Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Політика  |  Cуспільство  |  Спорт

Задимлене поле «Арени Львів» і туманне майбутнє «Шахтаря»

Попри твердження Мірчі Луческу, що гра з «Динамо» не мала турнірного значення, адже навіть у випадку перемоги в команди фактично не залишалося шансів на чемпіонство, матч затятих суперників таки був нічим іншим, як матчем за першість.

По-перше, у разі скорочення відстані між командами до двох очок боротьба за медалі найвищої проби фактично лише починалась б, адже ледве чи хтось міг би дати надійні гарантії, що столичні гравці бодай раз не зашпортаються наприкінці дистанції. Більше того, у разі звитяги донецька команда набула б психологічної переваги. Так, відрив у два очки залишився б, але найстрій панував би такий «попри всі негаразди й труднощі ми сильніші й заслуговуємо на черговий тріумф». Аналогічно, звитяга «Динамо» не залишила б жодного питання стосовно сильнішого в поточній першості.

Сильнішого виявлено не було. Супротивники розійшлись, як здалося, заслуженим миром, що відкрив для команди Сергія Реброва дорогу до перших з 2009 року золотих нагород.

Гра


«Шахтар» розпочав значно активніше за киян і впродовж першої чверті двобою виглядав відчутно впевненіше за суперника. Ясна річ, що нічийний рахунок фактично грав за динамівців, а проте – спіймав себе автор на думці десь на 15-й хвилині двобою – команда, яка претендує на першість, повинна була б поводитися переконливіше, навіть граючи в гостях (надто тоді, коли статус гостя був доволі умовним: майже весь стадіон «глорив» за підопічних Реброва, не залишаючи нечисленним прихильникам донеччан жодних шансів).


Утім, стримавши стартовий натиск господарів, «Динамо» несподівано вистрілило й показало, що теж має зуби, і то – неабиякі. Власне, перший по-справжньому небезпечний момент виник саме біля володінь Андрія Пятова. Контратака «Динамо» правим флангом завершилася подачею Ленса до штрафного майданчика, яка ледь не призвела до взяття воріт, коли м’яч якимсь дивом пролетів попри стійку й розминувся з «дев’яткою». А чотири хвилини по тому вболівальники помаранчево-чорних і поготів мали сплисти холодним потом: на побачення із голкіпером «Шахтаря» після пасу все того ж Ленса вибіг Артем Кравець, однак нападника зрадила влучність й він схибив.

Невдовзі по тому понервувати довелось вже фанатам «Динамо». «Шахтар» відповів низкою небезпечних атак, що завершували Тайсон, Тейшейра та Адріано, проте тоді, коли оборонці киян уже були безсилими, столичний клуб підстраховував Олександр Шовковський.

На жаль, гострий, захоплюючий та видовищний перший тайм не повторився у другому, що відверто розчарував. Обом командам не вийшла не тільки ефектна, але й навіть середня гра. І «Шахтар», і «Динамо» помітно втомилися й припускалися купи простих помилок. Гості закономірно не квапилися, а господарі, кваплячись, помилялися іще більше.


Остання чверть гри була повністю змазана і розірвана паузами, які виникали ледве не щохвилини: до десятків фолів, шістьох замін і купи травм додалася 5-хвилинна зупинка гри через столичних фанатів, чия запалена піротехніка вкрила поле густим шаром диму.


Утім, «Шахтар» міг дотиснути свого суперника. На 87-й хвилині після удару Адріано м’яч потрапив в руку Рибалці (суддя промовчав), але нападник не виключився з боротьби й пробив ще раз, на цей раз влучивши у поперечину.

Арбітр компенсував 6 хвилин, але жодних змін в матчі не відбулося.

Після гри

На прес-конференції після матчу Мірча Луческу виглядав дуже стомленим і дещо зніченим. На відміну від Сергія Реброва, який обмежився двома стандартними реченнями (щось на кшталт «вдячний своїм гравцям за старання»), румунський спеціаліст говорив достатньо довго. В його тихому коментарі вгадувалась воднораз і сповідь, і перепрошення, і нарікання на політичні обставини – й по-дитячому щира образа.

«Гірко усвідомлювати, що вся публіка вболівала проти нас. Хоча саме ми привезли Лігу чемпіонів до Львова. Краще б цю гру провели б у Києві», – скрушно проказав тренер донецького клубу.


Рішення грати у Львові, прийняте торік влітку, вочевидь, далося «Шахтареві» непросто. Авжеж, керівництво зважало передусім на наявність у місті належного рівня арени, і то такої, що знудилася від нічев’я. Втім, здається, що такому  вибору надавалося й недвозначного символічного сенсу. Попри гадані й дійсні світоглядні та політичні розбіжності поміж Сходом і Заходом, клуб робив крок назустріч, навзаєм дякуючи за гостинність львів’янам небаченою раніше у Львові чемпіонською лігою.

«Отже, до шахти ментальні розбіжності!

Досить обсценних слів:

Я вболівальник футбольного біженця –

Клубу «Шахтар» (Львів)», – написав невідомий донецький фанат гірників наприкінці літа.

Очевидно, що сповненим сумнівів було й рішення коуча «Шахтаря». Пригадаймо, як тренер «Дніпра» Хуанде Рамос, наполоханий потенційною нестабільністю на Дніпропетровщині, поспішив залишити команду, якій віддав кілька років свого життя й, врешті-решт, все ж спромігся поставити гру.

Але Мірча Луческу наважився.

26 квітня, після десятка ігор на першість країни й кількох матчів на міжнародній арені, він з гіркотою у голосі мусив зізнатися, що команда не впоралася на відмінно й не здобула любов вболівальників. Що суперники скористалися ситуацією і майже напевно стануть чемпіонами. Що майбутнє самої команди "шахтар" виглядає достатньо туманно, позаяк «невідомо, якою по завершенню чемпіонату буде думка гравців і які вони ухвалять рішення. Можливо, вони теж міркують над тим, залишатися їм в команді чи ні».

Утім, найтемніша ніч – перед світанком. І рано чи пізно він настане.

Сергій Стуканов.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ