Фемінітиви завжди існували в українській мові та свідчать про повагу до українських жінок.
Ще у травні 2019 року Кабмін схвалив правопис української мови у новій редакції. У документі, зокрема, затвердили використання та фемінітивів. Однак дискусії щодо їх вживання, творення та доречності тривають і досі.
Гал-інфо поспілкувалося з філологинею, викладачкою української, авторкою проєкту “Говори українською, бо живеш на своїй землі!” Феодосією Колесник про те, що таке фемінітиви, як давно вони існують в українській мові, чому їх варто вживати та як правильно утворювати.
Що таке фемінітиви
Фемінітиви — це іменники на позначення жіночого роду. До фемінітивів належать, як назви професій жіночого роду, так й інші слова, що називають жінок за різними характеристиками: родинними зв'язками чи національністю. Також до фемінітивів зараховують іменники, які називають самиць тварин.
“Ми звикли говорити про фемінітиви в контексті назв професій жіночого роду. Але насправді до них належать всі назви жіночого роду, до прикладу невістка, свекруха, дочка”, — пояснює Феодосія Колесник.
Данина моді чи давня традиція
Фемінітиви завжди існували в українській мові. Знайти їх можна навіть в перших текстах давньою українською мовою.
“Одними з перших фемінітивів є слова “берегиня” та “княгиня”. Вони виникли ще в дописемні часи, як наслідок того, що жінка в українській культурі завжди мала особливий статус. Якщо ж читати “Слово о полку Ігоревім” чи “Повість временних літ”, то там теж вже можна знайти фемінітиви”, — розповідає філологиня.
Вона додає, що зустріти фемінітиви можна і в більш пізній творчості українських класиків. До прикладу, Тарас Шевченко має вірш “Швачка”, а Леся Українка та Ольга Кобилянська також активно вживали фемінітиви, зокрема використовували слово “письменниця”, “літераторка”, “поетеса”.
Феодосія Колесник також наголошує, що в українській, як і в інших мовах, де існує категорія жіночого роду, фемінітиви є природними. Однак, як зауважує експертка, не від усіх слів дійсно можна утворити фемінітиви.
Як правильно творити фемінітиви
Якщо є потреба утворити фемінітив, перш за все, варто скористатися словником та перевірити, чи не існує вже потрібне слово. Багато фемінітивів насправді функціонують давно і зафіксовані у словниках. Однак, якщо у словнику потрібної форми не знайшли, можна спробувати утворити слово самостійно. Для цього Феодосія Колесник радить скористатися кількома способами:
- Використовувати суфікси -к-, -иц-, -ин-. Суфікс -к- є найбільш поширеним та універсальним. З його допомогою, до прикладу, творяться слова “українка”, “товаришка”, “директорка”. Однак не всі слова з цим суфіксом будуть звучати мелодійно та органічно. У такому випадку можна спробувати суфікси -иц- та -ин-. Вони, зокрема, допомагають створити такі слова, як “науковиця”, “власниця”, “кравчиня”, “філологиня”.
-
Застосовувати слово “пані” перед назвою професії у чоловічому роді. Такий спосіб дасть можливість уникнути немилозвучних форм та вказати на жіночий рід для слів, від яких фемінітив не утворюється. До прикладу, замість того, щоб намагатися утворити доречний фемінітив до слів “посол” чи “пілот”, можна просто сказати “пані посол” чи “пані пілот”.
“Ми повинні дотримуватися законів милозвучності. В українській мові не має бути багато збігів приголосних, нагромадження шиплячих звуків. Тож, якщо фемінітив не звучить милозвучно, можна скористатися словом “пані””, — зазначає Феодосія Колесник.
- Додавати прикметник перед словом у чоловічому роді. Це ще один спосіб, який дасть можливість вказати на жіночий рід слів, від яких фемінітив не утворюється. На практиці це може звучати, як “шановна посол” чи “цікава лектор”.
“На сьогодні у нас немає затвердженого на державному рівні словника фемінітивів, у якому б можна було перевірити правильність тієї чи іншої форми слова. Відтак, утворюючи фемінітиви, важливо зважати на милозвучність та обирати форму, яка звучатиме найбільш доречно”, — акцентує Феодосія Колесник.
Чому фемінітиви важливі
Про доречність та важливість вживання фемінітивів в українському суспільстві вже не один рік точаться суперечки. Проте з погляду Феодосії Колесник є кілька причин, чому використовувати фемінітиви все ж варто:
- Повернення до давньої традиції. Фемінітиви стрімко виникали разом з розвитком української мови. Україномовні твори завжди містили фемінітиви, що, зокрема, відрізняло українську літературу від російської. Однак у 30-х роках розпочалися репресії української мови з метою уподібнення її до російської, тож фемінітиви поступово почали зникати з активного вжитку.
“Фемінітиви, як й інші особливості української мови, поступово викорінювались. Радянська влада намагалась таким чином не тільки наблизити українську до російської, а й стерти поняття особистості. Замість чоловіків та жінок партія прагнула створити товаришів. Така політика зробила незвичними для сучасних українців деякі природні для мови речі. Тож тепер ми маємо відроджувати своє та повертатися до наших історичних форм”, — розповідає Феодосія Колесник.
- Відокремлення від російської мови та наближення до європейської традиції.
“В Європі поширеною є практика додавати жіночу форму звертання, щоб вказати на стать людини. До прикладу у німецькій є “frau” як аналог українського “пані”. І це, до речі, відрізняє нас від російської мови, в якій фемінітиви майже не поширені та немає окремої форми звертання жіночого роду. Ті фемінітиви, що є в російській, насправді переважно всі були запозичені з української та адаптовані”, — пояснює філологиня.
Вона додає, що це також віддзеркалює поважне ставлення до жінки в європейському та українському суспільстві напротивагу російському, де жінка була переважно безправним об'єктом.
- Репрезентація жінок та вияв поваги до їхньої діяльності. Побутує думка, що вживання фемінітивів підважує цінність сім'ї, однак насправді ж така форма слів виявляє повагу до жінок різних професій та дає можливість їм бути видимими у суспільстві.
“З давніх часів на українських жінках багато що трималося. Коли чоловіки йшли у походи, жінки змушені були самостійно опікуватися родиною та керувати побутом. Більше того, княгиня Острозька навіть брала участь у боях, керувала обороною замку, коли наступали вороги, а її чоловік був у поході. Сучасні українки не поступаються своїм попередницям. Вони працюють у різних сферах, які довго вважалися винятково чоловічими, воюють. Ці жінки мають право назвати себе так, як вони хочуть”, — каже Феодосія Колесник.
Експертка наголошує, що жінки сьогодні такі ж рівноправні суб'єкти суспільства та є рушійною силою у деяких галузях. Тож вживати щодо жінок саме форми слів жіночого роду — це означає робити видим їхній вклад у життя країни та поважати їхню гідність.
Підготувала Олеся Філоненко
