Наприкінці червня у керівництві польської консервативно-клерикальної партії «Право і справедливість» остаточно затвердили програму ініціації нової хвилі польсько-українського антагонізму. Керівництво «ПіС» буде домагатися, щоби Сейм, засідання якого розпочнуться 19 липня, визнав криваві події на Волині – свого часу анексованій українській етнічній території – українським геноцидом проти окупантів-поляків.
Восьмого липня, коли численні представники прогресивного світу зібрались у Варшаві з метою напрацювати засоби міжнародного протистояння агресивно-міліта
Річард Терлецький, спікер Сенату Польщі, переконаний, що Сейм Польщі встановить 11 липня Національним днем пам’яті жертв українського геноциду стосовно громадян II Речі Посполитої. Спікер побивається, що до цього часу польські жертви не увіковічнені у належний спосіб, а українці не затавровані як людовбивці.
Водночас Ярослав Селлін, віце-міністр культури і національної спадщини Польщі, заявив із трибуни Сейму, що у зв'язку з теперішньою політичною ситуацією у східній частині Європи, Польщі доцільно зайняти помірковану позицію стосовно «волинської різанини», вимог до українців визнати цю трагедію геноцидом та звинуваченні України у поширенні «злочинної бандерівської ідеології».
Натомість Ян Жарин, іще один не менш знаний представник українофобської партії «Право і справедливість», наголосив, що його політична сила започаткувала творення «нової історичної політики Польщі». Сенатор бідкається, що полякам не вдалося «відучити українців від антипольського трактування минулих подій», не вдалося «прищепити українцям почуття історичної провини перед поляками». Ян Жарин вважає: якщо українці хочуть стати справжнім європейським народом, інтегруватися в європейський культурний простір, то зобов'язані відмовитись від пошанування і прославлення того українського минулого, яке є не корисним для польської рації стану.
В антиукраїнському шалі сенатор Жарин наполягає: «Український народ не здатний до історичного самоусвідомлення без допомоги поляків. Адже українці мають визнати свою провину за Волинську різанину і визнати цю трагедію актом геноциду проти польського народу». І далі, за прикладом Кремля, перейшов до посягання на територіальну цілісність України та ревізіонізм принципів сучасного світового порядку: «Без Львова, міста, яке завжди було вірне Польщі, нема майбутнього для польського народу. На сьогодні це очевидно, хоча сучасні польські політики намагаються про це не згадувати».
Щоправда, у пориві етнічного антагонізму польський сенатор висловив конструктивну думку, що європейська єдність повинна, наче чисте джерело, випливати не зі спотвореної історичної правди, бо справжнє об'єднання народів Європи можливе винятково на підвалинах не спаплюженої істини.
Отже, у контексті зазначеної поради, подальші відносини з Польщею Україна повинна вибудовувати на прагматичних «трьох китах»:
▪ документах про минуле;
▪ свідченнях українців-очевид
▪ рації української доцільності.
Безумовно, упереджених осіб важко у чомусь переконати навіть за посередництвом науково-дослідни
Точка відліку – 11 липня
У польській історіографії запанувала псевдонаукова тенденція: найбільш «науковим» вважається той історик, який напише більше число поляків, що загинули від «українських людовбивць». Внутрішньопольсь
Особливо цікавим, з точки зору людської притомності, є твердження, що «11 липня 1943 року банди УПА напали одночасно на понад 100 польських сіл».
Перше, що не зрозуміло, скільки було насправді постраждалих польських сіл: 120, 150, 200, 500? Словосполученням «понад 100» можна маніпулювати від ста і до безконечності.
І друге, звідкіля «банди УПА» взяли такий потужний ресурс для одночасного нападу? Якщо візьмемо до уваги, що у той час нападати на мирні українські села польські злочинні ватаги йшли у середньостатисти
Натомість у документах, які чекісти знайшли у речах загиблого командира УПА-Північ Клима Савура, зафіксовано, що в червні 1943 року чисельність упівців становили не більше трьох тисяч.
Україна не має адміністративних засобів, щоби заборонити польським псевдонауковцям спотворювати історичне минуле, хіба можемо порадити брехати з калькулятором у руках. Щоби олжа була правдоподібною.
Так звані польські дослідники пишуть:
«11 lipca 1943 r. po kilkudniowej mobilizacji oddziały UPA, tzw. Samoobronne Kuszczowe Widdiły, czyli chłopskie bojówki uzbrojone w siekiery, widły, kosy i tym podobną «broń», przypuściły atak na ponad 100 polskich miejscowości. Mordowano bezbronną ludność nie oszczędzając kobiet, dzieci i starców, palono zabudowania. W następnych dniach, aż do początków sierpnia, ludobójcza akcja była kontynuowana niemal na całym Wołyniu».
Тобто, «11 липня 1943 року, після кілька днів мобілізації у загони УПА, так звані Кущові Відділи Самооборони, або сільські партизани, озброєні сокирами, вилами, косами і тому подібною «зброєю», розпочали атаку на понад 100 польських поселень. Вбивали беззахисне населення, не шкодуючи жінок, дітей і старших осіб, палили будинки. У наступні дні, аж до початку серпня, людовбивча акція тривала практично по всій Волині».
Це дуже погано, що не шкодували жінок, дітей і старших осіб, а також чоловіків іншої вікової групи, дуже погано, що вбивали. Але є одне питання: у польських господарках не було сокир і вил? Поляки ось так покірно стояли й дивилися, як їх мордують?
Насправді під час Волинського польсько-українс
Такі дані, після років досліджень і опитувань уцілілих мешканців 607 сіл 11 районів Волині отримали відомі історики-краєзна
Кресов'яки на службі закордонних ляльководів
Ігор Федик, засновник «Галицького аналітичного центру», вважає, що на території Польщі набирає зловісної сили низка шовіністичних «кресових» організацій, які під впливом Кремля і при його фінансовій підтримці пішли суцільним фронтом у наступ проти України, підтримуючи путінську імперіалістичну політику.
Системну антиєвропейську і етнофобну поставу щодо України займають «Світовий конгрес кресов’яків», «Фундація колегія кресова», «Товариство захисників Львова та південно-східних кресів», «Союз поляків, постраждалих на Волині». Зокрема, остання організація, на догоду Гундяєву й Путіну, проводить відкриту кампанію у польській та московській пресі, ініціюючи протистояння на релігійному ґрунті між римо-католиками та греко-католиками
Особливе українофобне оскаженіння послідовно демонструє римо-католицький духовник Тадеуш Ісакович-Залєскі– чільний промоутер проголошення Волинського польсько-українс
Інтегрований у польський профспілковий рух «Солідарність» ще до свого висвячення у 1983 році, Залєскі справно виконував обов'язки луб'янського інформатора. Після втрати політичної важливості «Солідарності», Залєскому доручили дискредитувати польську ієрархію, закликаючи до тотальної люстрації польського духовенства за начебто їхню масову співпрацю з московським КГБ.
Свого часу кардинал Юзеф Глемп, примас Польщі, заявив, що шантажист Залєскі займається «пошуками сенсацій» у власних егоїстичних потребах. Краківський архиєпископ кардинал Станіслав Дзівіш також неодноразово офіційно забороняв Ісаковичу-Залєск
Русофіл Ісакович-Залєскі не приховує, що йому йдеться не про історичну правду, а про зміну вектора зовнішньої політики Польщі, яку відомі польські інтелектуали – Адам Міхнік, Єжи Ґедройц і Броніслав Ґеремек – начебто «запровадили у глухий політичний кут». Власне, ці польські інтелектуали наголошували, що політичну непевність між Берліном і Москвою Польща здолає лише за умови рівноправної конфедерації з Литвою, Білоруссю і Україною.
Не відстає від знавіснілого Залєского, у поширенні кремлівського сценарію конфронтації між римо-католиками та греко-католиками
Акція «Вісла»: польський геноцид українського населення
Операція «Вісла», про яку відмовляються згадувати сучасні польські шовіністи, – це один із наймасштабніших етнічних злочинів ХХ століття, який ініціювали поляки. Вчорашні римо-католики, потоптавши Божі заповіді, зійшлись у зоологічній ненависті до українців із валдайськими атеїстами. За рішенням державного керівництва ПНР та СССР, які взяли собі у підмогу й Чехословацьку республіку, 29 березня 1947 року польські війська і міліція почали депортацію українців із етнічних українських територій Холмщини, Підляшшя, Надсяння і Лемківщини. Українців, понад 600 тисяч, виселяли у двох напрямах: на східнонімецькі території, які Польща загарбала під час Другої світової війни, і на територію УРСР.
А ще до акції «Вісла», у 1944 році, уряд Польщі ініціював підписання із УРСР «Угоди про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». За умовами Угоди це переселення було добровільним, але насправді стало примусовим. Щоби змусити українців покинути рідну землю, польське військо і міліція застосовували етнічний тероризм:
▪ вбивали греко-католицьки
▪ нищили українські доми «Просвіти»;
▪ ліквідовували українські школи;
▪ конфісковували майно і господарства;
▪ погрожували фізичною розправою у разі відмови виїхати;
▪ ґвалтували і залякували жінок, калічили їхніх дітей; так поступали із тими деякими родинами, де не було чоловіків або була підозра, що чоловік перебуває у лавах УПА.
За період 1944 – 1946 років у такий спосіб було виселено, за даними польських урядових джерел, 482 тисячі осіб (див.: «Документи, матеріали, спогади». У трьох томах. // Національна академія наук України. Інститут українознавства ім. Ів. Крип'якевича).
Під час наступного етапу польського геноциду щодо українців, тобто власне акції «Вісла», масове насильство над українським населенням іще більше посилилось, сягнуло апогею звироднілого дикунства. Міліція озброювала польських селян-шовіністів
Після Другої світової війни антиукраїнський терор був, здебільшого, справою польської комуністичної прокремлівської влади, але не тільки. У звірствах брали участь і частини польського крайнього правого підпілля: учасники Національної військової організації та Національних збройних сил.
Наприклад, група польських злочинців під командуванням «Волиняка», який співпрацював із НКВС, винищила майже всіх мешканців села Малі Куровичі – 300 осіб, це за даними польського Сейму, а згідно рапортів УПА у цьому населеному пункті на той час проживало до 2000 осіб, які загинули. У селі Верховина польські відділи Національної військової організації вбили 194 українських селян, в тому числі й 67 дітей. Інший відділ, який належав до Армії Крайової, жорстоко замордував 468 українців у селі Павлокома.
На початку серпня 1947 року Державна комісія безпеки Польщі наказала командувачам Люблінського і Краківського воєводств виселити всіх українців, які вціліли на цих територіях після завершення акції «Вісла», щоб у цьому регіоні не залишилося жодної української або навіть і змішаної польсько-українс
Шляхетний жест президента України
Перебуваючи у Варшаві під час саміту НАТО-2016, президент Петро Порошенко, разом із українською делегацією – представниками своєї адміністрації, послом України в Республіці Польща Андрієм Дещицею, народними депутатами України – поклав квіти до Пам'ятника жертвам Волинської трагедії.
Пам'ятник у вигляді хреста із розп'яттям Ісуса Христа встановили у липні 2013 року. Від того часу жоден із українських високопоставлени
Президент України поклав квіти, запалив лампаду й преклонив коліно, вшановуючи пам'ять цивільних жертв, які загинули від рук українців під час Волинського польсько-українс
Тепер будемо очікувати, коли в Київ прибуде президент Польщі Анджей Дуда для відзначення 25 річниці Незалежності України й аналогічно, як європейський політик, вшанує українців, які на своїй рідній Волині загинули від рук польських окупантів.
Шляхи до примирення
Щоби припинити спекуляції на пам'яті загиблих, вочевидь необхідно застосувати світоглядну парадигму Володимира В'ятровича: «Не знаю, чи маємо право пробачати або просити вибачення від імені тих, хто брав участь у цій війні. Це не наша війна, це війна попередніх поколінь...»
Конструктивна це думка, щоби минуле залишити у минулому й через нього не роз'ятрювати сьогодення, щобисвітсько-клерика
Іншу модель польсько-українс
Далі, згадавши, що походить із польської родини, яка постраждала від польсько-українс
Думка гарна, але надщерблена. У переліку пунктів для каталогу морального порядку в Польщі не помітна згадка, що підвалини для Волинського протистояння 1943 року заклали поляки у 1930 році, коли зорганізували і провели брутальну Пацифікацію. Цей широкомасштабний терор супроводжувався масовими арештами, побиттям та вбивствами цивільних українців, закриттям і руйнуванням українських установ на захоплених українських землях.
Міністр Кшиштоф Щерський пам'ятає, скільки зла від українців зазнала його родина, яка в ті часи жила на Волині. Проте міністрові ще необхідно розповісти в ефірі телеканалу TVP-Info про те, скільки кривди і його родаки вчинили українцям. Без такої повноцінної правди гамма польсько-українс
Ярослав Левків
