Осінь у Бескидах ще лагідна і весела - сонце ще високе, небо вабить блакиттю, смарагдова трава тішить очі, гори притомлені і притихлі. Але ранки вже прохолодні. І день не надто жаркий - чудова погода для мандрівки! От хоча б у чудове село Головецьке, що на Старосамбірщині.
Вони витяглось на кілометри вздовж Дністра. Перша письмова згадка про Головецьке - 1515 рік. Уже понад п’ять століть тут живуть люди.
Село увібрало в себе колишні хутори Бабино, Шляхта, Підтатарин, Золотнівець, Гвоздець. Щоб пройти з кінця в кінець - треба добре натрудити ноги. Але то вартує, бо довколишні краєвиди надзвичайно мальовничі! Щоправда дорога тут “воєнна”, тому я обираю стежки на схилах довколишніх гір.
Згори Головецьке видко як на долоні - розсипи хат вздовж річки, сіножаті на полонинах і похилені маківки гір. Так добре сісти під смеречиною, простягнути на мураві натомлені ноги і полуднувати, набуваючись довколишньою красою та їдлом. Дзвінко сюркочуть коники, гудуть бджоли, ластівки купаються у височині... Так би й приріс до цього благословенного місця.
Але дорога кличе - треба ще привітатись із чудовим дерев’яним храмом Богоявлення, з придорожньою капличкою та дивовижним хрестом на честь знесення панщини.
Читайте також: Золота галицька провінція: Воютичі - село на "цісарській дорозі"
Осінь тихо простувала за мною - погідна, ласкава і весела. Вона надзвичайна в Карпатах. І любить Головецьке. Як і я.
Богдан Волошин, проект Локальна Історія.
