Міста і містечка України заполонили біл-борди, плакати та листівки різноманітних партій та кандидатів. Реклами дуже багато. І вона дорого коштує. У Львові на рекламу витрачаються мільйони гривень: один біл-борд коштує від кількох тисяч гривень на периферії до кількох десятків тисяч в центрі міста.
Грошей ніхто не шкодують. Це означає, що виборці в цій країні поки що ще щось вирішують. Бо саме величезні суми, витраченні на політичну агітацію, мали б гарантувати, що виборці голосуватимуть за ту чи іншу політичну силу. А розмір витрат на наочну рекламу є свідченням рівня демократичності країни. Що більше грошей політики витрачають на переконання народу, то більше країна демократична, і навпаки. В Росії у передвиборчий період в багатьох містах немає навіть розклеєних плакатів та агіток. Всі розуміють, це зайве в авторитарній країні, бо однаково все давно вирішено.
Вибори до місцевих рад стали останнім форпостом на фронті боротьби між Партією регіонів та колишнім помаранчевим блоком НУНС і БЮТ – за владу та вплив в українських районах і областях. Це також шанс для нових партійних проектів захопити плацдарми для свого подальшого політичного розвитку, зокрема, на «кістках» політичних невдах, розкиданих в колишній «помаранчевій сфері впливу» – Західній Україні. Тому експансія правлячої Партії регіоналів та відчайдушний опір БЮТ та інших представників націонал-демократичних сил може стати показовим та вирішальним прецедентом для моделі функціонування політичної системи і ведення політичної боротьби впродовж поточного терміну президентства В.Януковича.
Отож місцеві вибори вирішать: чи буде в Україні одна правляча владна сила, що охопить контролем всю країну, чи її влада не буде такою неосяжною та тотальною залежно від регіону. Тому політична агітація, зокрема реклама кандидатів, має бути ефективною. Однак у гонитві за ефективністю кілька львівських політичних сил перегнули палицю.
Деякі партії та кандидати до місцевих львівських рад вирішили презентувати громадськості політичні лозунги та гасла, які є помітними не завдяки своїй силі переконання, привабливості чи залізній логіці, а насамперед завдяки своїй неформатності, нелогічності чи навіть фантастичності.
Часто впадає в очі відверто брехливий зміст львівських біл-бордів, навіть до такої міри, що здається, наче ця партія вважає львів’ян розумово відсталими. А надмірна амбітність їх політичних власників чи гумористичність лозунгів, ставить під сумнів адекватність авторів цих гасел, так званих «політтехнологів» чи «піар-менеджерів», а можливо, просто масовиків-затійників.
Особливою рекламною оригінальністю у Львові виділилися партії «Пора» (та, що «для львів’ян»), «Українська партія», «Європейська партія» Миколи Катеринчука і «Народна партія» Володимира Литвина.
Так, з листівок та біл-бордів «Пори» львів'яни зі здивуванням дізналися, що практично за все, що в них під ногами та навколо них, вони завдячують не кому-небудь, а партії «Пора». Майже всі ремонти чи не всіх вулиць у Львові, зокрема Стрийської та Наукової, «проведені» «Порою», а всі нові великі маршрутні автобуси ЛАЗ їздять лише «завдяки» «Порі». Принаймні так пишуть на своїх рекламних щитах самі «пористи». Невже без «Пори» ніхто у Львові не ремонтував би вулиць і не купував би нових автобусів? До того ж, напередодні Євро 2012? Чому ж ця партія, що претендує на статус «чесної та демократичної», приписує собі досягнення, зроблені чужими руками і до яких має лише віддалений стосунок?
Цікавим для експертів, зокрема психологів, є зміст гасел на біл-бордах Європейської партії, представники якої нещодавно запевняли львів’ян у тому, «що спільно захистили для Львова Євро 2012». Запевняли на фоні обличчя Миколи Катеринчука. Тобто, без Європейської партії та Катеринчука Львів, мабуть, залишився би без чемпіонату Європи з футболу. Ця ж сама партія переконує львів’ян також у тому, що має безпосередній стосунок до будівництва 39 дитячих майданчиків у Львові та забезпечила обладнанням понад сотні шкіл Львівщини. Мабуть, це все було профінансовано з бюджету Європейської партії чи зроблено їхніми спеціалістами? Чи, можливо, це робили представники міської та державної влади? Як бачимо, амбіції та світосприйняття цієї політичної сили не адекватні реальній дійсності.
Жовті біл-борди «Народної партії» В.Литвина містять дуже оригінальний лозунг: «Вибери нормальних!», написаний поруч із зображенням обличчя спікера Верховної Ради. Схоже, прихований зміст цього гасла мав би наштовхнути виборця на думку, що інші кандидати та партії, відповідно, мабуть «ненормальні», протилежні «нормальним» «литвинівцям», які «якісно» виділяються на їх фоні. Отож політичної коректності та етичності щодо опонентів у «нормальних», як бачимо, трішки бракує. Враховуючи надзвичайно низькі рейтинги та шанси партії В.Литвина потрапити до Львівських міської та обласної рад, гасла свідчать про радикальні, відчайдушні кроки «литвинівців» привернути увагу публіки. Схоже, партія вже діє не за принципами політичної реклами, суть якої – позитивне налаштування та прагнення сподобатися виборцям, а за принципом просто будь-якої товарної реклами, для якої головне – впасти в око покупцеві. Якщо для товарної реклами антипатії глядачів не є фактор відторгнення, то для політичної агітації такі речі прирівнюються до харакірі.
Порівняно нова «Українська партія» на рекламних листівках своїх кандидатів авторитетно і цілком прямо вказує, що вони «обрані долею». Як подібні речі може писати політична партія, що претендує на участь в політичному управлінні містом? Можливо, в штабі цієї партії працюють якісь пророки, ясновидці, спеціалісти з дослідження долі та обраних долею помазаників, а можливо, просто шамани? Сподіваємось, що хоча б до 1 листопада львів’яни менше читатимуть пророцтва, гороскопи та віритимуть в самозваних «обраних долею». Останні в історії України «обрані долею» лідери Білого братства, які вже вийшли з СІЗО , мабуть, дуже здивовані новим конкурентам на месіанство.
Ще однією «фішкою» передвиборчої агітації у Львові став масовий плагіат та копіювання політичних лозунгів. Цілий ряд «місцевих» кандидатів від різних округів Львова в масовому порядку копіюють гасла та лозунги політичних попередників, союзників та навіть опонентів. Так, гасло «Справедливість є і за неї варто боротися», яке вперше озвучив в політичній риториці БЮТ, з незначними модифікаціями використовується кандидатами до міської ради від різноманітних партій, зокрема тієї ж «Української партії» та «Нашої України». А слова «вірю», «знаю», що використовувалися В.Ющенком у 2004 році, сьогодні активно привласнюють кандидати як в депутати, так і в мери, в тому числі і від Партії регіонів.
З цього приводу постає два питання: перше, невже ці так звані кандидати в народні обранці, що претендують стати місцевою політичною елітою, не здатні сформулювати щось своє, якісь нові гасла чи бодай по-новому два слова докупи стулити, а вміють лише цупити чужі політичні лозунги, нахабно приписуючи собі результати чужої інтелектуальної праці? І друге: якщо ці так звані кандидати у депутати до львівських рад та на посаду міського голови Львова ще не стали депутатами, а вже крадуть чужі цитати і лозунги, то що ж вони робитимуть, коли стануть обраними?
Отож, 31 жовтня львів'яни матимуть змогу визначити ступінь довіри і симпатій до різноманітних політичних клоунів, шаманів, казкарів, дрібних злодіїв та інших «ненормальних» зірок нашого місцевого політичного олімпу.
З іншого погляду, добре, що вони в нас ще поки що є – так значно цікавіше дивитися телевізор та читати біл-борди. В КНДР біл-борди, безумовно, не такі цікаві. У Росії «державний політичний цирк» на чолі з В.Жириновським останнім часом не показує нових веселих «номерів». Практика свідчить: приватна власність та ліберальна форма правління ефективніші та цікавіші за державно-командну адміністративну вертикальну систему. Однак «голий» популізм без натяку на відповідальність – це суспільно небезпечна річ.
Валерій Майданюк, політолог.
