Наше видання «Гал-інфо» невпинно розвивається і розширює свої тематичні горизонти. Хочемо запропонувати вам до уваги нову експериментальну рубрику під назвою «МузПолиця», в якій наш редактор і, за сумісництвом, музикант, Адам Лозинський буде розповідати про різноманітні гурти і стилі як зарубіжної, так і української музики.Плануємо також брати інтерв’ю у цікавих виконавців і навіть робити репортажі з концертів. Сподіваємося, що рубрика вам сподобається і ви будете із захопленням читати матеріали у ній.
Сьогоднішня наша стаття буде присвячена одному з напрямків рок-музики 60-тих років, у якому навіть сьогодні грають низка гуртів у цілому світі. І мова йтиме далеко не про «The Beatles» чи «The Rolling Stones». Якщо ви в захваті від творчості Джека Вайта і його гурту «The White Stripes», чи принаймні чули їхній ранду «Seven Nation Army» і хочете дізнатися, звідки ростуть ноги цієї музики, цей матеріал однозначно буде вам цікавим.
Отже, сьогодні мова буде йти про гаражний рок (garage rock) – андерграундний стиль рок-музики 60-тих років, який став прародителем панк-року, ейсід року, а також гранджу, нойзу і стоунеру.
Витоки
Зароджувався цей стиль у США наприкінці 1950-тих років, коли післявоєнна розруха вже була позаду і у світі розвивалися нові мистецькі, літературні та музичні течії. В цей час традиційний рокенрол потроху посувають виконавці r’n’b та серф-року. Проте на Західному Узбережжі Тихого Океану в гаражах починають формуватися підліткові музичні команди, які хочуть не просто зберегти енергетику таких гігантів рокенролу, як Чак Беррі, Літл Річард, Бо Дідлі, Едді Кохрен та інших, а збільшити її вдвічі, втричі, а то й удесятеро.
Апаратура стає на той час більш доступною, тому молоді хлопці з легкістю купують гітари та фузові примочки, на брудному звуці яких та нескладних акордах будують свою музику. Гурти беруть короткі назви, які швидко запам’ятовуються, і співають про насушні проблеми свого покоління: нерозділене кохання, відчай, нігілізм. Тоді така тематика була насправді революційною, як і агресія, яку випромінювали ці банди. Самі вони не класифікували свій стиль як «гаражний рок» - цей термін з’явиться пізніше. Проте свої перші репетиції та навіть концерти ці гурти організовували у приміщеннях, перероблених із гаражів та підвалів. На жаль, далі, ніж за межі цих «майданчиків», більшість із них не пішли, адже рекордингові компанії не хотіли співпрацювати з неотесаними юними лобуряками.
Перші банди у стилі «гаражний рок»
Однією з команд, яких вважають піонерами стилю, були «The Fabulous Wailers». Гурт створив Джон Грік у серпні 1958-го у м. Такома, штат Вашингтон. Їхню пісню «Dirty Robber» називають одним із перших хітів гаражного року.
Більшість гаражних рок-груп грали зазвичай кавери, але у своїй власній брудній обробці. Найпопулярнішою піснею, яку виконувала чи не кожна команда, була «Louie Louie» Річарда Беррі 1957 року. Це ямайська балада про моряка, який повернувся до своєї коханої на острів. Найвідомішою стала версія гурту «The Kingsmen» із Портленда, штат Орегон. Саме завдяки цим хлопцям «Louie Louie» стала таким собі рок-стандартом і міжнародним хітом, який, за підрахунками деяких фахівців, має понад 1600 версій.
Третьою командою, яка стала основоположницею сієтлівської рок-сцени, стала «The Sonics». Створені у 1960-му в м. Такома, штат Вашингтон, вони пережили низку змін складів. Їхній перший альбом створювався у вкрай скрутних умовах. Його записували на двоканальний магнітофон, а ударнику виділили всього один мікрофон. Проте, для створення янайбільш агресивного звуку, і гітарист, і саксофоніст використовували примочку дісторшн.
Після «британського вторгнення»
Весь гаражний рок можна поділити на той, що був до 1964-го року і, той, що був опісля. Вищезгадані гурти належать до першої категорії. 9 лютого 1964-го на американському телебаченні у культовому шоу Еда Саллівана вперше з’являються «The Beatles», і так починається феномен «британського вторгнення» - повального захоплення у США музикою зі Сполученого Королівства.
Більшість гаражних рок-гуртів починають копіювати «Бітлів», «The Who», «Small Faces» та інших. Формуються нові стильові відгалуження, зокрема psychedelic rock. Однією із найвпливовіш груп того часу, яка окреслила перехід від гаражного року до психоделійного, стала «The 13th Floor Elevators» із Остіна, штат Техас. Їхнім ідеологом був Томмі Голл, який грав на інструменті джага – горщику для тушіння м’яса. Саме він почав експериментувати з ЛСД і мескаліном та втягнув у це решту гурту. Свій перший альбом «The Psychedelic Sound of the 13th Floor Elevators» хлопці записали у серпні 1966-го всього за 8 годин. На ньому не було жодного кавера. Гурт збирав стадіони і навіть отримав статус культового у деяких середовищах, але так і не став комерційно успішним, а наприкінці 60-тих розпався.
1966-тий рік стає піком розвитку «гуртів одного хіта». Низка гаражних команд миттєво сягають ледь не вершин хіт-парадів, а згодом так само швидко падають. Однією з таких стає британська «The Troggs» із Хандовера. Їхню версію пісні «Wild Thing» кантрі співака Чіпа Тейлора називають еталоном гаражного року. Проте вже у 1969-му гурт розпадається.
Ще однією цікавою групою одного хіта була «Count Five» із Каліфорнії. Вони записують єдиний альбом «Psychotic Reaction» і розпадаються, бо… учасники вирішують продовжувати навчатися в коледжі. Насправді серед тогочасних гаражних команд таке явище будо доволі поширеним, адже їхні музиканти були дуже молодими і часто вибирали інший життєвий шлях.
Варто зауважити, що серед груп гаражного року були й жіночі. Найвідомішою з них була «The Pleasure Seekers», у якій починала свій творчий шлях зірка 1970-тих Сюзі Кватро. Гурт вони створили разом зі сестрою, маючи по 15 і 17 років. Їм навіть вдалося потрапити на лейбл і записати альбом.
Детройська сцена
Наприкінці 1960-тих років у США одним із найпотужніших центрів розвитку рок-музики стає Детройт. Найбільш яскравими представниками на Детройській рок-сені були «The Stooges» на чолі з одіозним фронтменом Іггі Попом, який під час виступів химерно витанцьовував, стрибав у публіку та навіть калічив себе. Разом з братами Ештонами – гітаристом Роном і ударником Скоттом – та басистом Дейвом Александером він створив одну із найбільш впливових та культових формацій, яка, щоправда, не була комерційно успішною в часи свого існування. «The Stooges» вважають хресними батьками панк-року, а їхній стиль називають протопанком. Але постійні проблеми з наркотиками та зміни у складі не дали змоги команді довго проіснувати, хоча у 2000-них вони збиралися і навіть випустили декілька альбомів. На жаль, більшість учасників уже відійшли до іншого світу, тому гурт припинив існування, а Іггі Поп будує успішну сольну кар’єру.
Іншими яскравими представниками Детройтської рок-сцени були «MC5». Створені у 1964-му як звичайний підлітковий гурт, вони стали найгучнішою та найенергійнішою командою кінця 60-тих, яка, до слова, сповідувала ліворадикальні погляди. Насамперед адептами такої ідеології були вокаліст Роб Тайнер і менеджер Джон Сінклер. Останній був співзасновником ліворадикальної організації «Білі Пантери». Пісні гурту з роками ставали більш заполітизованими, у них зокрема засуджували війну у В’єтнамі. «MC5» також хизувалися тим, що вживають марихуану та ЛСД, і закликали до внутрішньої свободи й незалежності. Через такий спосіб життя учасники бенду мали часті проблеми з законом. Зокрема менеджер Джон Сінклер потрапив за ґрати у за марихуану. Здебільшого це була концертна група, тому першим альбомом, який видав лейбл "Elektra", став лайвовий «Kick Out the Jams», який отримав культовий статус. Дві студійні роботи, які випустив гурт, комерційного успіху не мали.
Занепад і повернення
У 1970-х роках гаражний рок занепав на тлі величезної палітри стилів, які, зокрема, утворилися і завдяки його впливу. У другій половині дестиліття викристалізувався і сам панк-рок.
Лише у 1980-тих в андеграунді стали утворюватися гурти, які хотіли копіювати стилістику 60-тих. Так з’явився «garage revival». Його найвідомішими представниками були «The Chesterfield Kings», «The Pandoras», «Lyres» і «The Fuzztones» на чолі з Руді Протруді. Останнім вдалося отримати контракт із серйозним лейблом і, як це не дивно, досі не припинити існування.
У 1990-тих і 2000-них утворюється ціла плеяда гуртів, які виросли на гаражному рокові 60-тих і навіть стали використовувати інструменти та звукові ефекти тієї епохи. Ікони гранджу, інді, брит-попу мають чітко виражені ознаки впливу цього стилю. Знову з’являються гурти із короткими назвами: «The Cribes», «The Vines», «The Strobes», «The Hives».
Проте ключовою командою на той час стає «The Strokes» на чолі з Джуліаном Касабланкасом. Утворені у 1998-му, вони стають предтечею британської інді-сцени 2000-них.
У 2000-них з’являється низка гаражних команд у вигляді дуетів. Звісно, що тут не можна не згадати про «The White Stripes», які стали найяскравішими і найуспішнішими представниками гаражного року початку ХХІ століття. Символічно, що група, до складу якої входили подружжя Джек і Мег Уайт, була створена у вищезгаданому Детройті.
Іншим успішним американським дуетом гаражного року 2000-них були «The Black Keys». Створені у 2001 р. у м. Акрон, штат Огайо, двома друзями дитинства Деном Ауербахом і Патріком Карні, вони 13 разів були номіновані на «Греммі» і 5 разів отримали цю нагороду.
Гаражний рок в Україні
В нашій країні гаражний рок не став таким популярним, як на Заході, проте ми маємо сьогодні низку гуртів, у чиїй творчості відчувається значний вплив цього стилю. Слід виокремити такі команди: «Martiansdoitbetter», «Blue Jay Way», «The Don’t Panics», «Sky Station», «Cherry Mery».
Проте найуспішнішою командою, яка поєднала блюз із гаражним роком, в Україні є «The Heavy Crawls» на чолі з Максом Товстим. Починали вони як дует «The Crawls» і швидко отримали визнання в Україні та за кордоном. Польський журнал «Metal Hammer» дав оцінку їхньому дебютному лонгплею 7 із 10. Також гурт підписав контракти з низкою європейських лейблів. «The Heavy Crawls» періодично гастролюють за кордоном, а їхні пісні перебувають в ротації на радіо в Європі, Америці та Австралії
Підсумовуючи вищесказане, можна із впевненістю сказати, що гаражний рок став одним із найвпливовіших стилів рок-музики ХХ століття, незважаючи на свою комерційну неуспішність. Але він і досі приваблює своєю простотою, енергетикою та брудним звучанням тисячі прихильників у цілому світі, спонукаючи до створення нових команд, які експериментують з ним та іншими стилями.
