора" Одеси Сергій Стерненко: "Ігор Іванов був в "Правом секторі" Одеси від першого дня, ми разом створювали організацію 5 лютого 2014-го. Разом їздили на Майдан до Києва 18-20 лютого. Якби не такі хлопці, як Ігор, то в Одесі б не було 2 травня - російські бойовики захопили б місто набагато раніше. 3 березня російські бойовики захопили будівлю обласної адміністрації. Ігор був у перших рядах одеситів, які вибили провокаторів і звільнили будівлю. Він брав участь у всіх зіткненнях з проросійськими силами і завжди був у перших рядах. І без будь-якої зброї. 2 травня, коли російські бойовики атакували мирну колону українських активістів, Ігор був поруч зі мною - ми вибудовували оборону, у нього був тільки щит і саморобний бронежилет. Ніхто не думав, що ворог почне стріляти. Ігор був попереду, і він загинув перший. Це було поруч зі мною, я бачив як він впав і як йшов з життя. Він віддав усього себе Україні і рідній Одесі".
На церемонію нагородження прийшли і кілька жінок, які разом з Ігорем працювали в Апеляційному суді Одеси і працюють досі. Вони дуже тепло згадували Ігоря, сказали, що в суді його пам'ятають і дуже поважають за принциповість, безкорисливість і за його подвиг.
І справа Ігоря триває в сім'ї Іванових. Його старший брат Володимир Іванов добровільно пішов служити в армію, зараз він боєць третього полку спецпризначення. Володимир узяв на церемонію свого сина, племінника Ігоря ....
На сайті групи "2. травня" про Ігоря згадують так:
http://2maygroup.blogspot.com/2015/03/2.html
"Головний редактор телеканалу "Тіра ТВ" Олександр Маркевич розповів багато цікавого про свого земляка:
- Я Ігоря не знав особисто, більше спілкувався з його старшим братом Володимиром. А з ним познайомився десь через тиждень після того, як у Києві на Майдані розігнали студентів. У нашому місті, де влада вже два скликання в міськраді належала "регіоналам", проукраїнські активісти намагалися особливо не світитися. І тому мітинги за Майдан були зовсім нечисленними - 5-10 чоловік виходили. На такому невеликому мітингу біля пам'ятника Шевченку на початку грудня один з активістів покликав охочих їхати до Києва. До нього підійшов Ігор і записався для поїздки. Я дуже здивувався, бо атмосфера в місті була досить тяжка, такі явні прояви опозиційності можна було очікувати тільки від абсолютно відчайдушних. А Ігор, як мені здавалося, до таких не відносився. І я зацікавився, підійшов до нього. Він сказав, що бачить безпорадність організаторів поїздки і буде дізнаватися, як поїхати з Одеси. Уже наприкінці лютого від наших свободівців я дізнався, що Ігор таки їздив до Києва, захищав барикади на Майдані ".
"Ігор розповідав матері про страшну корупцію в судах, прокуратурі, міліції. В останній його приїзд додому напередодні 2 травня він говорив: "Мамо, ось побачиш, нічого цього не буде, наша країна буде вільною від корупції і бруду. Швидко це зробити неможливо, тільки два місяці минуло. Все буде, ось побачиш".
"Мамо, ми нікого не б'ємо. Ми охороняємо людей на мирних мітингах. А проросійські наших б'ють до крові. Але ми не відповідаємо тим же, ми відбираємо у них біти", - так він пояснив.
Вже після загибелі Ігоря вона брала трубку всякий раз, коли на телефон сина хтось дзвонив. А дзвонили часто. Здебільшого це були хлопці, якими він командував. Вона розпитувала - хто, чим займається.
- Виявилося, це не якась там шпана з підворіття, а 19-20-річні студенти. Політех, медін, архітектурно-будівельний, - каже Люба. - Вони, як і мій син, йшли туди не за гроші, а для того, щоб відстоювати свою країну, щоб захищати її. А Ігор був попереду. Я потім багато фотографій і відео в його ноутбуці знайшла. Вони стоять плечем до плеча, але Ігор завжди хоч трохи попереду. Він їх вів і одночасно захищав, я так думаю. Вони ж молодше за нього були, зовсім діти. Знайшла відео, де вони стоять, взявшись за руки, і не дають повісити російський прапор. По-моєму, біля Дюка".
Вручав орден родині Героя глава Одеської облдержадміністрації Mikheil Saakashvili
Спасибі, Ігоре ... Спасибі за мирну Одесу, за те, що війна не змогла спалити південь України. Ми ніколи не забудемо".
