Налякані російським тиском, європейці шукають будь-якої зачіпки, щоб нейтралізуватись від реакції на події в Україні, - Павло Садоха, голова Спілки українців у Португалії, голова комісії УВКР з питань української трудової міграції.
Перед від'їздом з гуманітарною місією в Україну, я взяв участь у протестному мітингу української громади Лісабону проти надання дирекцією готелю Fenix Lisboa місця для проведення антиукраїнської експозиції "Одеська Хатинь". Ми сприйняли це, як допомогу терористам, що зараз забирають життя у наших співвітчизників на Сході України, і відразу зреагували. На мітингу були присутні португальські журналісти, які більше години спілкувалися з учасниками. Організатори мітингу не відносилися до жодної політичної сили в Україні, але серед плакатів та ультимативних транспарантів виділявся прапор Правого сектору. І це не дивно. Адже саме Правий сектор звинувачують автори експозиції у погромах і вбивствах етнічних росіян в Одесі.
Але через два тижні я вже був на базі Добровольчого українського корпусу (Правий Сектор) на кордоні з Донеччиною.
Парадокс ситуації полягав у тому, що село відзначало 90-річчя від заснування першої комуни на Дніпропетровщині. А Ярош у своїй короткій промові однозначно запевнив, що ворог з Росії не дійде до їхнього села.
Таким прикладом повинні говорити і ми у світі, бо правда завжди перемагає!
Наступного дня журналіст, яка готувала матеріал, задзвонила мені і сказала, що матеріал не вийде. Після нетривалого спілкування, виявилося, що саме прапор Правого сектору лякає інформаційні агентства у вільній Європі. За логікою виходило, що нам потрібно обмежувати демонструвати якусь причетність до Правого сектору, щоби бодай якась інформація проходила в португальські ЗМІ про нашу активність. Виглядає так, ніби: у політично коректній Європі потрібно політично коректно і діяти. Налякані російським тиском, європейці шукають будь-якої зачіпки, щоб нейтралізуватись від реакції на події в Україні.
Про героїзм і самовідданість добровольців писали вже багато, але, спілкуючись з ними, крім повного розуміння, що ці хлопці не віддадуть і шмат української землі, я мав нагоду також побувати з Дмитром Ярошем на святі в селі Новоолександрівка, що на сході Дніпропетровської області, де він виступав в рамках своєї передвиборчої агітації.
Приїхали також хлопці з Добровольчого українського корпусу на чолі з Дмитром Ярошем на джипах, озброєних автоматичною зброєю. Адже зараз у цьому регіоні діють диверсійні проросійські групи, і їздити з українською символікою, а тим більше Правого сектору, там просто небезпечно для життя.
Так ось, коли ми приїхали до села, то сельчани, що святкували ще радянське свято, не розбігалися в різні сторони, не втікали, а, навпаки, масово підходили до провідника, щоб сфотографуватися з ним, поговорити. Там не було жодної ідеології. Люди просто вбачають у них своїх захисників. І навіть, посивілий ветеран поважного віку, який, напевне, все життя цитував комуністичних вождів, підійшов до Дмитра Яроша, щоб потиснути руку і запевнити: хлопці з Добровольчого корпусу є захисниками їхньої землі.
Добровольці не ховають прапорів, щоб їх не вичислив ворожий снайпер чи диверсійна засідка. Тільки відкритістю і боротьбою за правду, вони завойовують підтримку місцевих мешканців.
