В Україні не існує єдиної політичної нації. Натомість існують дві спільноти, які виробили два різні бачення, два проекти модерної України - галицький і радянський. При цьому події останніх 10 років показали, що галицький варіант виявився не конкурентоспроможним порівняно із радянським.
Умовно Галицький проект бере свій початок з кінця ХІХ століття. Загальні ідейні засади бачення такі: єдина українська державна мова, пріоритет інтересів держави над інтересами особистості, пріоритет національного самовизначення над соціальним добробутом, визнання ОУН-УПА борцями за волю України, ліберальні цінності (свобода слова, свобода виборів), вступ до ЄС та НАТО. При цьому представниками галицького бачення були не лише галицькі українці. В подальшому ці ідеї і принципи, вироблені в Галичині, проте не завжди галичанами з походження, поширилися на інші сусідні з Галичиною території.
Радянський проект базується частково на політичних відносинах, які склалися за часів царської Росії. Це насамперед пріоритет соціального добробуту.
Ідеї самовизначення, державотворення для представників радянського бачення – ідеї другорядні, що йдуть після вирішення соціального питання.
Свідомість східних українців формувалася під впливом радянської пропаганди, терору, залякувань. Самостійницька ідея таврувалось як буржуазний націоналізм і придушувалася. Радянська пропаганда сформувала негативне ставлення до українських визвольних змагань.
Загальні ідейні засади радянського бачення України: в історичному аспекті – не визнання ОУН-УПА борцями з волю України, двомовність, пріоритет економічних інтересів, східний вектор у зовнішній політиці.
Тепер варто деталізувати один із проектів і його реальний політичний потенціал, який ми бачимо в діяльності політичних партій.
Перш за все, розпочнімо із партійно-територіального розмежування двох проектів. Отож, партії умовно радянського проекту зосереджуються і проводять активну діяльність в основному на Сході і Півдні України. Проект представлений такими партіями: ПР, КПУ, Народна Партія, частина «Батьківщини».
Електоратпартії умовно галицького бачення зосереджуються на Заході і в Києві.
Представлений такими партіями: НРУ, УНП,ВО «Свобода», ВО «Батьківщина» (частина), За Україну, УНА-УНСО, НУНС, КУН, Українська партія.
Центр є буферною зоною поміж двома проектами. Він наразі в політичному просторіне запропонував свого бачення «модерної України». Проте стратегічно він є надзвичайно важливим, тому що ніяка політична сила не зможе отримати більшістьв парламенті або посаду Президента, якщо на її сторону не стане Центр. Це показали останні роки, починаючи від перемоги Віктора Ющенка і закінчуючи перемогою Віктора Януковича.
Тепер повернімося до галицького проекту. Слід зазначити, що за роки незалежності України патріотичні партії експлуатували основні ідейні засади і постулати цього проекту зокрема: історичні питання пов’язані з визвольними змаганнями, мовне питання, пріоритет національного самовизначення над вирішенням соціальних питань. Виборці підтримували партії, а ті, пройшовши до парламенту або в місцеві ради, одразу ж забували свої обіцянки і починали власне життя.
У середині 90-х відбулось значне дроблення патріотичних політичних сил. Зокрема, Рух поділився на НРУ і УНП, були створені КУН, УНА-УНСО, УРП, УНП «Собор». Маючи в своїх руках всю владу в Західній Україні, націонал-демократичні партії не спромоглися зробити нічого для економічного розвитку регіону. Напррикінці 90-х і на початку нашого століття партії значно втратили рівень підтримки. Проте завдяки участі в блоці політичних сил «Наша Україна», які були ініціаторами Помаранчевої революції, ці партії таки отримали невелике представництво у Верховній Раді та органах місцевого самоврядування.
Постпомаранчевий період ознаменувався новим витком кризових тенденцій у галицькому патріотичному таборі. Зокрема, криза зачепила не тільки старі партії, але й молоді – «Нашу Україну». Зміна виборчої системи із мажоритарно-пропорційної на суто пропорційну остаточно поставили хрестна патріотичних партіях. При змішаній системіполітичні партії іще робили певний «якісний» добір кандидатів в депутати. Коли жвиборча система була змінена на пропорційну із закритими списками, тоді будь-який підприємець міг купити собі місце у виборчому списку. Керівництво партійбездумно продавало ( і продає) місця в партійних списках заради того, щоб отримати гроші на проведення виборчої кампанії. А це позначалось на роботі партій у радах. Підприємці, звісно ж, вирішували свої бізнесові інтереси а не інтереси народу.
Тепер потенціал патріотичних партій не тільки на парламентських виборах, але на виборах до місцевих рад не перевищує декількох відсотків разом взятих. Керівництво патріотичних партій, мабуть, розуміє, що необхідно якось виправляти цю ситуацію, але велика розпорошеність і брак кадрів роблять неможливим будь які ефективні дії у цьому напрямі. Таким чином ми можемо говорити про згасання чи то вичерпання політичного потенціалу партій галицького бачення. Політичний потенціалцього проекту стає рівним нулю.
Значною проблемою для патріотичних сил є те, що вони не можуть досягнути консенсусу і об’єднатися в одну політичну партію. Об’єднання всіх цих партій – УНП, НРУ, КУН, «За Україну» і т.д. дало б їм певну перевагу. По-перше, вони б не топталисяб одна по одній на ідеологічному полі. Якщо ми поглянемо на основні ідейні засади патріотичних партій, ми побачимо, що вони ідентичні. Всі партії виступають за українську мову як єдину державну, Євроатлантичний вектор інтеграції. По-друге, це б збільшило довіру населення до цих партій. По-третє, це дало б змогу частково вирішити питання із кадровими і фінансовими ресурсами.
Однією із найголовніших проблем, яка перешкоджає чинним патріотичним партіям провести зміни, – це неабияка законсервованість і зацикленість на тих ідеях, які вони використовували від початку незалежності. Жодною партією не розроблено економічної стратегії розвитку нашої держави, засад зовнішньої політики. Вони просто не вміють працювати інакше. А тим часом електорат збільшує вимоги до партій. На цей момент відчувається велика потреба у нових обличчях та ідеях у політиці. Люди вже стомилися від патріотів, бо вони нічого не роблять. Націонал-патріоти вперто не хочуть вчитися на своїх помилках. Ці ж помилки роблять також і відносно молоді, як-от «Свобода» та Українська партія. Вони також спекулюють на ідейних, мовних, історичних питаннях, а також в радах вирішують свої бізнесові інтереси..
При цьому серед галицьких партій вирізняється лише ВО «Свобода». Ця молода політична партія розпочала свій шлях до політичного Олімпу після Помаранчевої революції. Здебільшого ця партія – типовий представник галицького бачення. Великі відсотки, які отримала або отримає на майбутніх місцевих виборахпояснюються, скоріш за все, не тільки її діяльністю, але й дещо іншими обставинами. Зокрема, важливим моментом є те, що партія ще жодного разу не потрапляла в парламент попри представництво у органах місцевого самоврядування в Галичині. Цей аргумент є чи не основним у голосуванні за «Свободу» на виборах, бо, як вважається, хто не був при владі, той іще не зіпсований нею. Тому представленість лише в органах місцевого самоврядування Галичини – це лише черговий доказ того, що партія є регіональною а не всеукраїнською, як пишеться в назві. Керівництво «Свободи» не може ніяк цього зрозуміти,або ж добре розуміє, але приховує від своїх однопартійців і виборців. Усі намагання партії поширити свою діяльність та збільшити електорат в центрі і на сході жодних результатів не дали.
Проте діяльність депутатів в Львівській міській раді від «Свободи» показує, що партія їде в тому ж самому напрямку, що і решта патріотичних сил. Те ж саме стосується і Української партії.
Таким чином партії галицького бачення виявилися політично не спроможними реалізовувати основні ідейні засади Галицького проекту. Таким чином галицький проект в політичному плані виявився програшним і ще раз програшним. Точніше, не сам проект, а партії, які його представляють.
Надмірна популістична зацикленість на ідейній складовій, на питанні мови, історії привела до жахливих наслідків. Органи місцевого самоврядування Галичини приймають дуже багато постанов щодо визнання Бандери Героєм і таке інше, а не для того, щоб зробити життя людей, які їх обирають, кращим. Натомість питання земельні питання приймаються вельми оперативно.
Якщо ж не відбудуться зміни у свідомості партійного керівництва, для націонал-патріотичних партій в майбутньому це буде мати жахливі наслідки. Так виходить, що на наступних виборах до Верховної Ради не пройде жодна партія галицького проекту.
Андрій Стадник, Гал-інфо.
Фото otherside.com.ua.
