Листівки, пошта, паперові конверти – усе це може здаватися далеким відлунням минулих років. Однак все ж сьогодні це не архаїзм, а популярне хобі, що називається посткросинг.
Простими словами, це обмін листівками з людьми з різних країн. Однак про те, як це працює детальніше та що стоїть за невигадливим процесом, говоримо з львівською посткросеркою, яка має власну кількатисячну колекцію листівок, Христиною Орєховою.
Як ви дізналися про це хобі та з чого починали?
Це кумедна історія. Приблизно 13 років тому мій колишній чоловік розповів мені, що хтось з його колег має таке хобі та запропонував спробувати також. Я подумала, що це якась нісенітниця – відправляти невідомим людям листівки, який в цьому сенс? Згодом він ще кілька разів згадував про це і я наважилась спробувати.
Коли тільки починаєш і вперше реєструєшся на спеціальній платформі для посткросингу, ти маєш ліміт у 5 листівок. Тобто можна було взяти 5 адрес, куди я могла надіслати листівки, а потім, коли мої листівки дійдуть до адресатів, я теж отримаю листівки від когось. Так, я надіслала свою першу, далі другу листівки, а потім використала весь ліміт. Коли за місяць я отримала свою першу листівку, я була вражена. Це було дуже приємно та цікаво. Мене затягнуло це хобі.
Як далі розвивались ваші стосунки з хобі?
Перші роки я просто обмінювалася листівками через офіційний сайт (зараз мій ліміт вже набагато більший – тепер я можу взяти 100 адрес) та шукала людей для особистих довготривалих обмінів там же. Потроху я знайомилася з усім різноманіттям світу листівок, тем, стилів друку та оформлення та почала формувати те, яку колекцію хотіла б мати, які саме речі мене цікавлять.
Також у Facebook через якийсь час з'явилась група львівських посткросерів, куди мене запросили. У нас почалися зустрічі у Львові. Це був дуже активний період, ми бачилися кілька разів на рік, але спочатку через зростання поштових тарифів, життєві обставини, а потім і через війну в цій спільноті стало дуже мало активності зараз. Десь 4 роки тому я приєдналася до міжнародних груп посткросерів у Facebook, до чату у Telegram, а зараз маю вже свою власну групу для українських посткросерів. Вже чимало років я проводжу у Львові зустрічі, особливо традиційною стала зустріч до Всесвітнього дня листівки, який відмічають 1 жовтня. Цього року на цій зустрічі зібралося 20 людей з різних міст України. Була навіть посткросерка з США, яка якраз подорожувала Україною.
А як зараз виглядає ваша колекція?
Наразі в моїй колекції вже близько 29 тисяч листівок. Не всі з них я отримала завдяки посткросингу, бо я багато подорожувала і часто привозила собі листівки на згадку з різних місць. Через офіційний сайт я маю близько 5000 листівок, а решта – це прямі листування та подорожі.
Дуже довго усе це у мене лежало просто в картонних коробках, а тепер я зберігаю листівки у пластикових боксах та окремі колекції оформлюю в альбоми.
Щодо моїх вподобань, я збираю листівки з пам'ятками ЮНЕСКО, архітектурою, видами природи, песиками, відомими персоналіями, національними костюмами та їжею, а також певні серії.
Загалом же листівки є на будь-яку тематику. Від відомих туристичних місць та тваринок до видів природи, усіх видів мистецтва, національного одягу та їжі, автомобілів, літаків, побутових замальовок, різних свят. Насправді це може бути усе, що завгодно, є навіть еротичні листівки.
Крім того, є не тільки тематична класифікація. Дехто любить збирати листівки-фотографії, а хтось надає перевагу мальованим, можуть різнитися їхні форми – круглі, квадратні чи стандартні прямокутні, і т.ін.
Також популярними є серії листівок. Вони можуть бути присвячені певним темам чи сюжетам, як-от прапори різних країн чи цікаві факти.
Ви маєте чималу колекцію, наскільки це хобі дороге?
Скажімо так, у 2011 році, коли я тільки починала, купити марку для відправлення за кордон коштувало, здається, 4 гривні, потім 7,50, а тепер це 1 долар.
Так само листівки – коштували 1,50 або 2 гривні, а тепер найдешевші обходяться в 5 – 6 гривень, хоча ціни можуть сягати й 20 – 50 та більше гривень.
Загалом, якщо так порахувати, одна відправка листівки за кордон разом з усіма витратами коштує приблизно 50 гривень мінімум. І ця ціна зростатиме, бо Укрпошта постійно підвищує вартість марок чи доставки. Наприклад, з 1 жовтня треба платити окрім ціни самої марки +20% від її вартості (це крім того, що з більшості марок і так іде донат). З такими цінами, я не дивуюся, що чимало людей переходить на внутрішні обміни по Україні, бо це втричі дешевше, поки що.
Якщо повернутися до вашої колекції, які листівки ви любите найбільше чи вважаєте особливими?
Напевно перша листівка запам'ятовується особливо. До мене вона прийшла з Голландії – такий типовий пейзаж з тюльпанами. Зараз здається, що в цьому немає нічого такого, але тоді це було неймовірно.
Також маю цікаві листівки в плані матеріалу. До прикладу, японські листівку-витинанку чи зроблену з тонкого бамбука, виконану на шкірі з Ефіопії, або акварельний малюнок з африканським сюжетом на надзвичайно тонкому, майже прозорому, папері з ЦАР.
Загалом для мене як для колекціонерки важливими є ті листівки, що пасують до моєї колекції. Або особливо пам'ятними є ті, де були тривалі стосунки з посткросерами з інших країн. Наприклад, з однією жінкою старшого віку з Німеччини ми листувалися років 5. Потім вона мені написала, що в лікарні й не зможе відправляти листи, але я продовжувала їй писати. Десь за пів року на e-mail мені написав її син та сказав, що вона померла, але ті листівки дуже підтримували її весь цей час. Діти планували їх зберегти. Мене це дуже розчулило. Так само як й те, що деякі люди, з якими ми довго листувалися, на початку війни кликали мене до себе в гості, а багато хто при нагоді пропонує зустрітися, якщо ми будемо в одному місті.
Ви говорите про людські стосунки, а про що ще це хобі для вас, звичайно, крім колекціонування?
Так, це часто дійсно про людські стосунки. Я собі іноді уявляю Земну кулю, яка оповита ниточками, і я знаю, що десь є хтось, кому я небайдужа. І це дійсно так, адже багато людей, які приходять у це хобі, вони відкриті, щирі, вони поважають різні культури, релігії, мови, інших людей. Вони хочуть досліджувати світ, дізнаватися нове і з цього народжується дуже тепле спілкування.
Також це просто гарно, інформативно та цікаво. Люди часто разом з листівками пишуть цікаві факти, розповідають про свої країни, побут. Далеко не все з цього я б могла побачити на власні очі чи дізнатися якось інакше. Я люблю читати, тому можу обмінюватися порадами щодо останніх прочитаних книжок. Хтось інший так само радить фільми або музику, і т.ін. Усе це дуже розширює світогляд.
Інша частина – це мовна практика. За освітою я лінгвіст, тож я таким чином підтримую рівень англійської чи польської, дізнаюсь актуальний сленг, практикую іноді іспанську та німецьку.
Крім того, посткросинг – це своєрідне повернення до більш повільного способу жити та можливість виринути з віртуальності в матеріальний світ. Зараз можна миттєво відправити повідомлення на інший кінець світу, за день чи два отримати посилку, але тримати в руках ці листи та листівки, яки подолали чималий шлях, щоб дістатися вас – це зовсім інше відчуття. Це не безлике і байдуже щось, тут видно зусилля, тут вкладено душу. В наш важкий час це дуже підтримує та дає віру в людей та все найкраще в них.
Записала Олеся Філоненко
