Гал-інфо дізналось, як архівісти шукають відповіді на запити громадян, розплутують нитки родинних історій та віднаходять правду у метричних книгах.
Без кашкетів Шерлока Холмса, але в рукавицях, без алфавітних покажчиків та пошуковиків, але з вмінням критично мислити та готовністю досліджувати – архівісти насправді є вправними детективами.
В.о. заступника директора Центрального державного історичного архіву України у Львові, керівниця відділу довідкового апарату та обліку документів Галина Громова розповіла в інтерв’ю Гал-інфо про те, що можна дізнатися зі столітніх метричних книг, як відбувається дослідження генеалогічного дерева, а також чому правильний запит – це вже третина готової відповіді.
Детективні пошуки відповідей на запити громадян
“Робота із запитами громадян та архівними справами – це певні детективні пошуки, бо дуже часто буває таке, що результат дослідження виявляється зовсім інакшим, ніж можна було собі уявити”, - зазначила Галина Громова одразу на початку розмови.
Тільки за перше півріччя цього року Архів отримав вже майже 3 000 запитів від громадян, що вказує на тенденцію до зростання. Адже за весь 2023 рік установа отримала близько 4 000 звернень.
Запити до архіву поділяють на кілька категорій. Першою є тематичні запити, які стосуються певних фактів, подій, історії установ, товариств, населених пунктів, культових споруд тощо. Друга – біографічні запити, які стосуються життєпису конкретної людини: стажу роботи, періоду служби в армії та іншого. Галина Громова зазначає, що відсоток цих запитів невеликий, тому що джерельна база Архіву містить відповідну інформацію лише за період XIX – першу половину XX століття.
Генеалогічні запити – це третя категорія, яка складає близько 80% усіх звернень. Це запити для підтвердження родинних зв’язків осіб, які проживали у певний період на певній території. Хронологічні рамки, у межах яких працюють фахівці цього Архіву, – від 1784 до 1946 року.
“Ведення метричних книг було зовсім вихолощено радянською системою. Ми оперуємо документами до 1946 року, тому що саме в цей час після псевдособору Церкву відділили від держави, і метричні записи втратили юридичну силу. Певний час окремі парафії ще продовжували традицію ведення метричних книг, проте вони охоплювали значно менший відсоток населення. Пізніше, у 60-80-ті роки, коли церква зовсім пішла в підпілля, документальні підтвердження хрещення дитини, практично, не збереглися”, - зазначила пані Галина.
Винятком слугує, наприклад, метрична книга, яку передали в Архів у 2023 році. З 1946 по 1991 роки її ховала у себе родина місцевих селян. І після здобуття Україною незалежності, книгу повернули до парафії, а священник продовжив її вести, зберігаючи у такий спосіб тяглість поколінь.
Також до установи звертаються із запитами майнового або соціально-правового характеру. Відповіді на останні дозволяють людині отримати певні пільги, відповідно до обставин життєпису родичів, інформацію про спадок, або ж, наприклад, правильність написання власного прізвища. Такі звернення займають також значну частку роботи архівістів - 10-15%.
Як знайти голку в сіні або у десятках метричних книг?
Метрична книга - виняткове джерело інформації не тільки про народження (хрещення, миропомазання), вінчання або смерть.За короткими нотатками у цих документах насправді ховаються унікальні історії, приховані взаємозв'язки між різними людьми, цілими родинами тощо.
Ім’я дитини, стать, відомості про батьків, включно з їхніми професіями, – це лише частина інформації, яку зазначали священники у метричних книгах про хрещення. У нотатках також вказували імена кумів, баби-повитухи та священника, який проводив відповідний обряд. Важливими є також зауваження про те, чи були батьки у шлюбі до народження дитини. Наприклад, якщо мама не зізнавалась священнику, хто був батьком, то відповідна графа у метричній книзі залишалася порожньою.
“Нещодавно я переглядала одну метричну книгу і знайшла запис про молоду мати, яка хрестила свою дитину. І священник внизу зробив запис, що ця дівчина була зґвалтована російським солдатом у 1914 році, коли частина Галичини була окупована царськими військами під час Першої світової війни. І відповідно ця дитина в таких обставинах з'явилася на світ. Людська трагедія зафіксована буквально в трьох словах”, - поділилась фахівчиня.
Метричні книги про вінчання дозволяють ширше подивитися на історію родини. У них парохи розписували детальну інформацію про наречених: не тільки їхні імена та прізвища, але й відомості про віросповідання, рід занять, дату народження, дані про батьків. Додатковим джерелом інформації є нотатки священників про те, чи були перешкоди для укладення шлюбу та чи були молодята раніше вже одружені.
До кінця XX століття у багатьох населених пунктах існувало неписане церковне право, що реєстрація шлюбу відбувалась за місцем проживання нареченої. Чоловік, який приїжджав до села майбутньої дружини, повинен був зібрати необхідний пакет документів для вінчання: метричні записи, дозвіл на шлюб, тобто чи він не був раніше одружений, дозвіл батьків у випадку неповноліття молодят. Адже у польський період, як зазначає архівістка, повноліття наступало у 21 рік. Через такий вік нерідко траплялись випадки фальсифікації, коли молодята додавали або віднімали собі кілька років. Сьогодні ж це ускладнює роботу архівістів при пошуку та ідентифікації особи.
Метричні книги про смерть дозволяють отримати інформацію не лише про дату смерті та поховання людини. Такі документи розкривають також дані про те, ким вона була, її віросповідання, у якому віці та від чого померла.
“5-річна дитина – конвульсії. 40-річна жінка – пневмонія. 52-річна жінка – тиф. Коли йшла епідемія тифу, на ці сторінки просто боляче дивитися, тому що ці аркуші заповнені записами про цілі родини, і у всіх одна причина смерті – тиф. Записи про смерть потрібно насправді також аналізувати критично. У XIX столітті діти часто помирали ще при народженні або ж у зовсім юному віці від різних хвороб. Натомість священники всюди писали, що причина смерті – “звичайна”, що вже не відповідає дійсності”, – пояснила Галина Громова.
Дедукція та досвід як запорука успіху
Для дослідження архівісти здійснюють аналіз документів не лише того року, що зазначають громадяни в запиті, але й і плюс-мінус 5 років від цієї дати. Якщо ж у запиті зовсім не вказано жодної хронології, то за такі справи архівісти майже ніколи не беруться.
“Це реально неможливо, тому що книги не індексовані. До них не складено покажчики та бази даних. Лише кілька римо-католицьких костелів у Львові ще наприкінці XVIII ст. запровадили практику складання іменних покажчиків. Але таких же одиниці! А тому завдання архівіста – перечитати всі записи за відповідний хронологічний період, аби таки знайти ту голку в сіні”, – пояснила Галина Громова.
Кожен архівіст повинен володіти необхідною для професії освітою, аби як мінімум орієнтуватися в тому, з якою джерельною базою працювати, які історичні періоди досліджувати.
“Усі науковці знають, що на початку XIX століття через війни Наполеона територією Галичини транзитом йшли війська. Здавалось, звичайний історичний факт і яке він має відношення до метричних записів? Але якщо відкрити метричні книги, наприклад, 1810-го року, то впадає в око, що на одній сторінці можуть бути 5-7 записів про незаконно народжених дітей. А от через 2 роки, умовно, таких записів вже немає. Неможливо точно стверджувати, але вже є здогадки, що через цей населений пункт йшла військова колона”, – розповіла архівістка.
Архівістка пояснила, що для роботи із запитами важливо володіти історичними знаннями. Якщо їх накладати на практичну роботу дослідження, то можна отримати значно більше інформації. Проте вміння помічати деталі та складати їх в єдину картину приходить з досвідом. А для цього в архівіста повинні бути наполегливість та бажання шукати і знаходити відповіді навіть на найскладніші запитання.
Кіт в мішку, або несподіванки у дослідженнях
“Була така історія, що зверталися громадяни з тим, щоб підтвердити побудову церкви в одному з сіл Львівщини. Дату її побудови, 1920-ті роки, вони подали з усних переказів. Інтернет-ресурси й справді підтверджували зазначений рік. Проте в архівних документах ми знайшли лист пароха, який пише, що у той період складались різні несприятливі обставини: епідемія, священника перемістили до іншої парафії та інші. А тому перший камінчик церкви вдалось закласти тільки у 1937 році! А тому, як бачимо, насправді ти ніколи наперед не знаєш, що тобі скаже конкретний документ, який тобі вдасться знайти”, - розповіла Галина Громова.
Робота із запитами – це немов купувати кота в мішку: починаєш працювати, зовсім не знаючи, що на тебе чекає далі, зазначає фахівчиня. А тому визначальними у роботі архівіста є критичне мислення, логіка та ретельність. Адже передусім потрібно розуміти, у якому напрямку шукати інформацію та з якого з 765-ти фондів розпочинати дослідження.
“Кожен запит є унікальним. Ти спілкуєшся з членами певної родини і трохи привідкриваєш для себе сторінку їхньої історії, але насправді ніколи не знаєш, що тебе там чекає. Тому що навіть найпростіший запит із детально окресленими ім’ям, датою народження та населеним пунктом може зрештою містити унікальні деталі, які будуть новими та вражаючими для родини”, - зазначила архівістка.
Правильний запит – третина готової відповіді
“Правильність поставленого запитання – це вже третина готової відповіді. Чим конкретніше ми ставимо запитання, тим конкретнішу отримуємо відповідь”, - стверджує Галина Громова.
Запити громадян повинні бути предметними та лаконічними. Фахівчиня розповіла, що, наприклад, багато людей у запитах апелюють до перших згадок про родину, проте насправді розпочинати роботу потрібно з періоду, який ближче до сучасності. Передусім це зумовлено тим, що раніше при заповненні метричних книг часто могли бути помилки при написанні прізвищ, імен, а населенні пункти часто перейменовували.
“Як клубок потрібно розмотувати від початку, а не з кінця, так і з запитами потрібно працювати від найближчого до нас періоду. Чим ближче до сьогодення ми розпочнемо пошук, тим він буде конкретніший, швидший, адже одразу дасть нам відсилку до наступного етапу історії”, - пояснює архівістка.
Зазначимо, що сьогодні кількість позитивних відповідей на запити громадян сягає 60%, і цей показник продовжує зростати завдяки збільшенню кількості метричних книг в Архіві. Зараз в установі їх налічується майже 16 тисяч, йде активна робота над їх оцифрування і вже понад 5 тисяч з них можна переглянути на цифровій платформі ARCHIUM.
Раніше Гал-інфо розповідало про те, якою є мандрівка документів з архівосховищ до користувачів у читальному залі та чому цей процес може тривати декілька днів.
Підготувала Марічка Твардовська
