Слухай онлайн
Політика  |  Cуспільство

РКЦ у Львові. Закрити не можна залишити?

Україна поволі, кволими кроками, колами та манівцями, наперекір незацікавленим елітам та зажерливим олігархам «дибає» дорогою до Європи. Беручи на себе честь та вигоди бути серед цивілізованих та культурних країн Європи, ми на себе також беремо зобов’язання дотримуватись європейських гуманних цінностей. Серед яких такі: толерантність, дотримання культурних та релігійних прав меншин, захист прав людини без огляду на культурні чи релігійні відмінності, надання притулку та допомоги біженцям та знедоленим всього світу.

У Фейсбуці прочитав відгуки та коментарі відносно можливого закриття Російського культурного центру у Львові. Окремо б виділив статтю на цю тему Ольги Швед у gazeta.ua. Молоді люди обговорювали цю подію із різних позицій, що спонукало мене до певного соціально-політичного дослідження.

Насправді, чи повинні ми у відповідь на те, що роблять російські правлячі фашисти із українськими культурними центрами, школами, бібліотеками  у Москві, Криму, в окупованому ними Донбасі,  закрити  РКЦ у Львові ?

Це б було абсолютно логічно та зрозуміло. По-біблійному – «око за око».

Більше того, всі обізнані львів’яни знають, що приміщення РКЦ роками використовується для комерційної діяльності юридичних та туристичних фірм,  що там проводилися зустрічі «адептів руського міра»,  мудріші давно догадуються, що це точка контактів  агентів ФСБ Росії та управління зовнішньої розвідки із потенційними зрадниками та шпигунами. То чому питання назріло лише сьогодні? Тоді, коли ми на півкроку до Європи ? Щоб надати ще одну картинку нецивілізованого Львова для «Russian Today” та аргументи для євроскептиків України у Брюсселі?

РКЦ призначений для російськомовних львів’ян, на яких поширюються гарантовані нашою Конституцією та законодавством Євросоюзу права культурних меншин. Інша річ, що керівництво РКЦ зловживає символічною орендною платою і займається незаконною комерційною діяльністю. Тим не менше, враження таке, що хтось  вчергове хоче у незручний час підставити Львівську обласну раду. Чи не простіше дати їм менше приміщення одразу в будинку СБУ, щоб і контролювати було легше? Без жартів, постає думка, що нове керівництво облради у запалі патріотизму не розібралося в тонкощах інформаційних воєн із Росією.

Так, ми ведемо війну із російським-путінським фашизмом. Але поки серед росіян є хоч би одна людина, що підтримує Україну та загальнолюдські цінності, – ми не маємо права звинувачувати весь народ, ущемляти в правах російську культуру чи російські культурні осередки .

Я також погоджуюся із ширшою думкою, що ми занадто м’які і слабкі у цій війні. Ми не даємо адекватних відповідей. Ми програли повністю переговорний процес щодо Донбасу. Ми не покарали тисячі зрадників та відступників. А вбивць наших воїнів, яких ми захоплюємо у полон,  міняємо на журналістів та волонтерів, просто цивільне населення, яких лугандонські бандити зробили своїми заручниками. Давно вже пора поновити смертну кара за важкі злочини і починати розстрілювати диверсантів, шпигунів, сепаратистів та їх покровителів. І все це треба робити вчасно.

Але  зрадники України – вони не сидять у Львові, вони влаштувались у зручних кабінетах в Києві, адміністрацій та офісів спецслужб. І щоб прикрити свою невдалу роботу із знешкодженню російських агентів та відвернути від себе увагу,  вони «підставили »  Львівську обласну раду під скандал із РКЦ.

Отож, закривати чи не закривати? Російський народ і його справжня культура самі потерпають від Путіна. Російська влада та Європейський Союз перебувають у різних цивілізаційних світах. Культурні центри, права людини та взагалі  людське життя для Путіна нічого не варте, міжнародне право звелося до права сили, у кого більша палка, той і правий. Використовуючи сильні сторони Євросоюзу , які водночас є і його слабкістю – толерантність та гуманність, Путін, як колись варварські племена часів Аттіли, розвалює Європейський світ, до якого ми так прагнемо. І процес розвалу відбувається швидше, ніж процес євроінтеграції нашої країни. Це, власне, і є метою Путіна, щоб Україні не було куди вступати.

Але ми ще не програли. Ми боремося за Європу, захищаючи її і себе від орд варварів на спалених полях Східної України. І в цій боротьбі зароджуються нові європейські якості, до чого вже причетна Революція Гідності і дивовижна пожертва всіх українців у боротьбі за свої погляди та мрії. Ми не одні у цій війні. Завдяки спротиву і санкціям, власне, Західної цивілізації ми ще тримаємося. Але у них є цінності: права меншин, толерантність, захист слабших та права людини. А у нас є вибір: або ми дикуни, або європейці.

    

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...