У Львові у Ботанічному саду Національного лісотехнічного університету, біля адміністративної будівлі університету та на території відділу лісових ботанічних досліджень в с. Страдч росте бузок східнокарпатський (угорський). Про це розповів заступник директора, старший науковий співробітник Ботанічного саду загальнодержавного значення Національного лісотехнічного університету Дмитро Карабчук.
Це надзвичайно красива рослина із рясним цвітінням та приємним запахом - реліктовий ендемічний (рідкісний у природних умовах) вид. Занесений до Червоної книги України.
Із ботанічного опису відомо, що східнокарпатський бузок - це невелике деревце або кущ висотою 3-5 м із родини маслинових. Має квітки світло-фіалкові, пахучі, зібрані у невелику негусту прямостоячу волоть, яка розвивається з верхівкової бруньки. Найбільше ціниться за приємний ароматний запах та довготривале цвітіння. Розцвітає на тиждень-два пізніше бузку звичайного, у травні-червні.
Питання походження, як і назви цієї рослини, є дискусійним. Так, деякі дослідники свого часу вказували на схожість цього виду із бузком Вольфа, ареалом розповсюдження якої є Азія. Це дало підставу висловити гіпотезу про те, що рослина могла бути перенесена кочовими племенами монголів під час їхнього переселення до Європи (теперішні території Трансільваніїi Закарпаття), де вона акліматизувалась.
На сьогодні даний вид має кілька назв - бузок угорський, б. східнокарпатський, б. карпатський. На нашу думку, правильніше його треба було б називати - бузок східнокарпатський, оскільки природнім місцезростанням є карпатський регіон України та західна сторона Карпат північної частини Румунії, які являють собою східну частину загальних Карпат. Своє ж найменування - угорський, він отримав тому, що на час представлення його ботанічній спільноті весь ареал зростання знаходився під угорською частиною Австро-Угорської Імперії.
Перша датована згадка про цю рослину належить угорському ботаніку Полу Кітаібелю близько 1800 р., який помітив невідомий йому раніше вид бузку по дорозі із Мукачево до Львова та, щоб не забути, за схожість із листками сливи назвав його сливоподібним (S. prunifolia). Але такий опис вважався неповним для офіційного прийняття у ботанічному світі, тому перевага у найменуванні цієї рослини була надана наступному відкривачу Жозефу Францу Жаквіну. А сталося це так. У 1826 році баронеса Розалія фон Жосіка, закохана у цей вид бузку, зібрала кілька особин, які росли на території її садиби, що знаходилася в околицях м. Клуж Напока. Ця місцевість розташована у Північній Трансільванії, неподалік кордону із Закарпатською областю (тепер - Румунія), яка також у той же період входила до складу Австро-Угорської імперії. Баронеса відіслала їх натуралісту-ботаніку барону Жозефу Францу Жаквіну, який описав морфологію рослини і дав латинську назву - Syringa josikaea J.Jacq. ex Rchb на її честь. Представлення цього виду відбулося на конференції натуралістів у м. Гамбурзі 30 вересня 1830 року, де було прийнято саме таку латинську назву цієї рослини.
Сьогодні природно, цей прекрасний вид можна зустріти на території західної частини Українських Карпат: верхніх частинах басейнів річок Уж, Латориця, Ріка, Стрий на висотах 400—750 м н.р.м., оскільки його рослини люблять родючі та дещо зволожені ґрунти.
Особини цього виду охороняються на території пам`ятки природи загальнодержавного значення "Гора Яворник", Ужанському національному природному парку. А на території Воловецького району Закарпатської області розташована пам'ятка природи місцевого значення, яка має назву «Бузок угорський». Тут, на площі 6,0 га, його можна зустріти у заростях сіровільшаників з домішкою ясена звичайного, горобини звичайної і явора, разом з вербою козячою, бруслиною європейською, крушиною ламкою, жимолостю пухнастою. На північно-східному макросхилі Карпат долини р. Стрий (околиці с. Климець) у підліску серед жимолості чорної, верби попелястої, бузини червоної, ліщини звичайної, аґрусу відхиленого (веприн), малини та калини звичайної під наметом ялиново-сіровільхових деревостанів він також природно зростає. Утворює він природні угрупування і на території румунських Карпат. На жаль, як показують результати дослідників, цей вид поступово зменшує свою чисельність.
Свого часу бузок східнокарпатський був популярним в озелененні, тому його можна зустріти й у межах міста Львова, ботанічних садах та парках.
Як декоративна рослина - інтенсивно використовується для виготовлення букетів. Цінується у декоративному садівництві, особливо при створенні пізньо-весняних та ранньо-літніх квітучих кущових експозицій, на задньому плані інших рослин.
Рекомендується висаджувати невеликими групами у арборетумах, парках, скверах, великих садах, у місцях, де немає особливо яскравих композицій. Деякі садівники навіть рекомендують створювати з нього живоплоти, оскільки підстрижені екземпляри довго тримають форму.
І все ж таки віддаючи дань історії, працівники Ботанічного саду Лісотехнічного університету планують висадити цей вид бузку на території музею пам'яток стародавнього Львова (церква Івана Хрестителя на площі "Старий ринок"). Даний храм споруджено у ХІІІ ст. князем Левом на честь дружини Констанції, доньки угорського короля Бели IV, яка тут захоронена. Дана акція повинна засвідчувати повагу до історії та створювати приємний настрій передаючи позитивний характер композиції декоративного озеленення території цієї величної будівлі.
