В період з 22 по 24 листопада у Національному університеті "Львівська політехніка" пройшли об’єднаний міжнародний науковий молодіжний форум "Litteris et Artibus" і ХІІІ Міжнародна конференція "Young Scientists Towards the Challenges of Modern Technology".
Цього разу темою панельної дискусії стала така тема як відкрита наука (далі ВН), зокрема таке її направлення як відкрите рецензування.
Відкрита наука – рух, головною метою якого є зробити наукову діяльність більш прозорою, відкритою для всіх рівнів зацікавлених, на кожному з етапів праці. Однією з організацій, що займаються популяризацією руху є Eurodoc.
Eurodoc (Європейська рада аспірантів і молодих вчених) – федерація національних асоціацій молодих вчених 30-ти країн Європи. Займається питаннями, пов’язаними з працевлаштуванням, умовами праці та науковою діяльністю молодих вчених.
В межах форуму «Litteris et Artibus» ми поспілкувались з головою наукового товариства Львівської політехніки, організатором наукового форуму «Litteris et Artibus», паном Березко Олександром Леонідовичем.
З якого року почалася ваша співпраця із Eurodoc?
Я дізнався про цю організацію в контексті підготовки до чергового з форумів «Litteris et Artibus». Я одразу зрозумів, що ця організація може дати суттєвий розвиток євроінтеграції української науки і діяльності молодих вчених. Хочу зазначити, що саме Львівська політехніка доклала значних зусиль, щоб Україна туди вступила. В 2013 році ми запросили на круглий стіл представників Eurodok з Польщі. Це було нашим першим кроком до вступу. Тоді я відносився до Держ-Інформ науки. Під моїм керівництвом ця агенція подала заявку, і у весні 2014 року, на конференції в Будапешті нас прийняли.
Україна увійшла до Eurodok вже після кризи 2014 року?
Це відбулося після перемоги Революції Гідності. Тобто, ці процеси шли паралельно: те, що почалося ще до подій Майдану логічно завершилося на весні 2014 року. Вочевидь, це була дуже стресова ситуація як для країни в цілому, так і для науки, для молодих вчених. Проте ми розуміли, що діяти потрібно швидко. В кінцевому рахунку, Україна дуже виграла від входження в Eurodok. Цим вона отримала можливість комунікації із іншими державами на визнаному європейському майданчику, і, що не менш важливо, доступ до інформаційних ресурсів.
Чи мали події на сході та півдні України негативний вплив на співпрацю з Eurodok на початку їхніх відносин?
Ні, взагалі, іноземні молоді вчені з Європи, з якими я мав розмову, завжди нас підтримували. Ми були для них джерелами актуальної інформації. Проте мене вразив контраст темпу життя: в той час, як ми тут, у Львові готувалися до війни, і як виявилося, недаремно, то у Будапешті життя було спокійним та життєрадісним. Однак я хочу ще раз зазначити, що всі в Європі були на нашому боці. Про це свідчить хоча б той факт, що Україна увійшла до Eurodok з першої спроби, без жодних бюрократичних тяжб.
Коли ви дізналися про рух Відкрита Наука, і коли ви вирішили до нього приєднатися?
Почув я про нього ще давно, але поштовхом до приєднання стала конференція Eurodok в Осло, на весні 2017 року. Темою той конференції була саме ВН. Того разу я мав свої задачі, але презентації по цьому руху змусили мене зрозуміти що у Європі відбувалися процеси, до яких Україні потрібно було приєднуватися. На мій погляд, ми взагалі втратили дещо важливе в плані розвитку інформаційного поля – вона не скористалася так званим «Web 2.0», соціальними медіа, яких, по великому рахунку, в країні нема. І через це мені дуже не хотілося, щоб наша держава втоатила свій шанс інтегруватися в глобальну наукову спільноту, не взявши участь у ВН. Справа в тому, що цей рух є дуже в дусі часу: він передбачає діджиталізацію, цифровізацію, відкритий обмін інформацією і інше. І якщо Україна скористуєтеся цим, то вона одразу ж зробить дуже великий крок в напрямку Європи.
Як відомо, на сьогодні більш ніж 66 % науковців в Україні не знають про ВН. Яким чином ви збираєтеся популяризувати цей рух?
Так, як показує дослідження, 66 % з 1000 тих молодих науковців, що були опитані ніколи не чули про ВН, що сумно, адже в Європі це є загальним трендом. На мою думку, складова ВН, що називається «Відкрите рецензування»(далі ВР) може дуже добре навчити молодих вчених, що таке ВН, і як її використовувати. Чому так? Тому що, на превеликий жаль, сьогодні в академічній спільноті України є дуже багато проблем, і одна з них – повна відсутність якісного рецензування. Це не припустимо для заходу, і зараз ті журнали, які хочуть попасти в провідні бази даних, покращують свою редакційну політику саме в контексті рецензування. ВН, зокрема ВР передбачає, що цей процес є повністю відкритим. Ніхто вже не зможе дати слабину, тому що кожен зможе побачити, хто кого рецензує, чи об’єктивна думка рецензента. Саме ці публічність і відкритість повинні підвищити якість цієї діяльності. Саме тому впровадження ВР дозволить набагато скоріше двигати державу в сторону ВН, тобто до Європи.
Історія форуму «Litteris et Artibus» бере свій початок у 2006 році. Ваша участь у ньому розпочалася в той же момент, чи вже пізніше?
Я є засновником форуму. У 2006 році, коли я був студентом 5-го курсу ІКНІ, я займав посаду голови проф. бюро студентів цього інституту. Перша конференція, з якої потім виріс форум була конференція CSE, яка й досі є у складі форуму. Цю подію можна вважати датою заснування форуму. Наступного року конференцій було вже дві. Потім, коли захід став називатися форумом, їх кількість збільшилася до чотирьох. Потім – до семи. На сьогоднішній день їх дев’ять. Але в зв’язку з купою різних обставин, власне з вже обговореною політичною ситуацією на сході, нам стало важче залучати іноземців, проте зараз їх кількість відновлюєтеся. І саме тому ми вирішили не ділити форум на окремі конференції, зробити його більш унітарним. На мій погляд мультидисциплінарний підхід, можливість продемонструвати молодим вченим зовсім інші аспекти науки, про які б вони ніколи, ніде не дізналися – це класно. В нас виступають вчені із такими екзотичними напрямками, про які я не міг навіть подумати, але, як на мене, це дозволяє збільшити кругозір, що в майбутньому може призвести до спільних проектів.
З яких країн є рецензенти та запрошені гості?
Реально робили рецензії тільки представники України, Польщі і Туреччини, і це сумно, тому що мотивування рецензентів – одна з проблем, що вирішує ВР. Та система, що в нас є зараз – пілот. Нам було дуже важливо протестувати цю систему. Ми її протестували, і вона працює. Що стосується запрошених гостей, то цього року вони були з України і Польщі, проте серед учасників були представники Польщі, Туреччини, Нідерландів та України. Справа в тому, що цього року наша політехніка проводила форум спільно з Вроцлавською політехніку, тому серед іноземних гостей лише поляки. Ми дуже ради с приводу кооперації, тому що ця держава історично є воротами в Європу для нашої країни, і ми маємо багато спільного. Довгий час нашій співпраці заважала політична ситуація, наприклад, вони просто боялися їхати сюди на конференцію 2015 року. Проте з часом цей страх пройшов. Того року делегація зі Львівської політехніки була у Вроцлаві. Йде постійна комунікація із Варшавою. Тобто, ми на зв’язку.
Чи можна назвати вашу роль вирішальною у прийнятті рішення по входженню України в Eurodok?
Ні. Просто, коли у людини є обов’язки, вона їх виконує. На мій погляд, Україна і без мене увійшла б в цю організацію. Так, технічно це зробив я, але я був лише представником організації «Рада молодих вчених», яка мала політичну волю це зробити. Тобто це можна назвати результатом всієї України. Але я хочу зазначити, що величезну роль в цьому зіграла саме Львівська політехніка. Тому саме на її базі ми проводили підготовку презентації про входження України в Eurodok.
Які привілеї може надати молодим вченим презентація своїх досліджень у формі ВН?
Грубо кажучи, найближчим часом у них просто не буде вибору. Тобто, якщо людина бачить себе у науковому середовищі (і звичайно це не стосується яких ось закритих областей), то їй вигідно бути відкритою. Показником рівня вченого є кількість цитувань його статей. І чим їх більше, тим більше його можна вважати визнаним. Відповідно, це надає можливості шукати партнерів, отримувати фінансування, отримувати проекти. На цей час є реальний запит на відхід від кількісних показників до якісних. Уявіть, наприклад, що я опублікував 100 статей, але вони нікому не потрібні. Тоді до мене постає питання: «А нащо я їх опублікував?». Звичайно, бувають невизнані генії, але загалом, якщо тебе не цитують, то потрібно задуматись. Саме тому важливіше робити менше, але якісніше; слідкувати, чи є твої дослідження потрібними. І ВН як раз забезпечує потрібний рівень прозорості і відкритості для того, щоб тебе знайшли і процитували. Взагалі, світ зараз йде до того, що цитувати можна буде не тільки статтю, але й результати експериментів, наукові данні та рецензії. По факту, ВН надає можливість оглядати наукові данні на всіх етапах. Також цей рух дуже тісно пов’язаний із питаннями академічної доброчесності. В нашій сфері відкритість – є об’єктивність і справедливість. Тому для студентів було б дуже корисно ознайомитися із ВН та її принципами.
Які подальші плани по поширенню і розвитку руху ВН?
Я вже не належу до ради молодих вчених України, до того ж тема цього руху є дуже новою для нашої держави, тому я не можу точно відповісти вам по загальних планах. Можу лише сказати, що збираємося робити ми – наша команда. А ми збираємося шукати фінансування, тому що на разі це робиться на голому ентузіазмі. Нам потрібна підтримка і досить велика. Через те, що наша система є на стадії пілота ми потребуємо забезпечення програмного, серверного, нам хотілося б відкривати нові заходи для висвітлювання теми ВН. У плани також входить скооперувати десяток інших конференцій, окрім нашої, щоб провести їх із використанням нашої системи. Плани такі, і ми будемо подавати їх на такі європейські гранти як Еразмус+.
Гаврилюк Микита
