Учора, 11 вересня, у рамках ХХІ Форуму видавців у Львові у Палаці Потоцьких відбулася презентація книги Юрія Луценка та Мустафи Найєма “ По обидва боки колючого дроту”.
- Хто ж знав, що буде стільки народу, - потискає плечима чоловік, що має помаранчевий бейдж організатора Форуму видавців. - Треба було, певно, у великому залі всіх збирати.
Біля Дзеркальної зали Палацу Потоцьких людно: за півгодини до початку презентації книги Юрія Луценка та Мустафи Найєма вже вишиковується черга. Ледь через 15 хвилин вже немає де стати (не те що сісти!). Публіка напрочуд строката — багато молоді, немало й людей у поважному віці. Журналісти влаштовуються на підлозі прямо перед презентаційним столом.
- Прошу, пане Віталій, сідайте коло нас, - чемно запрошує один відвідувач іншого. - Дівчино, а знаєте, хто це? - продовжує він до сусідки з іншого боку. - Біля нас сидітиме сам Жежера.
Письменник посміхається і сідає:
- Хіба-то я міг таке пропустити?
З 10 хвилин у залі стає невимовно душно, але люди все надходять і надходять. Презентацію розпочинає Іван Малкович, ледь не дитячими віршами звертаючись до аудиторії. Саме у його видавництві А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА з'явилася ця книга.
- Ви знаєте що можна робити вічно? - запитує Малкович. - Дивитися на вогонь і слухати, як говорить Юрій Луценко. Хто вже його чув — знає, про що я кажу. Я вдячний, що Мустафа Найєм довірив цю книжку саме моєму видавництву. І я сподіваюся, що це саме ті мемуари, які вже тягнуть на повість. Ця книга читається, як пиво у спеку — я вам обіцяю!
Співавтор, або як себе називає сам Найєм - “записувач”, не багатослівний. Мустафа висловив щире здивування такій кількості присутніх і зізнався, що особисто на таку презентацію ніколи б у житті не прийшов.
- Ви знаєте, я вражений. Зважаючи на те, що я б ніколи сюди не прийшов. Книжка про політика - мені це не цікаво. Але з іншого боку, розумію, що узяв би собі таку книжку.
Презентована новинка — синтез щоденника, 50-ти годинної розмови, тюремних оповідок і навіть анекдотів, переданих від Юрія Луценка журналісту Мустафі Найєму. Книга доволі лаконічна — крім невеликих 77 замальовок лише одна коротенька післямова самого Найєма та ремарка Івана Малковича на обкладинці.
- Ми домовилися це записати. - говорить Мустафа. - Спочатку я не вірив цим розповідям, але з часом, а особливо після того, як отримав у руки той щоденник, написаний Юрієм Віталійовичем від руки за час ув’язнення, зрозумів, що це треба записати. Адже таку кількість деталей не можна втримати у голові. А те, що я чув було надцікаво і потрібно. Я себе питав: з чого це в мене не було жодної книжки про політика і тут з'являється про Луценка? За час нашої розмови я зрозумів, що Юрій Віталійович не ідеальний політик, як зрештою не буває й ідеальних людей, але він прийшов у політику заради політики, а не з якої іншої користі. І це варто знати і чути. Таких людей дуже мало в Україні.
Юрій Луценко говорить стоячи, часто жартує й усміхається.
- Я думав, що видати всі ці думки й записи було б цікаво, але доки матеріал був готовий, розпочалася наша Революція Гідності. Вже було не до книг. Потім війна. І коли мені зателефонував Іван Малкович і сказав, що хоче опублікувати мою книжку, я здивувався, але й було невимовно приємно. Я перепитав, чи впевнений він, що це потрібно. Пан Іван без вагань відповів — Так! - зізнається Луценко. І продовжує:
- Скажу, що тут, у книзі, ще багато чого не сказано, але обіцяю, що другого тому не буде.
Присутні живо реагують, аплодують та усіляко підтримують сказане Луценком.
- Я зрозумів, що виправдовуватися не має сенсу. Тому я жартував. Це наша єдина зброя. Коли ми висміюємо ворога, він стає беззахисним.
Автор мемуарів багато говорить про прочитані книги, за час ув'язнення. Розповідає веселі історії про Януковича, прокуратуру, людей, з якими “сидів” разом.
- Я розумів, що сиджу у камері смертників. І це для мене мало особливе значення. Я знав, що тут колись були великі люди, дисиденти. І хоча вже давно не відбувалося тут тих звичних жахливих речей, мені все одно здавалося, що стіни масні від крові. Я розумів, що ми частково ще там, в СРСР, і поки ми не зруйнуємо ці тюрми й не закладемо нові фундаменти, це лишатиметься в нашій свідомості.
Окрім книги у Дзеркальній залі обговорювали різне — ментальності, політичні устрої, вподобання та орієнтації країни, плани самого Луценка щодо майбутнього української влади.
- Я пишаюся тим, що у мене такий чоловік, - завершила презентацію своїм спічем дружина Юрія Луценка Ірина. — Він надихнув нас не боятися, стояти за себе, за сім'ю, за Україну. Закликав нас вийти на Майдан. Треба вміти бути таким у складні часи. Слава Україні!
- Героям слава! - підхоплює зал.
Журналісти про книгу Луценка:
ЮРІЙ МАКАРОВ, журналіст, колумніст, оглядач журналу “Український тиждень”
Мені надзвичайно цікаво й важливо почути Юрія Луценка на "довгій дистанції" друкованого тексту. Усе-таки він один з небагатьох, хто примудрився зберегти людське обличчя після довгого перебування в політиці. Мені цікаві навіть не відкриття й не викриття, які там, вочевидь, будуть (тим більше, що співавтор, точніше, райтер Мустафа Найєм - досить фаховий копач, щоби повз такі журналістські смаколики проскочити), а рефлексії, особливо під впливом ув'язнення й випробувань останнього року. Звісно, що це книжка під вибори, тому вона не може бути позбавлена кон'юнктури, але це ми якось відфільтруємо.
СЕРГІЙ ЛЕЩЕНКО журналіст інтернет-видання “Українська правда”
Тандем Найєм-Луценко цілком природній, адже цей жанр передбачає, що журналіст ставить запитання політику, а політик - відповідає. У даному випадку Луценко шукав журналіста, у порядності якого він міг би бути переконаний, адже він доволі сильно "оголився" у ході розмови, згадуючи про тюремні місяці. Мустафа підходив під цей критерій.
Щоденник буде корисний українським громадянам, оскільки показує суспільству, по-перше, якою політика є насправді, без мішури ток-шоу, а, по-друге, показує, як працює злочинна репресивна система по знищенню інакомислення. Це урок, який має бути засвоєний хоча би новим поколінням виборців.
СЕРГІЙ ШЕБЕЛІСТ оглядач Zaxid.net та газети “День”, публіцист, викладач
Тандем Найєма і Луценка мене не здивував, а навпаки - зацікавив. Мустафа - журналіст, який "горить" і живе професією, Юрій Віталійович - відомий політик, в'язень режиму Януковича, який у неволі інтелектуально виріс і зміцнів, на відміну від, скажімо, Юлії Тимошенко. Сидячи в тюрмі, Луценко багато читав, думав і писав. Його статті виходили на "Українській правді", в них відчувався рівень мислячої людини, а також його гострий стиль публіциста. Він - добрий оратор, влучний і дотепний.
Суспільству загалом відома історія Луценка - від судів і "посадки" до виходу на свободу на свято Благовіщення у квітні 2013 р. Про це багато писали і до, і після всього. Але тепер аудиторія має нагоду прочитати розгорнутий і, сподіваюся, щирий діалог журналіста і політика, який побачив зсередини суть злочинного режиму і став одним із тих, хто невдовзі повалив його на Майдані. А шанувальники екс-міністра "Термінатора" ще й можуть порівняти цю книжку з попередньою, біографічною - "Юрій Луценко. Польовий командир" Андрія Кокотюхи, що вийшла 2007 р. (також напередодні парламентських виборів), і відчути різницю.
РОМАН ПОВЗИК, поет, блогер, громадський діяч, засновник мистецього об'єдання “Magnum Opus”
Коли політик працює над книгою у тандемі з журналістом, то перед першим виникає спокуса розповідати про дійсність, прикрашаючи її і самого себе. Але Мустафа Найєм не той, хто дозволить відходу від дійсності. Тому, гадаю, що книга буде об’єктивною і щирою (а це для кожного тексту найголовніше).
Особисто мені було би цікаво прочитати про роботу Юрія Луценка з книгами у в’язниці. Адже за час ув’язнення він прочитав понад 200 книг різного жанру і спрямування. Це колосальна робота над собою.
Пам’ятаю у грудні на Майдані у Києві виступав Луценко. І дівчина переді мною сказала своїй подрузі: «Як він гарно говорить. Всі ті книги пішли йому на користь». Не знаю наскільки хороші ораторські здібності були у політика до ув’язнення, але факт того, що зміни вловлюють люди, які його слухають – доволі красномовний.
Я думаю, що така книга необхідна. Юрій Луценко певний час був одним з найвідоміших політичних в’язнів і читачам буде цікаво, що ж насправді відбулося з його точки зору.
ЮРІЙ ПЕТРУШЕВСЬКИЙ журналіст “Радио Вести”
Дуэт конечно удивил. Одно дело интервью, а совсем другое - совместная книга. Она конечно же нужна. Кто-то когда-то мне сказал, что уровень так называемой "демократичности" можно увидеть посетив тюрьму той или иной страны... На этом все сказано. Надеюсь эта книга станет эпилогом уходящей эпохи.
Аліна Смутко, студентка Школи журналістики УКУ.
