У Карпатах ніколи не вірте власному окоміру та словам тутешніх мешканців, які визначають відстань до села. Бо від гори до гори здається рукою подати, а йти доводиться суттєво довше. А горяни відстані вимірюють не в кілометрах, а в годинах. Коли вам скажуть - “та десь за годину там будете”, то знайте, що до мети треба чалапати добрих дві години та ще й важкою кам’янистою дорогою, що стрибає по горах, як коза.
Бо звиклі до гір місцеві мешканці зовсім не рахуються із вашими фізичними можливостями та кондиціями.
Давно хотів побачити церкву в селі Тернавка, що між Славськом та Лавочним. Колись милувався її елегантними обрисами з вікна мукачівського з потяга. Ішов з села Решітка. Здавалось іти зовсім близенько - церковцю добре видко з відноги гори Ільзи. Але заким дійшов - добряче впрів, залишивши за спиною зо п’ять непростих гірських кілометрів.
Але цей храм вартував, щоб пройти ще десяток. Церква Введення у храм Пресвятої Богородиці не є надто давньою. Збудована у 1921-му році на місці бойківської попередниці з 1780-го року, яка дуже постраждала за Першої світової війни. Класична дерев’яна галицька церква - але пречудово вписана в ландшафт! Справжня окраса села!
Кілька літ селяни збирали кошти, щоб її збудувати. Врешті святиню звели майстри Михайло і Григорій Комарі з села Цінева. Хоча подейкують, що будівничим був Йосиф Фенкель - він використав форми церкви в Лютовиськах, яку у 1921 ж році звели за проектом Василя Нагірного.
Цікаво, що у тернавській церкві є частини іконостасу XVIII століття з розібраної попередньої старенької святині. Біля храму традиційно знаходиться дерев'яна дзвіниця.
Горяни люблять свій храм і потроху його оновлюють, на щастя, не порушуючи його автентичності. Щоправда, трохи чужорідною виглядає бруківка біля церкви - зелений моріжок був би природнішим і живішим. Але то вже справа смаку.
Тож я зовсім не пожалів, що натрудив ноги, відвідуючи Тернавицю. Дорога краще знає, що людині треба.
Богдан Волошин, проект Локальна Історія.
