"Ні Тігіпко, ні Яценюк до Львівських міської чи обласної рад особисто не балотуються, на Львівщині бувають рідко, львів’янам конкретно нічого не обіцяли, ідеологічних, політичних, релігійних та економічних інтересів Галичини не виражали, проте їхні партії, які очолюють маловідомі широкому загалу люди, здобули за короткий час високі рейтинги народної довіри у Львові та області".
Отож, через два з лишком місяці в Україні пройдуть вибори до місцевих рад. У них візьмуть участь і новоспечені партійні проекти. Гарантовані шанси потрапити у владу мають такі нові та вдало розпіарені партії, як «Сильна Україна» Сергія Тігіпка та «Фронт змін» Арсенія Яценюка.
Зокрема, на виборах до Львівської міської ради цим партіям експерти прогнозують приблизно по 7-8 % голосів виборців. Такі високі рейтинги цих новостворених партій у регіонах пояснюють вдалим іміджем та харизматичними даними їхніх лідерів, проте тут насправді спрацьовує ментальний парадокс, своєрідна електоральна ірраціональність українців, так зване «голосування серцем».
Як відомо, ні Тігіпко, ні Яценюк до Львівських міської чи обласної рад особисто не балотуються, на Львівщині бували рідко, львів’янам конкретно нічого не обіцяли, ідеологічних, політичних, релігійних та економічних інтересів Галичини не виражали, проте їхні партії, які очолюють маловідомі широкому загалу люди, здобули за короткий час високі рейтинги народної довіри у Львові та області. Якщо з місцевими представниками Партії регіонів, Блоку Юлії Тимошенко, ВО «Свобода» чи «Нашої України» львів'яни більш-менш знайомі, то з представниками нових «прохідних» партій ситуація інша. Більшість львів’ян навіть не знають, хто очолює партійні осередки «Фронту змін» та «Сильної України» в їхньому рідномумісті, хто ці люди, чим раніше займалися, які в них заслуги і в яких партіях вони раніше були… Проте вже готові віддати за цих людей свої голоси.
Для раціонально мислячого європейського виборця такий спосіб голосування є нонсенсом. В західних демократіях громадяни довго перечитують партійні програми, проекти та біографії політиків, особливо тих, які безпосередньо керуватимуть життям їхнього міста чи регіону. Їх цікавлять не далекі столичні лідери, а насамперед їхні представники в їхньому регіоні, ті люди, з якими буде пов’язане протягом наступних 4-5 років їхнє життя, ті, до кого вони прийдуть брати довідку чи ліцензію, вирішувати питання свого будинку чи бізнесу. І не завжди ці місцеві представники подібні до своїх столичних партійних лідерів, харизматичних, розумних та чесних – як пишуть в їхніх газетах. Адже як свідчить політична практика, місцеві представники, яких лідери призначили у конкретному регіоні керувати партійним осередком, можуть мати зовсім інші ідеологічні орієнтації, врешті можуть виявитися звичайними кар’єристами, які при більш вдалому розкладі, швиденько перекинуться до протилежного політичного табору, зрадивши і партію, і лідера, і наївних виборців.
В Україні часто траплялися випадки, коли обласні, міські чи районні партійні організації, всупереч політиці лідера та керівництва партії, голосували з ключових для партії питань разом з опонентами та самовільно входили у коаліції з політичними противниками. За кілька років політична кон’юктура в Україні та в регіонах, зазвичай, кардинально змінюється: владні коаліції розпадаються та утворюються нові, міняються місцями влада та опозиція, партійні лідери втрачають підтримку, швидко з’являються нові партійні проекти, що набирають величезної ваги. Місцеві депутати, вибрані за списками одних партій, на момент закінчення своєї каденції часто опиняються в таборі інших політичних сил, навіть в коаліціях з ідеологічними опонентами. Так, один з керівників штабу А.Яценюка на Львівщині перейшов в іншу партію та очолив осередок «Сильної України» С.Тігіпка. Тому питання довіри представникам місцевих партійних осередків повинно вирішуватися без огляду на розпіарені характеристики та харизму столичногопартійного лідера. Натомість, повторюємо, в Україні, особливо у Львові, виборці часто керуються не логічною раціональністю, а «голосують серцем», тобто, довіряють емоціям, інтуїції, враженням.
Найчастіше причини такого голосування пояснюють тим, що регіональних представників, наприклад «Сильної України» та «Фронту змін», призначали особисто Тігіпко та Яценюк, значить, вони їм довіряють, і ті призначенці будуть проводити їхню політику на місцях. Проте цього ніхто не знає напевне, і ніхто не дасть гарантій, що місцеві партійні вожді є тотожними своїм партійним лідерам. Проблему ускладнює також кулуарний стиль призначення керівників місцевих партійних осередків, які раніше були бізнесменами, чиновниками, тобто, не публічними людьми, не володіють авторитетом серед місцевих мешканців, не мають визнаних заслуг. Власне, рейтинги цих партійних осередків – заслуга не місцевих представників, а загальнопартійних лідерів, проте саме керівники місцевих партійних осередків прийдуть до влади в тому чи іншому регіоні. Таким чином, львів'яни голосують за Тігіпка чи Яценюка, а обирають зовсім інших людей, яких в переважній більшості не знають.
Проте українці люблять «голосувати серцем», люблять політичні сюрпризи, і саме тому, обрані нами місцеві партійці, які одержують всю повноту влади на місцях, потім пояснюють виборцям, що вони нічого путнього в місті та області не змогли зробити, бо їм треба мати… ще й більшість ще у Верховній Раді, і свого президента треба мати… Не рідко місцеві депутати за вигідної ситуації опиняються в іншій фракції, перефарбовуються і кажуть, що вони нічого нікому не винні, бо є незалежними депутатами і вже підтримують іншу партію. А виборці нічого зробити вже не можуть, адже в законах написано, що депутат приймає рішення та голосує самостійно. Тому в кабінці для голосування українці повинні навчитися думати головою, можливо тоді й народних представників оберемо з головами.
І якщо українці помиляються в політиках, коли голосують за симпатичного, харизматичного лідера і потім довго переживають розчарування, то як же ми можемо не помилитися, коли голосуємо за людей, про яких нічого не знаємо, окрім одного, що лідер цієї партії, якого показують по телевізору, дуже добрий?
Валерій Майданюк, політолог.
