Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Cуспільство  |  Культура

Андрій Антонюк: Радіоведучий - це робота, що приносить задоволення

Люди, яких впізнають по голосу, але рідко хто знає в лице. Гал-інфо розповість про тих, хто творить ефір на найпопулярнішому радіо Львова - "Львівській хвилі". Сьогодні - розмова з Андрієм Антонюком, ведучим спортивних програм та вечірньої "На канапі".

Ви пам’ятаєте свої перші ефіри на Львівській хвилі і на радіо загалом?

Перший ефір у мене був 7 лютого 2001 року на Волинському обласному радіо. О 8:10 ранку я вперше сказав “Говорить Луцьк”. Пізніше мене навіть прозвали Левітаном (радянський диктор - ред.). Останній ефір в Луцьку у мене був 14 серпня 2005 року, а вже наступного дня я переступив поріг "Львівської хвилі".

Я моніторив ситуацію, і на той час у Львові у мене було всього два варіанти - або конкуруюча радіостанція, або Львівська хвиля. Так склалось, що опинився саме на Хвилі і я про це абсолютно не шкодую.

Яким були ваші переживання під час перший ефірів у Львові?

Найважче було вивчити ефірну програму. На Львівській хвилі ми працюємо самі за пультом, а в Луцьку був оператор. Але жодних особливих переживань не було, оскільки я вже мав досвід роботи. Було важко призвичаїтись до львівської специфіки, вона трішки відрізняється від волинської. Тут ефір інтенсивніший та насиченіший, там ми трошки більше розслаблялись.

Ви закінчували факультет журналістики?

Ні, я закінчив іноземну філологію - вивчав англійську та німецьку мови. Німецьку, чесно кажучи, я прогулював, тому з цією мовою у мене є проблеми.

А допомогла вам ця освіта у професійному плані?

Англійська дуже допомогла, у першу чергу, під час Євро-2012. Тоді я був офіційним диктором на стадіоні "Арена-Львів". Я проходив кастинг, організатори висилали відеодані до УЄФА в Швейцарію і там вже затверджували. Без знання англійської я би просто не потрапив на цей чемпіонат.

Які інші спортивні події вам доводилось коментувати?

Я веду багато спортивних подій у Львові - від футболу і до боксу. Футбол - це матчі “Карпат”, “Руху”, “Вереса”, волейбол - “Барком-Кажани”, футзал - “Енергія” і гранд-ліга “Асоціації футзалу Львівщини”. Проводив також вечір боксу за участі Олени Овчинникової кілька років тому. Запрошували у Кам’янець-Подільський, але в мене не було можливості виїхати туди на бої без правил. Декілька разів проводив навіть художню гімнастику.

Як ви оцінюєте рівень спортивної журналістики у Львові?

У Львові досить високий рівень. Є багато людей, які не просто працюють, а вони знають, що роблять і дійсно розбираються у тих видах спорту, про які пишуть. Зокрема, це і ваш Богдан Пастернак, прекрасний журналіст. Навіть не знаю, як він все встигає - і баскетбол, і водне поло, і футзал. Є також Богдан Тимовчак, є Сиротяк...тобто професіонали у спортивній журналістиці у нас є.

На Львівській хвилі ви веде не лише спортивні, але й розважальні програми.

Так, у нас є вечірня програма “На канапі” - це дуетне шоу з Василиною Арде.

Який напрямок вам більше до вподоби?

Вони прекрасно доповнюють один одного. В кожній роботі є такий варіант, як рутина. Коли ти поринаєш у щось одне, робиш постійно одне і те ж, воно може набриднути. А у мене є і спорт, і трохи розваг ввечері.

Ми з Василиною вже з півслова розуміємо один одного і в ефірі у нас виходить просто діалог, розмова один з одним. Збоку може видатись, що ми і живемо разом, бо піднімаємо такі теми, про які не завжди доречно говорити з чужою людиною.

А на які теми краще не говорити у радіоефірі?

Ми намагаємось не піднімати політику, бо цим у нас на радіо займаються інші. Обговорюємо різні життєві ситуації, все, що трапляється у нашому житті.

У вас були курйозні випадки під час радіоефірів?

Були, звичайно. Якось на початку роботи я забув вчасно вимкнути мікрофон. Бувало, що в студію під час прямого ефіру телефонували неадекватні люди і просто посилали “прямим текстом”. До речі, ми після цього перестали виводити слухачів у прямий ефір одразу, бо хто знає, що там на іншому кінці дроту. Але загалом стараємось, щоб було без курйозів.

Радіоефір - це ретельна підготовка чи імпровізація?

Як у кого. Доцик зі Шльомою можуть вилетіти в ефір і, я не знаю в якій частині голови у них це все береться, але вони моментально видають якийсь жарт. Особисто я готуюся до ефіру, так само як і до будь-яких спортивних подій. Мені важливо підготуватись, щоб не було несподіванок.

Чим ще, окрім спорту, ви цікавитесь?

Музику не слухаю - її вистачає на радіо. Я дуже люблю театр, але через свою зайнятість не маю можливості його відвідувати дуже часто. Намагаюсь багато часу проводити зі своїми дітьми. Вони займаються футболом у команді “Покрова-Вікторія”. Старшому 11 років, а молодшому - 8.

Не хочуть працювати на радіо?

Вони були у мене на роботі. Зараз ходять до школи і розказують, що тато у них - зірка.

А скільки часу в день ви проводите на роботі?

Приходжу на роботу я перед 10 ранку, а вже в 10:40 маю перший випуск спортивних новин. Потім готуюсь до вечірнього ефіру, це займає кілька годин. Далі маю перерву для того, щоб забрати дітей зі школи, нагодувати і завести на тренування. Близько 17 повертаюсь на радіо і працюю там до 9 вечора.

Як ви відпочиваєте після того, як змушені розмовляти і жартувати увесь день? 

Мовчу. Я справді намагаюсь мовчати, бо наговорююсь за день дуже багато.

Назвіть декілька основних рис успішного радіоведучого.

Дотепність, навіть якщо ти піднімаєш серйозні теми. Без почуття гумору в нашому житті взагалі дуже важко. Також має обов’язково бути зацікавленість у тих темах, про які ти розповідаєш. Не можна говорити про те, чого ти не знаєш і не розумієш. Крім того, це також комунікабельність. Незважаючи на те, що нас ніхто не бачить і ми говоримо в мікрофон, ми все ж спілкуємось з людьми. Ти постійно мусиш уявляти, що до когось звертаєшся, бо тебе слухає дуже багато людей. Ну і ще знадобиться бажання працювати. Без цього нікуди. Не можна вийти в ефір зі своїми проблемами, це перше правило. Ти виходиш в ефір до людей і несеш їм позитив.

Ким ви мріяли стати в дитинстві?

Я з того покоління, які вже не мріяли стати космонавтами. Хотів бути військовим, але армія відбила це бажання. Ще, звичайно, хотів бути футболістом, оскільки займався цим 7 років. Взагалі в дитинстві різними видами спорту займався, але не професійно. Зараз задоволений тим, ким я став.

Марія Шевців, Гал-інфо.
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ