Слухай онлайн
Cуспільство

Без бумажки ти …

Що відрізняє журналіста від представники іншої професії? Вміння вправно перетворювати думки і спостереження на текст, здатність бачити сюжети для публікацій в буденному, швидка реакція на події, що відбуваються навколо, вміння відділяти зерна від полови і бачити головне, аналітичні здібності… Список можна продовжувати безкінечно. Але є ще одне – формальне, проте дуже важливе. Це – посвідчення журналіста, що якщо не відкриває всі двері, то робить це відкриття принаймні можливим і легшим.

Журналіст без посвідчення існувати може – перевірено власним досвідом. Але від наявності цього папірця чи шматочку пластика залежить багато: чи пустять вас на важливе засідання, чи нададуть інформацію, чи захочуть взагалі давати інтерв’ю. Звичайно, можна гордо фрілансити, маючи прес-карту. Її не так складно отримати – достатньо вступити до профспілки, подавши заяву і підтвердження того, що ви займаєтеся журналістською діяльністю. Документальне, речове підтвердження належності до журналістського цеху це не тільки красиве, але ще й корисне. Перешкоджання журналістській діяльності карається окремою статтею, хоча ніде правди діти, українські правоохоронці ще не дуже охоче відкривають провадження по 171 статті. Часом, саме тому, що журналіст не може документально підтвердити свою професійну приналежність.

Подібні нюанси та можливість отримувати більше інформації і мати більше поле для маневрів призводить до того, що журналістські посвідчення отримують люди, що не займаються журналістикою. Деякі випадки цинічні, як, наприклад, історії з несправжніми журналістами з фальшивими посвідченнями під час виборів, в тому числі і «тітушки». Або з міфічними працівниками реальних редакцій, кількість яких росте з наближенням виборів. Чи з можливістю купити все, в тому числі і посвідку відомого телеканалу.

Деякі громадські організації видають своїм членам журналістські посвідки. Чи дійсно члени ГО займаються реальною журналістикою і мають такі ж права і обов’язки, як і дійсні журналісти? Деякі громадські організації мають право засновувати власні ЗМІ і видавати такі посвідки. Але, поклавши руку на серце, про великий відсоток громадських організацій, ніхто не може бути певен, чи дійсно вони це роблять. Наприклад, у одному Львові близько 300 громадських організацій. Це ж скільки журналістських посвідчень можна видати! І скільки з них буде видано дійсно людям, що того заслуговують? От і зараз у середовищі львівських журналістів обговорюють одну з ГО, що видає посвідки журналістам. Хто контролюватиме процес? І чи не знівелює навала подібних посвідок вагу документа? Питань більше ніж відповідей і всі – майже риторичні.

Є і інший бік медалі – позаштатники та фрілансери, які здійснюють журналістську роботу, але не мають документального підтвердження. В ідеалі, журналіст, навіть позаштатник повинен мати підтвердження чим представником він є. Юристи стверджують, що, наприклад, у випадку інтерв’ю, людина, що дає інтерв’ю вступавє в правові відносини не з конкретною фізичною особою, а з юридичною особою, тож цілком логічно, що може бажати перевірити з ким має справу. А відсутність посвідчення може мати прикрі наслідки. Нещодавно моя знайома молода журналістка потрапила в історію – одне видання відрядило її брати інтерв’ю, як позаштатника, але посвідчення не надало. І хоча про інтерв’ю було домовлено, співрозмовник дізнався про відсутність посвідчення і говорити категорично відмовився. Коли ж журналістка спробувала затримати його, розпустив руки ще й обматюкав. Здавалося, до чого тут посвідчення? Нажаль, без нього і без редакційного завдання ні про які заяви до правоохоронних органів про перешкоджання мова йти не може. До того ж, ця історія отримала новий поворот – герой сам написав на журналістку заяву в міліцію, мовляв, юна особа хуліганила.

Який же вихід? Єдина прес-карта, яку можна було би отримати тільки після перевірок того, чи ти дійсно є журналістом? Про це говорять вже не перший рік, але віз і нині там. Та і в середовищі журналістів про єдину прес-карту думки неоднозначні. Нехай Мустафа Найєм, що різко висловлювався проти механізму прес-карт вже не є журналістом, та багато хто з йог колишніх колег з ним погоджується. Крім того, не до кінця зрозуміло, як цей механізм діятиме по відношенню до журналістів інтернет-видань які формально, за українським законодавством, засобами масової інформації не вважаються. Та і з блогерами в цій ситуації не зрозуміло, що робити…

Чи буде колись вихід з такої ситуації? Якщо і буде, то дуже нескоро. Бо роботи – непочатий край: треба і законодавчо визначити, хто такі журналісти і чи особи, що займаються журналістською діяльністю можуть до них прирівнюватися, і зрозуміти, що робити з тими посвідченнями, що вже видані на руки, і самих журналістів привчити до думки, що подібнийоблік – це не тотальний контроль, а реальна потреба часу. Вибори ж бо не за горами…

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...